Рішення № 36679759, 10.01.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" січня 2014 р.Справа № 922/2686/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

при секретарі судового засідання Федорова Т.О.

розглянувши справу

за позовом Ізюмський міжрайонний прокурор м. Ізюм до 1-го Ізюмська міська рада, м. Ізюм , 2-го ФОП ОСОБА_2, м. Ізюм про визнання незаконним та скасування рішення. за участю представників сторін:

Представник позивача(прокурор): Хряк О.О. (посв. № 013774 від 06.12.12р.); 1-го відповідача: не з"явився; 2-го відповідача: не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Ізюмський міжрайонний прокурор звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання незаконним та скасування рішення 36 сесії Ізюмської міської ради 6 скликання від 31.10.2012 № 1457 "Про розгляд звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2"; зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (надалі - 2. Відповідач) повернути Ізюмській міській раді (надалі - 1. Відповідач) шляхом звільнення земельної ділянки, площею 28 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 у придатному для використання стані; - покладення на Відповідача судових витрат. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що зазначене рішення прийняте всупереч вимогам закону так, рішення про дозвіл на укладення договору сервітуту користування зазначеної земельної ділянки приймалося за відсутності розробленої документації із землеустрою та без проведення земельних торгів, крім того розміщення на зазначеній земельній ділянці тимчасової споруди вчинене із порушенням законодавства.

Представник позивача (прокурор): Хряк О.О. (посв. № 013774 від 06.12.12р.) у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник Ізюмської міської ради у судове засідання не з'явився, вимоги ухвал господарського суду Харківської області від 25.11.2013р. від 10.12.2013р. та 18.12.2013р. щодо надання до суду письмового відзиву на позовну заяву, відповідно до статті 59 ГПК України з поясненням по суті заявлених вимог з наданням доказів, що обґрунтовують викладені в ньому обставини; надання всіх документів, які підтверджують заперечення проти позову. Про дату та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Фізична особа-підприєммець ОСОБА_2 у судове засідання не з'явивя причини неявки суду не повідомив, вимоги ухвал господарського суду Харківської області від 25.11.2013р. від 10.12.2013р. та 18.12.2013р. щодо надання до суду письмового відзиву на позовну заяву, відповідно до статті 59 ГПК України з поясненням по суті заявлених вимог з наданням доказів, що обґрунтовують викладені в ньому обставини; надання всіх документів, які підтверджують заперечення проти позову.. Про дату та місце слухання справи повідомлявся за адресою зазначеною у ЄДРПОУ, ухвали про дати слухання справи повернулися на адресу суду з відміткою поштової служби "по закінченню строків зберігання".

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас, законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно з статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

Рішенням 36 сесії Ізюмської міської ради 6 скликання № 1457 від 31.10.2012 «Про розгляд звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2» останньому надано дозвіл на укладання договору особистого строкового сервітуту користування реальної частки території, площею 28 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для встановлення металевого павільйону з продажу продовольчих товарів.

15.11.2013 року між Ізюмською міською радою (Правонадавач) та ФО-П (Правоволоділець) укладено договір строкового скрвітуту користування ральної частки території згідно якого Правонвдвач надає, а Правоволоділець приймає в строкове користування реальну частку території Ізюмської міської ради для розміщення тимчасової споруди павільону з продажу запасних частин до автомобілів, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Терміном 5 років з нормативно-грошовою оцінкою теріторії -3291,13.

Згідно Акту приймання передачі об'єкта користування від 15.11.2012 року Мереф'янська міська рада в особі Кукла А.В. передала а ОСОБА_2 прийняв частку земельної ділянки в користування яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою ізюмськог міжрайоногго прокурора радника юстиції А Жмутського від 21.01.2013 року призначено перевірку в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів в Ізюмській міській раді щодо відповідності рішень вимогам конституції та чиним законам.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду №7 від 23.03.2012р. "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам", у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача, а в разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

Згідно приписів частини 1 статті 14 Конституції України, частини статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельним кодексом України встановлюється порядок володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у комунальній та державній власності.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що на прокуратуру України покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушених економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Офіційним тлумаченням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. визначено, що під органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до пункту 4 рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 р. інтереси держави можуть повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Тобто, зазначений пункт рішення Конституційного Суду України визначив, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося або може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави.

Органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор визначає Державну інспекцію сільського господарства України, до повноважень якої згідно статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" належить контроль за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановлення порядку набуття і реалізації права на землю.

Разом з тим ст. ст. 6, 9, 10 зазначеного Закону, якими передбачено повноваження згаданого органу, визначено способи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також встановлено повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу ви конаючої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі до суду про визнання незаконним (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів про відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 № 459/2011.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначений орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду, прокурор пред'являє цей позов в інтересах держави як позивач.

За приписами ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" селищний голова укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради. Селищний голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Аналогічна за змістом правова норма міститься в ст. 118 Конституції України

Згідно ч. 1 ст. 3 Земельного Кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. ст. 2 Земельного Кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Як вбачається з тексту оспорюваного рішення та з договору особистого строкового сервітуту користування реальної частки території від 15.11.2012, Ізюмська міська рада фактично надала ФОП ОСОБА_2 у користування частину земельної ділянки, а отже зазначені відносини регулюються Земельним кодексом України.

Згідно зі ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Статтею 99 Земельного кодексу України зазначено, що власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: право проходу та проїзду на велосипеді; право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій; право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; право прогону худоби по наявному шляху; право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; інші земельні сервітути.

Статтею 79 Земельного кодексу України зазначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до п. г ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій» землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності зокрема в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути).

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про землеустрій» землеустрій це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних одиниць, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Заходи із землеустрою - передбачені документацією із землеустрою роботи щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об'єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження і підвищення родючості ґрунтів;

Документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо;

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що об'єктами землеустрою є територія України, території адміністративно-територіальних одиниць або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Разом з тим, проведеною перевіркою встановлено, що під час прийняття рішення про надання дозволу на укладання договору особистого строкового сервітуту користування реальної частки території документацію із землеустрою на зазначену частину території не розроблено, заходи із землеустрою не проведено, у зв'язку з чим зазначена частина території не "набула ознак земельної ділянки у розумінні ст. 79 Земельного кодексу України, і таким чином не може бути предметом договору особистого строкового сервітуту.

Крім того, статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

Статтею 126 Земельного кодексу України у редакції на момент надання дозволу на укладання договору особистого строкового сервітуту користування реальної частки території передбачалось, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою - державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки -договором оренди землі.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України у редакції на час прийняття рішення 36 сесії Ізюмської міської ради 6 скликання №1449 від 31.10.2012 право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Разом з тим, проведеною перевіркою встановлено, що відповідні рішення Ізюмської міської ради про надання ФОП ОСОБА_2 у власність або користування (оренду) земельної ділянки, площею 28 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, не приймались, у зв'язку з чим ФОП ОСОБА_2 не набуто право на зазначену земельну ділянку у передбаченому чинним законодавством порядку.

З огляду на наведене, суд вважає за належне задовольнити вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування рішення 36 сесії Ізюмської міської ради 6 скликання від 31.10.2012 № 1457 "Про розгляд звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2", оскільки вказаним рішенням фактиччно ФОП ОСОБА_2 надано у користування земельну ділянку, площею 28 кв.м. всупереч вимогам ст.ст. 98, 99, 79 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 5, 20 Закону України «Про землеустрій» та з порушенням порядку продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурсних засадах (земельних торгах), передбачений главою 21 Земельного кодексу України.

15.11.2012 на підставі рішення 36 сесії Ізюмської міської ради 6 скликання № 1457 від 31.10.2012 між Ізюмською міською радою та ФОП ОСОБА_2 укладено договір особистого строкового сервітуту користування реальної частки території, площею 28 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 для встановлення^ тимчасової споруди - павільйону з продажу запасних частин до автомобілів.

Зазначений договір особистого строкового сервітуту від 15.11.2012, суперечить вимогам ст. 100 Земельного кодексу України згідно якої договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Натомість наданий відповідачем договір не містить даних щодо його державної реєстрації у встановленому порядку, а оскільки в силу ч.1 ст. 210 згідно такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації, то вказаний договір є неукладеним .

У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що не може бути визнаним недійсним правочин, який не вчинено. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 Цивільного кодексу України.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

На підставі викладеного ФОП ОСОБА_2 користується наданою земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Згідно витягу міськрайонного управління Держкомзему у м. Ізюм і Ізюмському районі №344 з грошової оцінки земель м. Ізюм за №5099 від 12.11.2012 нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 3291,13 грн.

Враховуючи наведене суд вважає за необхідне задовольнити позові вимоги позивача щодо зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 повернути Ізюмській міській раді шляхом звільнення земельної ділянки, площею 28 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 у придатному для використання стані.

Щодо наявних у матеріалах справи заперечень ОСОБА_2 від 12 липня 2013 року вх. 25279 у яких відповідач зазначає, що органи державної реєстрації Міністерства Юстиції України розпочинали державну реєстрацію з 01.01.2013 суд зазначає, що згідно п.3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача-1 та відповідача-2 в рівних частках.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати незаконним та скасувати рішення 36 сесії Ізюмської міської ради Харківської області 6 скликання від 31.10.2012 № 1457 "Про розгляд звернення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2".

Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2 ИНН - НОМЕР_1) повернути Ізюмській міській раді Харківської області (64300, Харківська область, місто Ізюм, площп Центральна, будинок 1, код ЄДРПОУ - 26201641) шляхом звільнення земельну ділянку, площею 28 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 у придатному для використання стані.

Стягнути з Ізюмської міської ради Харківської області (64300, Харківська область, місто Ізюм, площп Центральна, будинок 1, код ЄДРПОУ - 26201641) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2 ИНН - НОМЕР_1) на користь на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код за ЄДРПОУ 37999654, МФО 851011, номер рахунку 31215206783003, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код класифікації доходів бюджету 22030001) - 1147,00 грн. та 1720,50 грн. судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.01.2014 р.

Суддя Жельне С.Ч.