Постанова № 36679220, 20.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 грудня 2013 року 11:25 № 826/19430/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Єфімова С.А.,

представника відповідача - Рудої Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МіроМікс Юнайтед» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось ТОВ «МіроМікс Юнайтед» з позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про скасування податкових повідомлень-рішень № 53726552207 від 20 вересня 2013 року, № 9632655227 від 29 листопада 2013 року та № 9642655227 від 29 листопада 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає прийняте рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Крім того позивач зазначає про порушення порядку проведення такої перевірки як і порядку прийняття податкових повідомлень-рішень № 53726552207 від 20 вересня 2013 року та № 9642655227 від 29 листопада 2013 року.

В наданих суду запереченнях представник відповідача зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та запереченнях проти адміністративного позову.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Відповідачем у період з 27 серпня 2013 року по 29 серпня 2013 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «МіроМікс Юнайтед», за результатами якої було складено акт № 294/26-55-22-07/30782174 від 30 серпня 2013 року «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «МіроМікс Юнайтед» (код ЄДРПОУ 30782174) з питань правильності обчислення податку на прибуток та податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з ТОВ «Стіл Хоукс» (код ЄДРПОУ 36482441) та ТОВ «Алана Люкс Груп» (код ЄДРПОУ 37451105) за період з 01 листопада 2010 року по 31 червня 2012 року».

В акті перевірки зазначається, що позивачем було порушено положення:

- пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.2, статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в наслідок чого підприємством ТОВ «МіроМікс Юнайтед» занижено податок на прибуток на суму 2 430 984, 00 грн.

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.2.3 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.6 статті 198, п. 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 2 062 874, 00 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки, відповідачем 20 вересня 2013 року прийнято податкові повідомлення рішення: № 53626552207, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 2 906 582, 00 грн., з яких 2 062 874, 00 грн. за основним платежем, а 843 708, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 53726552207, яким ТОВ «МіроМікс Юнайтед» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на загальну суму 2 666 912, 00 грн., з яких 2 430 984, 00 грн. - основний платіж, а 235 928, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач, не погоджуючись з такими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся з первинними скаргами до ГУ Міндоходів у м. Києві.

21 листопада 2013 року контролюючий орган за результатами розгляду скарги ТОВ «МіроМікс Юнайтед» прийняв рішення № 6292/10/26-15-10-04, яким:

- скасовано податкове повідомлення-рішення від 20 вересня 2013 року № 53626552207 щодо збільшення податкового зобов'язання з ПДВ в частині застосованих штрафних санкцій у розмірі 126 697, 50 грн., в іншій частині - залишено без змін;

- донараховано штрафні санкції визначені в податковому повідомленні-рішенні ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20 вересня 2013 року № 53726552207 щодо збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1, 00 грн.

На підставі такого рішення ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідачем 29 листопада 2013 року було прийнято нові податкові повідомлення-рішення:

- № 9632655227, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на суму 2 779 884, 00 грн., з яких 2 062 874, 00 грн. за основним платежем, 717 010, 00 грн. за штрафними санкціями;

- № 9642655227, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на суму 2 666 913, 00 грн., з яких 2 430 984, 00 грн. за основним платежем, 235 929, 00 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача № 53726552207 від 20 вересня 2013 року, № 9632655227 від 29 листопада 2013 року та № 9642655227 від 29 листопада 2013 року, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Договори між позивачем та ТОВ «Стіл Хоукс» і ТОВ «Алана Люкс Груп» укладались шляхом прийняття до виконання замовлень. На виконання замовлення ТОВ «Стіл Хоукс» та ТОВ «Алана Люкс Груп» направляли ТОВ «МіроМікс Юнайтед» рахунки-фактури, а приймання-передача товарів оформлювалась шляхом підписання накладних на передачу товарів.

З матеріалів справи вбачається, що правочини між позивачем та його контрагентами були спрямовані на передачу у власність ТОВ «МіроМікс Юнайтед» товару, а саме комп'ютерної техніки, аксесуарів та комплектуючих до неї, програмного забезпечення.

Сплачені за отриманий товар кошти були включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 134.1.1 статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно положень пп. 139.1.9 п 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічні за змістом положення були передбачені Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», які діяли до01 січня 2011 року - дня набрання чинності зазначеними нормами ПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім зазначених норм законодавства України, при вирішенні даної справи необхідно також врахувати правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Крім того, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Також, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Суд звертає увагу на те, що з метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів, а саме: видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур. Також, з метою підтвердження факту оплати отриманих товарів, позивачем надано суду довідки з банку, в якому відкрито рахунки позивача, та відповідні виписки з рахунків ТОВ «МіроМікс Юнайтед».

Надані позивачем копії первинних документів підписані відповідальними посадовими особами та скріплені печатками юридичних осіб, крім того, містять інші відомості та реквізити, наявність яких визнана обов'язковою для первинного документу в розумінні ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, на підтвердження реального (фактичного) постачання товару в межах господарських операцій за вказаними правочинами, свідчить те, що в подальшому такий товар був реалізований на території України, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент здійснення господарських операцій, контрагенти позивача були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, були платниками ПДВ, мали свідоцтва платників податку та мали право виписувати податкові накладні.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так само як і на платника податків не покладається обов'язок перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено у вказаному вище Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

В якості доказу порушення позивачем вимог податкового законодавства, податковий орган посилається на вирок Печерського районного суду міста Києва від 08 квітня 2013 року № 1-567/12, згідно якого директор ТОВ «Стіл Хоукс» і ТОВ «Алана Люкс Груп» ОСОБА_4 визнаний винним в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 статті 205 Кримінального кодексу України у зв'язку з встановленням факту придбання суб'єктів підприємницької діяльності (ТОВ «Стіл Хоукс» і ТОВ «Алана Люкс Груп») з метою прикриття незаконної діяльності

Відповідно до ч. 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України - вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що визнання винним директора контрагентів позивача не спростовує той факт, що ТОВ «Стіл Хоукс» і ТОВ «Алана Люкс Груп» мали належний правовий статус та могли займатися законною діяльністю.

Окрім того, необхідно зазначити, що вказаний вирок жодним чином не висвітлює взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Стіл Хоукс» і ТОВ «Алана Люкс Груп», а тому він не має приюдиційного значення для вирішення даної адміністративної справи, крім того, у матеріалах справи відсутні докази набрання вказаним вироком законної сили.

Також, суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів податкових перевірок контрагентів позивача, оскільки інформація, викладена в зазначеному акті була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладеного між позивачем та його контрагентом договору, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства.

Окремо суд звертає увагу на дотримання податковим органом порядку прийняття податкових повідомлень-рішень № 53726552207 від 20 вересня 2013 року та № 9642655227 від 29 листопада 2013 року.

Відповідно до п. 60.6 статті 60 ПК України, якщо нарахована сума грошового зобов'язання або податкового боргу збільшується внаслідок їх адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення або податкова вимога не відкликаються. На суму збільшення грошового зобов'язання надсилається окреме податкове повідомлення-рішення, а на суму збільшення податкового боргу окрема податкова вимога не надсилається (не вручається).

Оскільки ГУ Міндоходів у м. Києві своїм рішенням від 21 листопада 2013 року № 6292/10/26-15-10-04 збільшило на 1, 00 грн. суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 20 вересня 2013 року № 53726552207, суд зазначає про те, що ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було зобов'язане надіслати саме окреме податкове повідомлення-рішення на суму 1,00 грн., а не приймати нове податкове повідомлення-рішення на всю суму грошового зобов'язання.

Оскільки зазначене положення податкового законодавства для такого випадку не передбачає умову про відкликання податкового повідомлення-рішення, податкове повідомлення-рішення від 20 вересня 201З року № 53726552207 вважається також діючим, що фактично покладає на позивача подвійну відповідальність, за встановлене податковим органом правопорушення.

Виходячи з наведеного вище та враховуючи, що судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, які стали підставою для заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку з прибутку підприємств, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки № 294/26-55-22-07/30782174 від 30 серпня 2013 року про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, неправомірними є оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 статті 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись вимогами ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МіроМікс Юнайтед» - задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві № 53726552207 від 20 вересня 2013 року, № 9632655227 від 29 листопада 2013 року та № 9642655227 від 29 листопада 2013 року.

Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 458,80 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МіроМікс Юнайтед» за рахунок Державного бюджету України за рахунок їх списання з рахунків Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складений та підписаний 25.12.2013 року.

Суддя В.П. Шулежко