Рішення № 36671298, 09.01.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2014 р.Справа № 922/4678/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міга-76" (м.Донецьк) до Публічного акціонерного товариства "Нововодолазький молокозавод" (смт.Нова Водолага) про стягнення 28028,60 гривень за участю представників:

позивача - Уфатової О.М. (довіреність №б/н від 16 грудня 2013 року)

відповідача - Пізіної К.Ю. (довіреність б/н від 05 червня 2013 року)

ВСТАНОВИВ:

08 листопада 2013 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Міга-76", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Нововодолазький молокозавод" (відповідача), в якій просив суд стягнути з останнього 28028,60 гривень заборгованості, а саме 26447,05 гривень основного боргу, 1224,53 гривень пені, 330,58 гривень 3% річних та 26,44 гривень інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки сільськогосподарської продукції №08/04-2013, укладеного між сторонами 08 квітня 2013 року. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 1720,50 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 листопада 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду (суддя Попович І.М.). Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 25 листопада 2013 року.

22 листопада 2013 року справу 922/4678/13 було передано до розгляду судді Аріт К.В., на підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Харківської області №1536 від тієї ж дати, у зв'язку із хворобою судді Попович І.М.

25 листопада 2013 року відповідач надав до канцелярії суду відзив (вх.№43569), в якому зазначив, що дійсно між ним та позивачем 08 квітня 2013 року було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №08/04-2013, на виконання умов якого, позивачем було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 200147,05 гривень. Але, відповідач не мав можливості повністю розрахуватися з позивачем, так як позивач до теперішнього часу не повернув відповідачу акт звірки взаєморозрахунків, який останній направив на адресу позивача 12 червня 2013 року. Крім того, відповідач у відзиві зазначив, що саме позивач порушив умови договору, а саме п.2.5 та п.5.1 договору. У зв'язку з викладеним, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. Також, відповідач надав витребувані судом документи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25 листопада 2013 року було відкладено розгляд справи на 18 грудня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 грудня 2013 року було відкладено розгляд справи на 09 січня 2014 року.

09 січня 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду заперечення на відзив відповідача (вх.№281), та додаткові пояснення (вх.№№278,279,280), в яких підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

09 січня 2014 року представник відповідача надав через канцелярію суду копію довіреності на отримання товару (вх.№285), яка була судом досліджена та долучена до матеріалів справи.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 09 січня 2014 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у відкритому судовому засіданні 09 січня 2014 року проти позовних вимог заперечував, з мотивів, викладених у відзиві.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

08 квітня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Міга-76" (позивачем) та публічним акціонерним товариством "Нововодолазький молокозавод" (відповідачем) було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції №08/04-2013. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупця (відповідача) сільськогосподарську продукцію, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.

Оплату за товар покупець проводить самостійно по договірним цінам, що визначається у протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною даного договору (п.2.1 договору).

На виконання умов договору, 08 квітня 2013 року сторонами було складено, підписано та скріплено печатками підприємств протокол погодження ціни на молоко у розмірі 4400,00 гривень за 1 т. в базисних кілограмах (а.с.12).

Відповідно до п.2.5 договору, покупець сплачує 100% передоплати за товар.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив на адресу відповідача продукцію (молоко коров'яче) на суму 27388,25 гривень, однак, відповідач, в порушення умов договору щодо 100% передоплати товару, прийняв відповідний товар, але не сплатив за нього. Факт поставки товару підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною №РН-0000006 від 22 травня 2013 року (а.с.13).

Станом на 31 травня 2013 року сторонами складено, підписано та скріплено печатками підприємств акт звірки взаєморозрахунків, в якому заборгованість відповідача перед позивачем складала 26447,05 гривень (а.с.14).

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив претензію №08/13 (а.с.15) на адресу відповідача про сплату виниклої заборгованості, але у відповідь отримав лист (вих.№30кор) від 04 вересня 2013 року, в якому останній підтвердив факт договірних відносин з позивачем щодо спірної поставки продукції та зазначив про подальший розгляд відповідної претензії після отримання акту звірки взаєморозрахунків. Відповідний лист міститься у матеріалах справи.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором не виконав, вчасно не розрахувавшись з позивачем за отриманий товар, у зв'язку з чим, на момент подання позову до суду, у нього утворилась основна заборгованість перед позивачем у розмірі 26447,05 гривень.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.4 договору, право власності на товар переходить від постачальника до покупця після повного та фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням постачальника, підписання представником покупця всіх необхідних документів та наявності підпису представника покупця про прийом товару по накладній та/або товаро-транспортній накладній.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До того ж, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює те, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 26447,05 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо правової позиції відповідача у відзиві на позов, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

На виконання умов договору, позивач свої зобов'язання по поставці товару виконав у повному обсязі, згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17 лютого 2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено: "Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Така ж правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 28 лютого 2012 року №5002-8/481-2011, та від 21 квітня 2011 року №9/252-10.

Згідно зі ст.9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом відповідно до чинного законодавства.

Виходячи з матеріалів справи, предметом позову є заборгованість відповідача у межах господарських правовідносин сторін.

Відповідно до ст.530 цього Кодексу, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). В іншому випадку строк (термін) виконання зобов'язання пов'язується з відповідною вимогою кредитора.

Отже, суд звертає увагу відповідача на те, що факт отримання або неотримання акту звірки взаєморозрахунків не є підставою для звільнення відповідача від договірних обов'язків щодо оплати товару після його прийняття.

Крім того, у відзиві на позов відповідач самостійно визнає не тільки факт поставки товару, а й зазначає про те, що так і не розрахувався за отриманий товар за видатковою накладною №РН-0000006 від 22 травня 2013 року.

Щодо порушення позивачем п.5.1 договору, суд зазначає наступне.

В п.5.1 договору зазначено, що усі спори, що виникають з цього договору, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. У матеріалах справи міситься претензія позивача до відповідача від 16 серпня 2013 року, з доказами її направлення на адресу останнього.

Крім того, відповідно до Конституції України, право особи на звернення до суду для вирішення спору не може бути обмежене законом, другими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання по волевиявленню суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів та права на судовий захист.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 1224,53 гривень, суд зазначає наступне.

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Відповідно до п.4.5 спірного договору, за несвоєчасне, понад встановлений п.2.5. цього договору строк, проведення розрахунків за поставлений товар, продавець має право вимагати від покупця сплатити заборгованість з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу.

Так як, відповідач порушив умови договору в частині своєчасного розрахунку за товар, позивач правомірно заявив до стягнення з відповідача штрафних санкцій, відповідно до умов договору.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суму пені, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 1213,67 гривень пені, в решті стягуваної суми у розмірі 10,86 гривень слід відмовити.

Щодо заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 26,44 гривень суми інфляційних втрат та 330,58 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення позивачем суму 3% річних, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з відповідача 263,02 гривень 3% річних, в решті стягуваної суми 3% річних у розмірі 67,56 гривень та 26,44 гривень суми інфляційних втрат слід відмовити.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.530, 546, 548, 599, 612, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Нововодолазький молокозавод" (63200, Харківська область, смт. Нова Водолага, вул. Пролетарська, 28, код ЄДРПОУ 00447480, р/р №26002201139 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у м.Києві, МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міга-76" (83003, Донецька область, м.Донецьк, проспект Дзержинського, буд.64, код ЄДРПОУ 34626855, р/р №26004084201001 в ПАТ КБ "Надра Банк" у м.Києві, МФО 380764) 26447,05 гривень основної заборгованості, 1213,67 гривень пені, 263,02 гривень суми 3% річних та 1714,06 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 10,86 гривень пені, 67,56 гривень суми 3% річних та 26,44 гривень суми інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 14 січня 2014 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/4678/13