Рішення № 36671096, 14.01.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2014 р. Справа № 914/1135/13

За позовом: прокурора Буського району в інтересах держави в особі

позивача: Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд, м.Київ

до відповідача: Фермерського господарства «Серміш Агро», с.Ожидів Буського району Львівської області

про стягнення 3950,14 грн. відсотків за користування чужими коштами

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від прокуратури: Леонтьєва Н.Т.

від позивача: Гвоздь М.М. - представник за довіреністю

від відповідача: не з'явився

Суть спору: позов заявлено прокурором Буського району в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрного фонду, м.Київ до Фермерського господарства «Серміш Агро», с.Ожидів Буського району Львівської області про стягнення боргу у сумі 313910,14грн.

Постановою Вищого господарського суду від 22.10.2013р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2013р. та рішення господарського суду Львівської області від 28.05.2013р. у справі 914/1135/13 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1343,88грн. відсотків за користування чужими коштами, а справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області. Внаслідок автоматизованого розподілу, проведеного у відповідності до ст.2-1 ГПК України, справу передано на розгляд судді Щигельської О.І.

Ухвалою суду від 14.11.2013р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.12.2013 року. Ухвалою від 09.12.2013р. у зв'язку з неявкою окремих учасників судового засідання розгляд справи відкладено на 23.12.2013 року. Ухвалою суду від 23.12.2013р. розгляд справи відкледено на 14.01.2014р. у зв'язку з неявкою відповідача.

Учасникам судового процесу роз'яснено права згідно ст.ст.20, 22, 29 ГПК України.

Прокурор та представник позивача в судове засідання 14.01.2014р. з'явились, позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позовній заяві та поданих Аграрним фондом письмових поясненнях (вх.№52489/13 від 09.12.2013р.). Зазначили, що нарахування 3% річних є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. Просили позовні вимоги в частині стягнення 3950,14грн. 3% річних за користування чужими коштами (згідно ст.625 ЦК України) задоволити.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 14.01.2014р. повторно не забезпечив, письмових пояснень на позов з врахуванням постанови Вищого господарського суду України від 22.10.2013р. не надав, вимог ухвал суду від 14.11.2013р.,09.12.2013р. та 23.12.2013р. не виконав, поважності причин неявки суду не повідомив, хоча про час і місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення (знаходиться в матеріалах справи).

Відповідно до ст.75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судом встановлено наступне.

Між Державною спеціалізованою бюджетною установою Аграрний фонд (покупець за контрактом, позивач по справі) та Фермерським господарством «Серміш Агро» (продавець за контактом, відповідач по справі) укладено форвардний біржовий контракт на закупівлю зерна №223Ф від 01.04.2012р., відповідно до умов якого продавець зобов'язується в термін до 01.11.2012р. поставити покупцю пшеницю м'яку 3 класу у кількості 200 тонн на суму 360000,00грн. (п.1.1-1.6 контракту). Відповідно до п.2.1 контракту, брокер-продавець поставляє брокеру-покупцю товар на базисі поставки EXW ВАТ «Бродівське ХПП», Львівська обл., в термін до 01.11.2012р.

Згідно з п.10.3 контракту, він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та реєстрації на Аграрній біржі і діє до 01.12.2012р. З відмітки на останньому аркуші контракту вбачається, що його зареєстровано Аграрною біржею в день підписання контрагентами - 10.04.2012р.

Як встановлено п.5.1, 5.3 контракту, покупець упродовж трьох робочих днів з моменту укладення контракту на торгах Аграрної біржі зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) на поточний рахунок продавця в розмірі 50% від суми контракту. Остаточний розрахунок здійснюється впродовж трьох робочих днів після поставки товару, надання визначених договором документів та сплати продавцем реєстраційного збору Аграрної біржі.

Аграрним фондом взяті на себе за контрактом зобов'язання виконано, попередню оплату в розмірі 180000,00грн. здійснено 10.05.2012р., що підтверджується відміткою Державної казначейської служби України на платіжному дорученні №335 від 24.04.2012р.

Позивач 16.10.2012р. звертався до відповідача з повідомленням-вимогою №41-05/2867 про необхідність виконання останнім умов контракту щодо поставки товару або повернення суми авансового платежу, яке Фермерським господарством «Серміш Агро» залишено без відповіді та задоволення, що зумовило звернення Аграрного фонду до суду із позовною заявою про стягнення 313910,14грн., яких 180000,00грн. авансового платежу та 133910,14грн. штрафних санкцій за невиконання зобов'язань, в т.ч. пені за непоставлений товар у сумі 32760,00грн. штрафу за прострочення поставки понад 30 днів у сумі 25200,00грн., штрафу за невиконання контракту у сумі 72000,00грн., а також 3% річних за користування чужими коштами у розмірі 3950,14грн.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.05.2013р. у справі №914/1135/13, яке постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2013р. залишено без змін, встановлено, що поставку товару відповідачем не здійснено, суму попередньої оплати не повернуто, відтак, позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Фермерського господарства «Серміш Агро» на користь Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд 180000,00грн. - авансового платежу, 72000,00грн. - штрафу та 1343,88грн. - відсотків за користування чужими коштами.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.10.2013р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2013р. та рішення господарського суду Львівської області від 28.05.2012р. у справі №914/1135/13 скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 1343,88грн. відсотків за користування чужими коштами, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області для розгляду в цій частині.

Із поданої позивачем позовної заяви та долученого розрахунку суми заборгованості вбачається, що 3950,14грн. нараховано за користування чужими коштами у розмірі 3% річних, згідно зі ст.625 ЦК України, за період з 10.05.2012р. по 01.02.2013р.

Суд звертає увагу сторін на необхідність розмежування правової природи нарахування відсотків річних за порушення грошового зобов'язання у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України та процентів, що нараховуються на суму попередньої оплати згідно з ч.3 ст.693 ЦК України.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.5.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадку повернення сум авансу та завдатку, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що стягнення 3% річних, нарахованих позивачем у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України, за період 10.05.2012р. по 01.02.2013р. є безпідставним, оскільки зобов'язання повернути авансовий платіж набуло характеру грошового з набранням рішенням господарського суду Львівської області від 28.05.2013р. у справі №914/1135/13 законної сили, про що також зазначено у роз'ясненні Пленуму Вищого господарського суду України (п.5.4 Постанови №14 від 22.12.2013р.), в якому вказано, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Як передбачено ч.1 ст.712 ЦК України та ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 2, 3 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пленумом Вищого господарського суду України у Постанові №14 від 17.12.2013р. роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України) (п.6.1). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п.6.2). Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (п.6.3). Як вже зазначалось судом, до набрання рішенням суду законної сили зобов'язання повернути суму попередньої оплати не має характеру грошового, відтак безпідставним є нарахування процентів на суму попередньої оплати у встановленому ч.2 ст.625 ЦК України розмірі.

Також суд звертає увагу на те, що застосування аналогії закону для нарахування процентів за користування чужими коштами у встановленому статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України розмірі є безпідставним, оскільки правовідносини сторін виникли з договору поставки, які не є подібними за змістом з правовідносинами позики, кредиту чи банківського вкладу. Зокрема, у Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/1657/2013 від 19.11.2013р. зазначено, що договори поставки і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, а тому застосування до договору поставки положень про договір позики (зокрема статті 1048 ЦК України) є безпідставним (постанова від 20.08.2013 № 5016/1355/2012(4/44).

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги те, що розмір процентів на суму попередньої оплати не встановлено ані укладеним між сторонами контрактом, ані законом чи іншими актами цивільного законодавства, зважаючи на відсутність підстав застосування аналогії закону до спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування чужими коштами слід відмовити.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4 Постанови №7 від 21.02.2013р. роз'яснено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленними обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У п.4.6 цієї Постанови також зазначено, що у разі повної чи часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам). Зважаючи на те, що рішенням господарського суду Львівської області від 28.05.2013р. проведено розподіл судових витрат та в цій частині ані судом апеляційної, ані касаційної інстанції не скасовано, суд приходить до висновку, що на позивача слід покласти лише витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 18,81грн.результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат., який приймаєрішення збору у сп

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд (м.Київ, вул.Б.Грінченка, 1; код ЄДРПОУ 33642855) на користь Фермерського господарства «Серміш Агро» (Львівська область, Буський район, с.Ожидів; код ЄДРПОУ 34107325) 18,81грн. судового збору за подання касаційної скарги.

3.Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

4. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.01.2014р.

Суддя Щигельська О.І.