Постанова № 36670585, 20.12.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 грудня 2013 р. Справа №805/15586/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Кірієнка В.О.

при секретарі Кутафіній К.Ю.

за участю

представника позивача Бєлозьорової М.М.

представника позивача Павленко Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська солевидобувна компанія» до Державної податкової інспекції в Дніпропетровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2012 року № 0000390707 та № 0000400707,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов'янська солевидобувна компанія» звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Дніпропетровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2012 року № 0000390707 та № 0000400707.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в ході проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, по яким сформовано податковий кредит за період з 01.02.2010 по 31.05.2010 року та з 01.01.2011 по 31.03.2011 року, податковим органом були встановлені порушення п. 198.3 , п. 198.4 , п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, п. 200.14 абз. «б» ст. 200 Податкового кодексу України. За результатами зазначеної перевірки відповідачем складено акт перевірки № 7470/07-032-30098637 від 30.11.2011 року та прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.12.2011 року № 0000390707, яким позивачеві зменшене суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2250044,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 16.12.2011 року № 0000400707, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями у розмірі 1,00 грн. На його думку, викладені в акті перевірки висновки щодо нікчемності укладених між контрагентами договорів та ненастання реальних наслідків вчиненого правочину спростовуються наданими позивачем первинними документами.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, та просили скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.12.2012 року № 0000390707 та № 0000400707.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, через канцелярію суду надав письмові заперечення, в яких зазначив, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки акту документальної невиїзної перевірки ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, по яким сформовано податковий кредит за період з 01.02.2010 по 31.05.2010 року та з 01.01.2011 по 31.03.2011 року, яким встановлено, що у періоді, який перевірявся, між контрагентами та позивачем були укладені договори. Проте до перевірки позивачем не надані документи, що підтверджують виконання укладених договорів. З урахуванням зазначеного, вважає, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, є нікчемним, а прийняте спірні податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими. У зв'язку з викладеним просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Слов'янська солевидобувна компанія», взятий на податковий облік 03.03.1999р. до ДПІ у Дніпропетровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, є платником податку на додану вартість, що підтверджується відповідним свідоцтвом.

На підставі наказу № 3089 від 23.11.2011р., виданого ДПІ у Дніпропетровському районі м. Києва Державної податкової адміністрації України та повідомлення від 23.11.2011 року № 29304/10/07-11 відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, по яким сформовано податковий кредит за період з 01.02.2010 по 31.05.2010 року та з 01.01.2011 по 31.03.2011 року.

В ході перевірки відповідачем встановлено порушення п. 198.3 , п. 198.4 , п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, п. 200.14 абз. «б» ст. 200 Податкового кодексу України та складений акт № 7470/07-032-30098637 від 30.11.2011 року.

На підставі зазначеного акту документальної невиїзної перевірки, у зв'язку із порушенням позивачем п. 198.3 , п. 198.4 , п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, п. 200.14 абз. «б» ст. 200 Податкового кодексу України, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.12.2011 року № 0000390707, яким позивачеві зменшене суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2250044,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 16.12.2011 року № 0000400707, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за штрафними санкціями у розмірі 1,00 грн.

Предметом доказування в цій справі є обставина реальності господарських операцій позивача з його контрагентами, правильність відображення їх в податковому обліку, а саме включення позивачем до складу податкового кредиту суми витрат, пов'язаних із виконанням договорів, укладеними з вищезазначеними контрагентами.

Спір виник через висновки податкового органу про те, що правочини, які укладені позивачем з його контрагентами, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що 14.12.2009 р. між ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна» був укладений договір № 14/12-09/1, згідно з умовами зазначеного договору останній поставляв на адресу ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» природний газ в об'ємах, які зазначені у договорі, а позивач здійснював оплату за поставлений природний газ, що підтверджується платіжними дорученнями (наявні в матеріалах справи).

ТОВ «Газторг Україна» зареєстроване у якості юридичної особи, про що свідчить витяг з ЄДР. Товариство має ліцензію на постачання природного газу та є платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

На адресу ТОВ «Газторг Україна» направлено лист про надання документів. Згідно наданої відповіді ТОВ «Газторг Україна» не є виробником, Постачальником реалізованої продукції є ТОВ «Європейська газова компанія».

Згідно наданої відповіді ТОВ «Європейська газова компанія» не є виробником, Постачальником реалізованої продукції є ТОВ «Пойнт Томсон».

Як вказує відповідач, в акті перевірки зазначено, що від Іванківської МДПІ, де знаходиться на обліку ТОВ «Пойнт Томсон», отримано відповідь та акт невиїзної документальної перевірки від 08.07.2011р.

Під час перевірки встановлено, що за грудень 2009р., січень-травень 2010р. ТОВ «Пойнт Томсон» задекларовано податкових зобов'язань по податку на додану вартість всього у сумі 116634660,00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за перевіряємий період встановлено їх завищення усього у сумі 116634660,00 грн.

Крім того, у акті перевірки зазначено, що до ВПМ ДПІ у Вишігородському районі направлено запит щодо проведення відповідних заходів по встановленню місцезнаходження підприємства, посадових осіб та щодо забезпечення надання документів для проведення перевірки. В акті зазначено, що в ході перевірки встановлено, що ТОВ «Пойнт Томсон» за адресою не знаходиться, господарську діяльність не проводить, бухгалтерські документи не зберігає.

В акті перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 30.11.2011р. зазначено, що у результаті порушення ТОВ «Пойнт Томсон» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства, угоди, укладені з контрагентами на реалізацію товарів на адресу останніх, мають протиправний характер. А такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений до складу податкових зобов'язань ПДВ, по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним.

За результатом перевірки згідно п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України встановлено нікчемні правочини між ТОВ «Пойнт Томсон» та контрагентами-покупцями.

Суд зазначає, що ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» не має ніякого відношення до правочинів, які укладалися ТОВ «Пойнт Томсон».

ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» при поставці природного газу мало правові відносини з ТОВ «Газторг Україна». Договірні обов'язки сторін згідно цивільного законодавства виконані в повному обсязі. Про це свідчать платіжні документи, трьохсторонні акти прийому-передачі придбаного товару, які підписані транспортувальником газу, споживачем та постачальником та інші документи.

Таким чином, виконання умов укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Між ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» та Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укпромснаб» був укладений договір № 22/10 від 24.09.2010р., згідно якого останній поставляв для виробничих потреб на адресу ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» паливні гранули, а позивач здійснював оплату за поставлений товар, тобто, договірні зобов'язання виконані в повному обсязі, що відповідає вимогам ст. 203 ЦК України.

Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Укпромснаб» зареєстроване в встановленому порядку та є платником податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Як зазначив відповідач, в акті перевірки вказано, що згідно відповіді № 2897/7/26-34 від 25.03.2011р. отриманої від ВПМ Ленінської МДПІ у м. Луганську в результаті проведення заходів, спрямованих на вивчення фактичного руху товарів, проведених операцій та надання послуг встановлено, що у ПП «ВКФ «Укрпромснаб» з моменту реєстрації по теперішній час матеріальна база відсутня, а сааме: відсутні працівники, будь-які автотранспортні засоби для доставки товару та надання послуг, а також складські приміщення, які необхідні для зберігання ТМЦ, що робить фаетичне виконання умов угод неможливим.

За результатом раніше проведеного опитування ОСОБА_3 встановлено, що він не орієнтується в нормативно-законодавчих актах, які регламентують види діяльності підприємства та в заповненні податкової звітності.

Керуючись викладеним та враховуючи, що директором ПП «ВКФ «Укрпромснаб» фактичного не могла виконуватись та здійснюватися фінансово-господарська діяльність, направлена на отримання прибутку, у підприємства відсутня необхідна матеріальна база для виконання підприємницької діяльності, підприємство за місцем реєстрації не знаходиться, формування податкового кредиту здійснено за рахунок СГД у ланцюгу постачання яких є підприємства з незадовільними станами, надання послуг не підтверджено, що у сукупності вказує на «нікчемність».

У акті перевірки зазначено, що декларація з податку на додану вартість за лютий 2011р. до Ленінської МДПІ у м. Луганську не надана. Однак з даним висновком податкового органу погодитися неможна з наступних підстав.

ПП «ВКФ «Укрпромснаб» було подано до Ленінської МДПІ у м. Луганську податкові декларації з податку на додану вартість за лютий 2011р. Ленінською МДПІ у м. Луганську повідомило листами ПП «ВКФ «Укпромснаб» про те, що декларація з податку на додану вартість за квітень 2011 р. не була прийнята та її не було визнано податковою звітністю як така, що заповнена з порушенням встановлених правил та порушення вимог пунктів 184.6 ст. 184 Податкового кодексу України. У зв'язку з чим ПП «ВКФ «Укпромснаб» звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про зобов'язання Ленінської МДПІ у м. Луганську про визнання дій неправомірними та зобов'язанням вчините певні дії, а саме прийняти подані ПП «ВКФ «Укрпромснаб» податкові декларації з податку на додану вартість разом із додатками за лютий, березень 2011р. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.10.2011р. у справі №2а-8330/11/1270 позовні вимоги задоволені в повному обсязі. Не погоджуючись з прийнятою постановою Луганська МДПІ у м. Луганську звернулося до Донецького апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій просило постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.10.2011р. скасувати та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.12.2011 р. постанова Луганського окружного адміністративного суду від 07.10.2011 р. залишено без змін. А апеляційна скарга податкового органу без задоволення. Таким чином, постанова Луганського окружного адміністративного суду від 07.10.2011р. набрала законної сили.

Таким чином, суд зазначає, що податковий кредит за період лютий-березень 2011 р. сформовано ТОВ «Слов'янська солевидобувна компанія» правомірно.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що «первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення».

Підпунктом 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» передбачено, що «Податкова накладна складається у момент- виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків».

Підпунктом 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97ГВР «Про податок на додану вартість» передбачено, що «...Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника...».

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» передбачено, що «Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)». Теж саме передбачено п. 198.2 ст. 198 ПК України.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями...

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, «Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу».

Позивачем було дотримано всі зазначені норми податкового законодавства. Залежно від першої події позивач отримавши належним чином оформлену податкову накладну, включав відповідну суму ПДВ до податкового кредиту певного періоду.

Пунктом 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що «Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця...».

Пунктом 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України (далі за текстом ПКУ) передбачено, що «Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

... 78.1.8. платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень...».

Пунктом 200.10. ст. 200 ПКУ передбачено, що «Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних».

Пунктом 200.11. ст. 200 ПКУ передбачено, що «За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки».

Таким чином, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у декларації з ПДВ даних протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації та у разі достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки. Тобто, податковий орган мав право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу положень Податкового кодексу України, якими визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат, вбачається, що визначальним фактором для їх формування є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно підпункту 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до підпункту 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього кодексу), чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього кодексу.

Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, і тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Згідно з підпунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Дослідженням в судовому засіданні зазначених вище податкових накладних, виписаних ТОВ «Газторг Україна» та ПП «Виробничо-комерційна фірма «Укпромснаб» за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем в рамках договорів № 14/12-09/1 від 14.12.2009р., № 22/10 від 24.09.2010р., судом встановлена їх відповідність вимогам діючого законодавства. Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, для включення зазначеної суми до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Що стосується посилань відповідача в акті перевірки № 206/22-5/36426937 від 16.04.2013 року на акти перевірки № 565/23/36475078 від 08.07.2011р., № 158/23-34202109 від 28.03.2011р., суд зазначає наступне.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Крім того, важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів позивача в стані платників податку на додану вартість, що надає право коптрагентам видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Суд зазначає, що, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагенти були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Таким чином, інформація, отримана податковим органом згідно бази даних «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», не може вважатися належним доказом, що свідчить про обставину укладення нікчемних правочинів позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Газторг Україна» та ТОВ «Пойнт Томсон» відсутність реального виконання спірних договорів.

В свою чергу, обставина реального здійснення господарських операцій та правильність їх відображення в податковому обліку доведена в цій адміністративній справі на підставі досліджених доказів.

Стосовно доводів відповідача, що договори № 14/12-09/1 від 14.12.2009р., № 22/10 від 24.09.2010р., укладені між позивачем та ТОВ «Газторг Україна» та ТОВ «Пойнт Томсон», є нікчемними, суд зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд бере до уваги, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надано.

Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, як встановлено в судовому засіданні з пояснень представників сторін, кримінальних справ відносно посадових осіб позивача його контагентів щодо порушення податкового та іншого законодавства в сфері економічних відносин, зокрема щодо укладення та виконання спірних договорів, не порушувалось, обвинувальні вироки суду з цього приводу відсутні.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд приходить до висновку, що первинні документи, які наявні в матеріалах справи, є належними доказами в розумінні частини 4 ст. 70 КАС України при підтвердженні обставини реальності правочинів, укладених позивачем з його контрагентами, та правильності його відображення в податковому обліку позивача.

З огляду на викладене, судом встановлено, що спірні договори позивача спричинили зміну майнового стану позивача, тобто є реальними, спірна сума податкового кредиту сформована на підставі достовірних первинних документів, які підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій позивача, у договорах наявна господарська мета.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У зв'язку з тим, що позивачем не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість, застосування до нього штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України є неправомірним.

На підставі викладеного, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська солевидобувна компанія» підлягають задоволенню.

Згідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, яка діє з 23.10.2013 року), судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 № 5515-VI, розмір мінімальної заробітної плати на 2013 рік складала 1147,00 грн.

Позивачем оскаржується рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, що складає в загальній сумі 2250045,00 грн. безпосереднім наслідком яких є зміна складу майна позивача.

Згідно до п.п. 1 п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, яка діє з 23.10.2013 року), ставки судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру складає 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, яка діє з 23.10.2013 року), під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Відповідно до ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, позивачеві підлягає сума поверненню судового збору у розмірі 458,80 грн. (10 % від суми судового збору 4588,00 грн.).

Керуючись ст.ст. 2-14, 17, 18, 24, 71, 86, 94, 122, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська солевидобувна компанія» до Державної податкової інспекції в Дніпропетровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.12.2012 року № 0000390707 та № 0000400707 - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Дніпропетровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16.12.2012 року № 0000390707.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Дніпропетровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 16.12.2012 року № 0000400707.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Слов'янська солевидобувна компанія» здійснені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 80 коп.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено в судовому засіданні 20 грудня 2013 року.

Постанова у повному обсязі складена 25 грудня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кірієнко В.О.