Постанова № 36656811, 25.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 грудня 2013 року № 826/15475/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., суддів: Аблова Є.В., Амельохіна В.В., розглянувши адміністративну справу у письмовому провадженні

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вемар"до Міністерства доходів і зборів України, Головне управління Міндоходів у м. Києві, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проскасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2013 №0004022270, №0004032270, №0004042270 та рішень про результати розгляду скарги

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вемар" звернулось з позовом до Міністерства доходів і зборів України (надалі по тексту Відповідач - 1) про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2013 №0004022270, №0004032270, №0004042270 та рішень про результати розгляду скарги.

Для з'ясування всіх обставин справи та для об'єктивного розгляду справи, Судом було залучено в якості співвідповідачів Головне управління Міндоходів у м. Києві (надалі по тексту Відповідач - 2), Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі по тексту Відповідач - 3).

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про розгляд Скарг винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Відповідачами позовні вимоги заперечувалися в повному обсязі.

У відповідності до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Вемар" з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Гамма Білд Компані» за період з 11.03.2010 р. по 31.12.2012 р. За результатами перевірки складено Акт від 03.04.2013 р. №188/1-22-70-36958842 (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено наступні порушення: п.п.139.1,9 п. 139.1. ст. 139 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 24500 грн., а саме по періодах: 1 квартал 2012 у сумі 24500 грн.; п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.10 №2755-VI, із змінами та доповненнями. ТОВ «ВЕМАР» завищено податковий кредит за перевіряємий період на загальну суму 23333 грн., а саме: у січні 2012 року, в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24 Декларації за січень 2012 року) на суму 23333 грн.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 року №0004022270, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 30 625,00 грн., за основним платежем 24 500,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6 125,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 року №0004032270, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4 835,00 грн., за основним платежем 3 868,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 967,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 року №0004042270, яким за позивачем зменшено розмір від'ємного значення на суму податку на додану вартість у розмірі 19 465 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скарги до Головного управління Міндоходів у м. Києві, за результатом розгляду скарги Головним управління Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення від 11.07.2013 р. №1994/10/26-15-10-04-04, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 24.04.13р. №0004022270. №0004042270 та скасовує податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 24.04.13р. №0004032270, а саме збільшує суму від'ємного значення податку на додану вартість в податковому повідомленні-рішення ДШ у Голосіївському районі м. Києва від 29.04.13р. №0004042270 на 3 868,00 грн., а скаргу Товариства залишено без змін.

Крім того, Позивачем було подано скарги до Міндоходів України на податкові повідомлення-рішення та рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві, за результатом розгляду скарги було прийнято рішення від 19.08.2013 р. №9281/6/99-99-10-01-15, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

В частині позовних вимог щодо скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2013 №0004022270, №0004042270, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем (Покупець), з однієї сторони, та ТОВ «Гамма Білд Компані» (Продавець), з іншого боку, було укладено Договір поставки товарів від 02.01.2012 р.

Позивачем надано суду на підтвердження виконаних робіт наступні документи: видаткові накладні: №ГБК0000001 від 02.01.2012 р., №ГБК0000007 від 16.01.2012 р., №ГБК0000011 від 23.01.2012 р.; рахунок-фактури: №0202 від 02.01.2012 р.; податкові накладні: від 02.01.2012 р. №1, від 16.01.2012 р. №7, від 23.01.2012 р. №11, банківська виписка: №БВ-0000040 від 06.03.12 на суму 40 000,00 грн., №БВ-0000020 від 02.02.12 на суму 40 000,00 грн., №БВ-0000026 від 06.03.12 на суму 20 000,00 грн.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні наступні докази: довіреності на отримання товару, докази транспортування товару (шляхові лист, видаткові касові ордери на отримання готівки в касі для забезпечення відрядження, та або ін. докази на поїздки), докази переміщення товарів з місця поставки, докази обліку товару на складах.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ніде ґавою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Позивачем та його контрагентом, обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

Згідно п.9.1, п. 9.2, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 р. первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити, у тому числі посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних контрагентом, у зв'язку з отриманням послуг.

Суд звертає увагу, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентом носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.

Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Крім того, аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного суду України від 05.03.2012 р., Вищий адміністративний суд України в Постанові від 20.02.2013 р. по справі №К9991/59409/12, Постанові від 27.03.2013 р. по справі №К/9991/56892/12, Постанові від 13.02.2013 р. по справі №К/9991/69822/12, Постанова від 22.06.11р. по справі К/9991/15429/11, Ухвалі від 05.10.11р. по справі К 9991/14602/11.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 р. №0004022270, №0004042270 прийнято з урахуванням всіх обставин.

В частині позовних вимог щодо скасування податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 №0004032270, Суд зазначає наступне.

Податковим органом на підставі Акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 року №0004032270, яким за позивачем визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 4 835,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями Позивачем було подано скарги до Головного управління Міндоходів у м. Києві, за результатом розгляду скарги Головним управління Міндоходів у м. Києві було прийнято рішення від 11.07.2013 р. №1994/10/26-15-10-04-04, яким було залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 24.04.13 №0004022270. №0004042270 та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 24.04.13 №0004032270; збільшує суму від'ємного значення податку на додану вартість в податковому повідомленні-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 29.04.13 №0004042270 на 3 868,00 грн., а скаргу Товариства залишено без змін.

Суд звертає увагу, що відповідно до підпункту 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, зокрема, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Пунктом 60.4 статті 60 Податкового кодексу України, встановлено, що у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

Відповідно до пункту 15 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 1001 від 23.12.2010 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.01.2011 за № 10/18748 копія рішення, прийнятого органом державної податкової служби вищого рівня за розглядом первинної скарги платника податків, надсилається для виконання до органу державної податкової служби за місцем взяття на облік платника податків і зберігається у справі з матеріалами розгляду скарги, які долучаються до справи платника податків.

Згідно з пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 985 від 22.12.2010 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за № 1440/18735 якщо за результатами адміністративного або судового оскарження грошове зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість зменшується, то до платника податків направляється податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, якому присвоюється номер та вноситься до відповідного реєстру податкових повідомлень-рішень у порядку, передбаченому пунктом 3.3 цього розділу.

Таким чином, якщо за результатами адміністративного оскарження грошове зобов'язання визначене податковим повідомленням - рішенням, яке було оскаржено, зменшується, то податковий орган повинен направити платнику податків нове податкове повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання, при цьому раніше прийняте податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення, яке містить зменшену суму грошового зобов'язання.

Суд звертає увагу, що Рішенням Головним управління Міндоходів у м. Києві від 12.04.2013 р. №3407/10/12-1-03 було скасовано податкове повідомлення-рішення від скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 24.04.13 №0004032270, що в свою чергу свідчить про те, що податкове повідомлення-рішення від 24.04.2013 р. є відкликаним.

В частині позовних вимог щодо скасування Рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві від 11.07.2013 р. №1994/10/26-15-10-04-04 та Рішення Міндоходів України від 19.08.2013 р. №9281/6/99-99-10-01-15, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві та Рішення Міндоходів України не є юридично значеним для позивача, оскільки зазначені рішення не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього особу будь-якого обов'язку, отже сама по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.

З огляду на викладене Суд приходить до висновку про те, що оскільки рішення про результати розгляду скарг само по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на права та обов'язки, то не виникає і передумови для здійснення захисту права або законного інтересу, шляхом визнання протиправним та скасування зазначених рішень, а отже позовні вимога в даній частині є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.05.2013 року за номером К-54177/09-С.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. (ч.1) В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. (ч.2) Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. (ч.3) Суд може збирати докази з власної ініціативи. (ч.5) Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. (ч.6 ст.71 КАС України).

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд приходить до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами, що свідчить про не обґрунтованість позовних вимог, а отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Федорчук

Судді Є.В. Аблов

В.В. Амельохін