Ухвала суду № 36656698, 17.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/19165/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 21.06.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-1307/10/2770

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Севастопольський морський завод"

до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство звернулось до суду із позовною заявою (з урахуванням уточнень позовних вимог) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від24.11.2009 №0001401503/0, від29.12.2009 №00001401503/1, від12.02.2010 №000140503/2, від16.04.2010 №0001401503/3, якими Державною податковою інспекцією позивачу визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50 %, що склало 15 801,23 грн., за затримку граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з плати за землю у сумі 31 602,45 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суди виходили з того, що контролюючий орган не має права змінювати призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Не погодившись із судовими рішеннями, податкова інспекція подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що п. 7.7 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181-ІІІ) визначено що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Фактичною підставою для застосування до позивача фінансових санкцій, став висновок фахівців контролюючого органу, викладений в акті від 12.11.2009 № 245/148/15-341/14312370, про порушення Товариством норм пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-ІII внаслідок порушення граничних строків сплати узгоджених податкових зобов`язань з плати на землю за квітень 2009 року.

На підставі вказаного акта перевірки та відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, яким передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі від 10% до 50 % погашеної суми податкового боргу залежно від строків затримки такої сплати, контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.11.2009 №0001401503/0 про застосування до позивача фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань з плати за землю у сумі 15 801,23 грн.

За результатами неодноразового адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення - рішення залишено без змін та прийнято податкові повідомлення - рішення від29.12.2009 №00001401503/1, від12.02.2010 №000140503/2, від16.04.2010 №0001401503/3, якими доведено нові граничні строки сплати застосованих фінансових санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, 26.01.2009 позивачем до Державної податкової інспекції подано розрахунок земельного податку, відповідно до якого сума земельного податку за 2009 рік складає 500 943,29 грн., а щомісячний платіж - 41 745,27 грн.

Судами також встановлено, що позивач платіжним дорученням від27.08.2009 №483 частково сплатив податок за землю за квітень 2009 року у сумі 20 000,00 грн., а платіжним дорученням від23.09.2009 № 678 сплатив в повному обсязі податок за землю за серпень 2009 року у сумі 41 745,27грн. У вказаних платіжних дорученнях Товариство зазначило призначення платежу як "податок на землю" з вказівкою конкретного періоду (квітень 2009 року та серпень 2009 року).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, суми, сплачені позивачем, як податок на землю за квітень та серпень 2009 року податковим органом було зараховано не у відповідності до призначень платежів визначених самостійно платником податку у платіжних дорученнях, а у рахунок погашення боргів попередніх періодів.

На думку податкової інспекції, податковий борг з податку за квітень 2009 року у сумі 41 745,27 грн. з граничним строком сплати - 01.06.2009 було сплачено позивачем платіжними дорученнями від27.08.2009 №483 у сумі 10 142,82 грн. з порушення встановленого строку на 87 днів та платіжним дорученням від23.09.2009 №678 у сумі 31 602,45 грн. з порушенням строку на 114 днів. Виходячи з вищезазначеного Державною податковою інспекцією проведено розрахунок штрафу за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку із затриманням на суму 114 календарних днів (31 602,45 грн. Х 50% (114 днів) = 15801,23 грн.)

Отже, суть спірних правовідносин у цій справі полягає у правомірності перерозподілу податковим органом сплачених сум платником податку у рахунок податкових боргів, що не вказані в платіжних дорученнях та нарахування штрафу на суми погашених боргів такими коштами.

Так, в силу пп. 7.1.1 п. 7.7 ст.7 Закону № 2181-ІІІ джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ст. 7 Закону України від 20.05.99 № 679-XIV "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів.

При цьому згідно з п. 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу, відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику, шляхом зазначення такого призначення у платіжному документі.

Отже, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний адміністративний суд, вірно зазначив, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що фактично позивачем платіжним дорученням від27.08.2009 №483 був частково сплачений податковий борг з податку за землю за квітень 2009 року у сумі 20 000,00 грн., що не заперечується і позивачем, а тому враховуючи, що специфіка штрафної санкції, передбаченої пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, полягає в тому, що вона нараховується органом державної податкової служби на погашену суму податкового боргу, до Товариства повинні застосовуватись штрафні санкції за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, як і рішення суду першої інстанції, вказаним вимогам не відповідає.

Зазначивши, що у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків, суди попередніх інстанцій в той же час не врахували, що фактично позивачем відбувалось погашення податкового боргу та не дослідили питання суми та дати погашення такого податкового боргу та, як наслідок, суми застосованого до позивача штрафу за погашення боргу.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, і які правові норми належить застосувати до вказаних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 21.06.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 у справі № 2а-1307/10/2770 скасувати, а матеріали справи направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К Голубєва

А.О. Рибченко