Ухвала суду № 36648380, 15.01.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/14/14 Головуючий у 1-й інстанції: Тучков С.С..

Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2014 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Осоцького І.І.

суддів: Мануйлова Ю.С.

Панкеєва О.В.

при секретарі: Буримі В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2013 року і ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 20 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИЛА :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу, посилаючись на те, що 17 травня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір позики, за яким позивач передав відповідачу 5000000 гривень 00 копійок. Вказані кошти відповідач мав витратити на відновлення свого бізнесу, який був зруйнований внаслідок його розлучення та поділу майна за позовом дружини. На підтвердження припинення шлюбних стосунків відповідач напередодні укладання договору позики наддав позивачеві копію свідоцтва про розірвання його шлюбу. Позику ОСОБА_5 зобов'язався повернути до 17 травня 2012 року. На даний час відповідач позику не повернув. Борг ОСОБА_5 підтверджується договором позики від 17 травня 2011 року, один примірник якого знаходиться у відповідача, а інший у позивача. На сьогодні договір позики є чинним, а його умови - обов'язковими для виконання сторонами. У зв'язку з викладеним, позивач просить суд стягнути з відповідача борг у судовому порядку.

17 травня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору недійсним. 20.05.2013 року подала уточнену позовну заяву, в якій замість відповідача ОСОБА_4 вказала відповідача ОСОБА_4

У позові ОСОБА_3 посилалась на фіктивність договору позики, укладеного між ОСОБА_4та ОСОБА_5, копія якого має бути в матеріалах даної справи. Просить суд допустити її до участі у розгляді даної справи в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, прийняти позовну заяву до розгляду та задовольнити її, визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на підставі якого заявлено вимогу про стягнення боргу у даній справі.

Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 20 травня 2013 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 про залучення її в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу - відмовлено.

Роз'яснено ОСОБА_3, що вона може звернутися із позовом до суду, в загальному порядку.

Позивач та відповідач в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені судом своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю та просив суд його задовольнити з підстав, викладених у ньому.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем на даний час тривають переговори щодо внесення змін в договір позики в частині дати повернення позики. Окрім того, представник відповідача надав суду розписку від 22 травня 2012 року, згідно якої відповідач повернув позивачеві частину боргу в розмірі 48000 гривень 00 копійок.

Відповідно до вимог ст.169 Цивільного процесуального кодексу України неявка позивача, відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. За таких обставин, суд вважав можливим розглянути справу за відсутності позивача та відповідача.

Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 20 травня 2013 року позов ОСОБА_4до ОСОБА_5 про стягнення боргу - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму боргу у розмірі 4952000 грн. 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 3407 грн.97 коп.

В іншій частині позову - відмовлено. .

ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення і ухвалу суду, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу суду і рішення суду скасувати.

Залучити її до участі у даній справі в якості третьої особи , яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір позики від 17 травня 2013 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі якого заявлено вимогу про стягнення боргу у даній справі. В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення 5 000 000 грн. відмовити повністю.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_3 про залучення її в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у вказаній цивільній справі суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.34 ЦПК України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.

Згідно ч.1 ст.30 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Вказаний ОСОБА_3, як відповідач за її позовом третьої особи - ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1) не є стороною у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.125 ЦПК України, яка відсилає в тому числі до ч.2 ст.123 ЦПК України, слідує, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

На час пред'явлення зустрічного позову, в матеріалах справи відсутній договір позики, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним якого просить ОСОБА_3 Не надана його копія і до її позовної заяви третьої особи.

ОСОБА_3 не навела в своєму позові третьої особи будь-які інші відомості, як то : дата укладання оспорюваного нею договору позики, дата повернення позики, сума позики, які б вказували та давали змогу ідентифікувати, що вона оспорює саме договір позики, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Окрім того, договір позики сторонами якого є ОСОБА_4 та ОСОБА_5, укладений останнім після розірвання шлюбу з ОСОБА_3, і вона не є стороною договору позики. Питання про стягнення боргу за договором позики з ОСОБА_5 на свою користь ОСОБА_3 у своєму позові третьої особи - не порушувала. Будь-які інші доводи та відомості про те, що обидва позови взаємопов'язані і їх спільний розгляд є доцільним, в позові третьої особи з самостійними вимогами, ОСОБА_3 не наводила.

Таким чином, з позовної заяви ОСОБА_3 не вбачається, що позов третьої особи з самостійними вимогами, пред'явлений до особи, яка є стороною у даній справі. В той же час, зі змісту позовної заяви не вбачається, що обидва позови є взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним.

За наведеного суд обґрунтовано вважав за необхідне відмовити ОСОБА_3 у задоволенні заяви про залучення її в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу, роз'яснивши, що вона може звернутися із позовом до суду, в загальному порядку.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду від 20 травня 201 ь3року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_3 про залучення її в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу відповідає вимогам закону, підстав для її скасування не вбачається.

У відповідності до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України підчас розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.3 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підставі ст.57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 19 березня 2010 року розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №312 від 09 вересня 2010 року (а.с.4, 53-54).

За договором позики від 17 травня 2011 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, позивач надав відповідачеві безпроцентну грошову позику у вітчизняній валюті у сумі 5000000 грн. строком на один рік (а.с.З).

Відповідно до п.2 Договору позики від 17 травня 2011 року, відповідач зобов'язався повернути позику у встановлений договором строк, тобто до 17 травня 2012 року.

Згідно п.6 Договору позики від 17 травня 2011 року, підписами під даним договором позивач та відповідач підтвердили, що грошова позика, в готівковій формі, передана позивачем та отримана відповідачем до підписання договору в розмірі вказаному в пункті першому договору.

На час розгляду справи сторони Договору позики від 17 травня 2011 року дійсність та реальність правочину не заперечували.

Згідно розписки від 22 травня 2012 року судом встановлено, що відповідач повернув позивачу частину позики у розмірі 48000 гривень 00 копійок (а.с.52).

Доводи представника позивача про те, що за вказаною розпискою була повернута не частина позики, а 3% річних від простроченої суми, що передбачено п.5 Договору позики, суд не прийняв до уваги, у зв'язку з тим, що відповідно до змісту розписки від 22 травня 2012 року вбачається, що нею посвідчено повернення саме частини позики наданої за Договором позики від 17 травня 2011 року, а не 3% річних від простроченої суми.

Доводи представника відповідача про те, що на даний час між сторонами тривають переговори щодо внесення змін в Договір позики від 17 травня 2011 року в частині зміни кінцевої дати повернення позики, суд не прийняв до уваги, у зв'язку з тим, що такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч.1 ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Оцінивши докази в їх сукупності суд обґрунтовано вважав, що на час ухвалення рішення суду позика повернута позивачу частково, а отже відповідач має перед позивачем борг у розмірі 4 952 000,00 гривень (5 000 000,00 - 48 000,00 = 4 952 000,00), який виник з Договору позики від 17 травня 2011 року.

Таким чином, у зв'язку із викладеним, аналізуючи зібрані у справі докази та вимоги чинного законодавства, приймаючи до уваги положення ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України щодо розгляду справ в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважав за можливе задовольнити позов частково.

За змістом ст.88 Цивільного процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції з'ясовані всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, дана належна оцінка письмовим доказам у сукупності з доводами сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи ОСОБА_3, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції, тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст.ст.307,308,312, 313,314, 315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 травня 2013 року у цій справі залишити без змін.

Ухвалу Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 20 травня 2013 року про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_3 про залучення її в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

судді: