Рішення № 36646227, 10.12.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2013 р.Справа № 922/3518/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Супрун М.М.

розглянувши справу

за позовом Валківського міжрайонного прокурора, м. Валки в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентство у Харківської області, м. Харків 3-і особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - Державна інспекція сільського господарства в Харківській області, м. Харків - Старомерчицька селищна рада Валківського району Харківської області, стм. Старий Мерчик до ФОП ОСОБА_2, с. Старий Мерчик про звільнення самовільно зайнятої ділянки та стягнення 64441,81 грн. за участю представників сторін:

прокурора - Панова М.С., посв. № 015274 від 18.02.2013 р.

позивача - Павлов В.Д., дов. № 13-14-34/5348/0/9-13 від 10.07.2013 р.

першої 3-ї особи - не з'явився

другої 3-ї особи - Аніпатова О.М., дов. № 02-22/962 від 01.11.2013 р.

відповідача - ОСОБА_1, дов. від 17.09.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом та просить зобов'язати ФОП ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 67 га, яка розташована на території Старомерчинської селищної ради Валківського району Харківської області, за межами населеного пункту та повернути державі; стягнути з ФОП ОСОБА_2 кошти, за самовільне зайняття зазначеної земельної ділянки в сумі 64441,81 грн. на користь Старомерчинської селищної ради Валківського району Харківської області (р/р 33118331700119, МФО 851011, КБК 24062100, символ звітності 331 «грошові стягнення за шкоду»); зобов'язати відповідача повернути спірну земельну ділянку Старомерчинської селищної ради Валківського району Харківської області.

20.08.2013 р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу № 922/3518/13 було призначено для розгляду судді Жельне С.Ч.

04.11.2013 р. автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області, на підставі розпорядження № 1383 від 04.11.2013 року, у зв'язку з хворобою судді Жельне С.Ч., справу № 922/3518/13 призначено для розгляду судді Шатернікову М.І.

Відповідно до п. 3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року, у разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу), розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

У судове засідання 04 листопада 2013 р. було оголошено перерву, в порядку ст. 77 ГПК України, до 11:30 26 листопада 2013 р., з метою надання сторонами додаткових доказів по справі. Після перерви судове засідання поновлено та продовжено у тому ж складі суду.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.11.2013 р. розгляд справи № 922/3518/13 було відкладено на 10.12.2013 р. об 11:30.

Прокурор у судовому засіданні підтримує позовні вимоги та просить суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві та додатково наданих поясненнях, проте документів витребуваних судом, зокрема доказів зайняття відповідачем спірної земельної ділянки на час розгляду справи, не надав.

Представник позивача підтримує вимоги прокурора у повному обсязі.

Представник 3-ї особи (Державна інспекція сільського господарства в Харківській області) у судове засідання не з'явився, у наданому на адресу суду клопотанні (вх. 45851) просить суд розгляд справи № 922/3518/13 здійснювати без участі уповноваженого представника Державної інспекції сільського господарства в Харківській області.

Дослідивши надане клопотання, суд визнає його таким, що не порушує приписи чинного законодавства, та задовольняє його.

Представник 3-ї особи (Старомерчицька селищна рада) підтримує позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на відсутність порушення земельного законодавства з боку відповідача, оскільки спірна земельна ділянка відповідачем не використовувалась, натомість відповідачем вживались заходи щодо недопущення подальшого погіршання якісних показників землі та поліпшення стану земельної ділянки, шляхом здійснення агротехнічної обробки ґрунту та посіву сільськогосподарської культури-сидщерату.

Присутній у судовому засіданні представники сторін пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Валківською міжрайонною прокуратурою в ході проведення перевірки додержання вимог земельного та бюджетного законодавства територіальними підрозділами Державного агентства земельних ресурсів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування при прийнятті рішень про відведення земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, а також стягнення відповідних втрат при зміні цільового призначення цих земель встановлено, що на території Старомерчинської селищної ради Валківського району Харківської області за адресою: вул. Горького, в с. Добропілля Валківського району Харківської області використовується без відповідних правовстановлюючих документів земельна ділянка площею 67 га, яка знаходиться за межами населених пунктів селищної ради.

В подальшому, дані відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013220240000005 від 06.03.2013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 ч. 1 КК України.

25.04.2013 в ході проведення досудового розслідування державним інспектором сільського господарства в Харківській області Свидом С.В. проведено обстеження земельної ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею 67 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Старомерчинської селищної ради Валківського району Харківської області.

Під час проведення перевірки встановлено факт самовільного зайняття та використання вказаної земельної ділянки фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, який на час обстеження проводив культивацію земельної ділянки на площі орієнтовно 35 га і на площі орієнтовно 32 га знаходились посіви озимої пшениці.

За результатами проведеної перевірки дотримання суб'єктом господарювання вимог земельного законодавства складено акт від 25.04.2013 № 29 та акт обстеження земельної ділянки № 34 від 24.04.2013.

Відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963, спеціалістами відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Управління з контролю за використанням та охороною земель розраховано розмір шкоди, заподіяний внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_2, який склав 64441,81 грн.

Вироком Валківського районного суду Харківської області від 14.06.2013 р. по справі № 615/735/13-к, суд затвердив угоду про визнання винуватості, укладену 24.05.2013 між старшим прокурором Валківської міжрайонної прокуратури Харківської області Власенком В.І. та обвинуваченим ОСОБА_2

ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, а саме у самовільному використанні земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю.

На даний час вирок Валківського районного суду Харківської області від 14.06.2013 по справі № 615/735/13-к набрав законної сили.

Таким чином, підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду є порушення відповідачем норм Земельного кодексу України, а саме те, що відповідач використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 67 га, яка знаходиться за межами населеного пункту Старомерчинської селищної ради Валківського району Харківської області без документів, що посвідчують право власності або право користування землею, чим відповідач, на думку прокурора, завдана шкода державним інтересам у розмірі 64441,81 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно з вимогами ст. 14 Конституції України - земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а право власності на землю гарантується та набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно у відповідності до закону.

Спірна земельна ділянка є державною власністю.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними). Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ст. 212 ЗК України).

Пунктом в ст. 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

На підставі статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті земельні ділянки, підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, з приведенням земельних ділянок у придатний для користування стан.

Статтею 188 Земельною кодексу України передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Прокурор, в обґрунтування своїх вимог відносно зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 67 га, розташовану на території Старомерчинської селищної ради, за межами населеного пункту та повернення її до державної власності, посилається на вирок Валківського районного суду Харківської області від 14.06.2013 року по справі № 615/735/13-к, яким ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, а саме у самовільному використанні земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, вирок суду з кримінальної справи, що набув законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішені спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вини вчинені.

Таким чином, дійсно, станом на червень 2013 р. матеріалами справи підтверджено використання відповідачем спірної земельної ділянки.

Проте, дослідивши матеріали справи, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки площею 67 га та повернення її до державної власності, зважаючи на те, що відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ч. 2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Прокурор звернувся до суду з позовом у серпні 2013 року. Проте жодних доказів на підтвердження факту використання відповідачем спірної земельної ділянки станом на час звернення до суду з позовом та на час винесення рішення не надав, хоча судом було запропоновано прокурору надати до суду такі докази.

Враховуючи, що в даному разі прокурором, всупереч вимог ст. ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження факту використання відповідачем на час розгляду справи спірної земельної ділянки площею 67,0 га, доказів на підтвердження того, від чого саме необхідно відповідачу звільнити земельну ділянку, а також не зазначено суб'єкт якому належить спірні земельні ділянки передати, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, недоведеними матеріалами справи, у зв'язку з чим в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог прокурора про стягнення з відповідача шкоди, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Згідно зі ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто право на судовий захист у суб'єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 ГПК України. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. (ст.21 ГПК України).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду (ст.27 ГПК України).

Предмет позов це конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення і з приводу якого господарський суд повинен прийняти рішення по справі.

В даному разі прокурором всупереч вищевикладених норм ГПК України пред'явлено позов, в якому, посилаючись на порушення інтересів держави, прокурор просить стягнути збитки не на користь позивача, а на користь Старомерчицької сільської ради, яка має статус 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Проте, чинним законодавством не передбачено можливості прийняття рішення у спорі пред'явленому прокурором в інтересах держави в особі позивача (Головне управління Держземагентства у Харківській області) та відповідачем (ФОП ОСОБА_2) стосовно прав і обов'язків 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (Старомерчицької сільської ради) , а також на її користь.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог прокурора про стягнення з ФОП ОСОБА_2 коштів, за самовільне зайняття зазначеної земельної ділянки в сумі 64441,81 грн. на користь Старомерчинської селищної ради Валківського району Харківської області.

Крім того, разом з позовною заявою прокурором заявлено заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, в якій прокурор просить суд накласти арешт на майно , що належить відповідачеві автомобіль та нежитловий будинок . Розглянувши заяву прокурора, суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи суд має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, що стосуються предмету спору.

Відповідно п. 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заява прокурора ґрунтована на припущеннях. Ретельно дослідивши підстави, на які посилається заявник, суд дійшов висновку про те, що заява прокурора не обґрунтована жодними доказами та прокурором не доведено, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, у зв'язку з чим відмовляє у її задоволенні, як необґрунтованої.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

При розрахунку суми судового збору судом враховано приписи п. 3 ч. 1 ст. 55 ГПК України, яким передбачено, що ціна позову визначається у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог - загальною сумою усіх вимог.

Тобто, враховуючи вимоги прокурора щодо зобов'язання ФОП ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 67 га та повернути її державі (вимогу немайнового характеру) та щодо стягнення з ФОП ОСОБА_2 коштів в сумі 64441,81 грн. (вимогу майнового характеру), судом встановлено, що прокурором заявлено 2 самостійні вимоги немайнового характеру та вимогу майнового характеру.

Таким чином, судовий збір у розмірі 2867,50 грн. (1147,00 + 1720,50 грн.) за 2 вимог майнового характеру та не майнового характеру, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покладається на позивача по даній справі та підлягають стягненню з нього в доход держави.

Крім того, враховуючи відмову у задоволенні судом заяви про забезпечення позову, заявленої прокурором, судовий збір у розмірі 1720,50 грн., покладається на позивача по даній справі та підлягає стягненню з нього в доход держави.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 49, 66, 67, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову відмовити.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Держземагентства у Харківській області (61003, м. Харків, вул. Короленко, 16; ідент. код 38385479) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 4588,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16.12.2013 року.

Суддя Шатерніков М.І.