Рішення № 36644806, 14.01.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 1609/6575/12

Номер провадження 22-ц/786/104/14

Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В.

Доповідач Кривчун Т. О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.,

Суддів: Карнауха П.М., Пилипчук Л.І.

при секретарі Філоненко О.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - УМВС України в Полтавській області - Горобця О.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_4

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, ОСОБА_4, треті особи - Управління державного казначейства України в Полтавській області, Головне управління державного казначейства України про відшкодування вартості майна та стягнення моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2008 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточненим у ході розгляду справи до ГУМВС України в Полтавській області, ОСОБА_4, в якому остаточно просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь: вартість належних їй на праві власності ювелірних виробів, а саме годинника жіночого-проба 583, вага 25,77; обручки жіночої з діамантом - проба 583, вага 3,34; сережок з білим діамантом - проба 583, вага 6,03; сережок дитячих-- проба 583, вага 1,09; ланцюжка жіночого-- проба 583, вага 12,53; браслета довжиною 19,5см-- проба 583, вага 8,90; моральну шкоду у розмірі 30000,00грн., а також понесені судові витрати в загальній сумі 5445,00грн. (у т.ч. 405,00грн. судового збору, 4800,00грн. витрат на правову допомогу та 240,00грн. витрат по справі).

В обгрунтування позовних вимог посилалася на те, що у ході досудового слідства по кримінальній справі, порушеній відносно неї (яку у подальшому, а саме 29.09.2006 року постановою Ленінського районного суду м. Полтави було провадженням закрито внаслідок зміни обстановки), 16 квітня 1999 року було проведено огляд належного їй автомобіля «MERSEDES-BENZ»-500, д.н.з НОМЕР_1, який знаходився на штрафмайданчику ДАІ та складено відповідний протокол. Під час огляду було виявлено та вилучено належне їй майно - ювелірні вироби в кількості шести одиниць, яке незаконно було повернуте органами досудового слідства ОСОБА_4

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 36065,16 грн. в рахунок відшкодування вартості майна, 3000,00 грн. моральної шкоди та понесені позивачем судові витрати в сумі 5445,00 грн., а всього - 44510,16 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржили сторони по справі-позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Зазначає, що належність їй вилучених в автомобілі під час огляду золотих виробів підтверджується як документами маркування (бірками) на придбання вказаних виробів, в яких зазначена їх назва, вага та проба золота, наявність натурального каменю, так і постановами від 06.04.2007р. та від 30.09.2007р. про відмову у порушенні кримінальної справи відносно працівників міліції.

Вказує, що проведеною товарознавчою експертизою було встановлено тільки вартість металу, з якого виготовлені ювелірні вироби, разом із тим на даний час неможливо визначити вартість натурального каменю (діамантів), які були невід»ємною частиною цих ювелірних виробів, у зв»язку з їх відсутністю, тому вона позбавлена можливості отримати відшкодування заподіяної шкоди та повернути ці вироби.

Вважає, що заподіяна їй шкода має бути стягнута з обох відповідачів та не погоджується з розміром стягнутої на її користь моральної шкоди, яка,її думку, має бути відшкодована у визначеній нею сумі 30000,00грн.

Відповідач ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення місцевого суду скасувати та у задоволенні позову відмовити.

Вказує, що судом не з'ясовано обставини вилучення ювелірних виробів, а позивачем не доведено той факт, що ювелірні прикраси належали саме їй.

Зазначає, що суд не взяв до уваги те, що ювелірні вироби на момент вилучення знаходились тривалий час у вжитку, а тому не можуть оцінюватися як нові.

У судовому засіданні позивач та її представник доводи апеляційної скарги підтримали та прохали її задовольнити; апеляційну скаргу відповідача прохали відхилити.

Представник відповідача - УМВС України в Полтавській області апеляційні скарги не визнав та прохав їх відхилити, рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 та часткове задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 з наступних підстав.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі змінити рішення з підстав порушення або неправильного застосування норм матеріального або процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи 02.04.1999 року слідчим управлінням МВС України в Полтавській області (далі-УМВС) відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було порушено кримінальну справу.

При огляді вилученого у ОСОБА_4 та поміщеного на штраф майданчик УДАІ УМВС України в Полтавській області автомобіля «Мерседес-Бенц-500», що на праві власності належав ОСОБА_1, оперуповноваженим ОСОБА_5 було вилучено з даного автомобіля документи та предмети, у тому числі: п.11 - годинник з браслетом із жовтого металу, п.12 - браслет із жовтого металу, п.13 - ланцюжок із жовтого металу, п.14 - сережки із жовтого металу з білим каменем, п.15 - сережки із жовтого металу, п.16 - обручка із жовтого металу із каменем, що підтверджується протоколом огляду автомобіля від 26.04.1999 року (т.1, а.с.10).

У зв»язку з тим, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 довіреність на право керування та розпорядження цим автомобілем, вказані вище предмети слідчим СВ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_6, разом із трьома іншими виробами із золота, які належали ОСОБА_4 були включені до протоколу опису майна, яке було вилучене 26 квітня 1999 року у ОСОБА_4 та передані до фінвідділу УМВС України в Полтавській області (т.1, а.с.11).

Про прийняття вилучених у ОСОБА_4 цінностей по кримінальній справі фінвідділом УМВС було видано квитанцію б/н від 25.05.1999р., яка містить повний перелік цінностей, прийнятих на зберігання (т.1, а.с.238).

У ході проведення досудового слідства слідчий ОСОБА_7 виніс постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_4 та у зв»язку з цим прийняв рішення про повернення останньому вилученого у нього по справі майна.

20.11.2002 року ОСОБА_4 звернувся з заявою до УМВС про повернення йому згідно квитанції б/н від 25.05.1999р. цінностей з дев»яти найменувань та цього ж дня одержав у фінвідділі УМВС вказані цінності, що підтверджується його власноручною розпискою (т.1, а.с.146-147).

Постановою Ленінського районного суду м. Полтави від 29 вересня 2006 року кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, передбачених статтями 222,366,367 КК України, порушена у 1999 році, закрита у зв'язку зі зміною обстановки на підставі ст.7 КПК України. ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності та визначено щодо повернення вилучених при ошуці у офісних приміщеннях, транспортних засобах та квартирі ОСОБА_1 особистих речей, апаратури та ювелірних виробів, вказаних в описовій частині постанови (т.1, а.с.13-21).

Постановою Ленінського районного суду м. Полтави 12 січня 2007 року ухвалено повернути ОСОБА_1 вилучені в ході досудового слідства речові докази по справі (т.1, а.с.22).

З матеріалів справи вбачається, що після винесення судом вказаних постанов від 29.09.2006р. та від 12.01.2007р. ОСОБА_1 неодноразово зверталася з заявами до начальника УМВС України в Полтавській області, в яких прохала повернути їй вилучене у неї під час обшуку майно, перелічене в протоколах обшуку, у т.ч. і шість одиниць ювелірних виробів, а саме: годинник жіночий-проба 583, вага 25,77; обручку жіночу з діамантом та перлиною - проба 583, вага 3,34; сережки з білим діамантом - проба 583, вага 6,03; сережки дитячі-- проба 583, вага 1,09; ланцюжок жіночий-- проба 583, вага 12,53; браслет довжиною 19,5см-- проба 583, вага 8,90. (т.1, а.с.32,34).

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до Генеральної прокуратури України, МВС України та Уповноваженого ВРУ з прав людини із заявою про вжиття заходів щодо працівників міліції, які не повернули їй цінності, вилучені у ході розслідування кримінальної справи (т.1 а.с.37-38).

Постановою прокурора прокуратури Полтавської області від 30.09.2007 року, у порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 за фактами, викладеними у заяві ОСОБА_1, - відмовлено, у зв'язку з відсутністю у їхніх діях ознак складу злочину.

Вказаною постановою установлено, що, золоті вироби, вилучені у ході проведення досудового слідства, згідно постанови слідчого ОСОБА_7. від 20.11.2002р. про відмову у кримінальному переслідуванні ОСОБА_4 були повернуті останньому, хоча їх власником є ОСОБА_1

Установлено, що, спірні ювелірні прикраси безпідставно були повернуті органами досудового слідства не власнику, а іншим громадянам на порушення вимог Інструкції про порядок вилучення обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду.

Разом із тим, у мотивувальній частині даної постанови, яка на даний час є чинною, зазначено, що у діях працівників міліції, якими було вилучено та повернуто ОСОБА_4 вказані ювелірні вироби, не встановлено ознак вчинення злочину проти власності та у сфері службової діяльності та не встановлено фактів неналежного виконання ними своїх службових обов»язків, що свідчило б про службову недбалість з їхнього боку, а отже склад злочинів, передбачених статтями 185, 364, 365, 367 КК України у їхніх діях відсутній (т.1, а.с.40-45).

Належність ОСОБА_1 на праві власності вилучених в автомобілі під час огляду золотих виробів підтверджується як наведеною постановою прокурора від 30.09.2007 року, так і документами маркування (бірками) на придбання вказаних виробів, в яких зазначена їх назва, вага та проба золота, наявність натурального каменю (т.2, а.с.19).

Згідно Висновку судово-товарознавчої експертизи №4185 від 24.09.2013р. загальна ринкова вартість не представленого майна (ювелірних виробів), вказаного в ухвалі суду від 09.10.2012р. про призначення експертизи, з урахуванням зниження якості від зносу на момент проведення експертизи складала 27416,16 грн. Загальна ринкова вартість не представленого майна (нових ювелірних виробів), вказаного в ухвалі судді, на момент проведення експертизи складала 36065,16 грн. (т.2, а.с.74-80).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив як із того, що, оскільки спірні ювелірні вироби були повернуті ОСОБА_4, УМВС України в Полтавській області не може нести відповідальність за їх повернення позивачеві чи відшкодування їхньої вартості, так і з того, що, оскільки належні позивачу ювелірні вироби були вилучені та не мали зниження якості від зносу, стягненню з відповідача ОСОБА_4 підлягає вартість нових ювелірних виробів, визначена експертизою.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача моральної шкоди суд вірно виходив із того, що ОСОБА_4, при поверненні йому ювелірних виробів, було достовірно відомо про те, що йому передається майно, яке йому не належить, однак він отримав це майно та не повернув його власнику, позивачу по справі, привласнивши дане майно та розпорядився ним на власний розсуд, спричинивши позивачеві моральну шкоду.

За приписом ч.3 ст.386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням наведених норм права та встановлених по справі обставин колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки відповідач ОСОБА_4 безпідставно набув належне ОСОБА_1 на праві власності майно, а тому зобов»язаний був повернути його останній, при неможливості повернути в натурі безпідставно набуте майно відшкодувати його вартість, яку визначено на момент розгляду справи.

Приймаючи до уваги те, що позивачем не надано інших належних та допустимих доказів на підтвердження розміру вартості ювелірних прикрас, вилучених у неї органами досудового слідства та повернутих ОСОБА_4, місцевий суд обґрунтовано поклав в основу рішення Висновок товарознавчої експертизи №4185 від 24.09.2013 року та стягнув з ОСОБА_4 на користь позивача у рахунок відшкодування вартості майна 36065,16 грн.

Колегія суддів погоджується також з висновком місцевого суду про часткове задоволення позову щодо розміру стягнутої на користь позивача моральної шкоди у сумі 3000,00 грн., виходячи з наступного.

За приписом ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз'яснено у п.3 Постанови N 4 Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вказаної постанови роз'яснено, що, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Пунктом 9 постанови встановлено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Приймаючи до уваги характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала позивач, з огляду на те, що нею не доведено факт заподіяння моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн., висновки місцевого суду про стягнення з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 3000,00грн. є обґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що при визначенні розміру стягнутої місцевим судом з відповідача на користь позивачки моральної шкоди враховано принципи розумності і справедливості.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідальність за заподіяну позивачу шкоду повинно також нести УМВС України у Полтавській області, не відповідають встановленим по справі обставинам, яким місцевий суд дав належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 36065,16 грн. в рахунок відшкодування вартості майна та 3000,00 грн. моральної шкоди.

Разом із тим не можна погодитись з визначеною судом першої інстанції сумою судових витрат в частині витрат на правову допомогу (4800,00грн.) та судового збору (405,00), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача з таких підстав.

Згідно ст.79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи належать зокрема витрати на правову допомогу; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Згідно ст.84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

За приписом ч.5 ст.88 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що при подачі позовної заяви ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 114,70 грн. (т.2, а.с.65), за подачу апеляційної скарги - 405,64 грн. (т.1, а.с.195), 180,33 грн. (т.2, а.с.147) та 57,35 грн. (т.2, а.с.148).

Окрім цього, ОСОБА_1 понесла витрати, пов'язані з публікацією у пресі оголошення про виклик відповідача до суду на загальну суму 240,00 грн. (т.1, а.с.186-187; т.2, а.с.131-132).

Повноваження представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 підтверджені ордером та витягом з угоди на представництво інтересів, укладеним 28.04.2011 року (т.1, а.с.104-105; т.2, а.с.16-17).

Згідно наданого позивачем розрахунку, позивачу ОСОБА_1 адвокатом ОСОБА_2 надано правову допомогу на загальну суму 4800,00 грн. (т.2, а.с.134).

ОСОБА_1 було сплачено адвокату ОСОБА_2 1000,00 грн. по квитанції № 7481 від 28.04.2011 року, 2000,00 грн. по квитанції № 2060 від 20.02.2012 року та 1800,00 грн. по квитанції № 2111 від 25.04.2013 року (а.с.135-137).

На час розгляду справи в суді вказані відносини регулювалися Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах " від 20.12.2011 року, який набрав чинності з 01.01.2012 року.

Згідно статті 1 зазначеного Закону, розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» установлено на 2011 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 941 гривня, з 1 квітня - 960 гривень, з 1 жовтня - 985 гривень, з 1 грудня - 1004 гривні.

Статтею 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" установлено на 2012 рік мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 гривні, з 1 квітня - 1094 гривні, з 1 липня - 1102 гривні, з 1 жовтня - 1118 гривень, з 1 грудня - 1134 гривні.

Стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» передбачає на 2013 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 гривень, з 1 грудня - 1218 гривень.

Судові засідання, у яких брала участь адвокат ОСОБА_2, відбувалися: 28.04.2011 року (тривалість - 3 хв.); 07.06.2011 року (тривалість - 1 година 6 хв.); 10.11.2011 року (тривалість - 6 хв.); 30.11.2011 року - (тривалість - 23 хв.); 20.12.2012 року (тривалість 33 хв.), 09.10.2012 року (тривалість 36 хв.); 25.04.2013 року (тривалість 51 хв.); 06.11.2013 року (тривалість 3 хв.) (т.1, а.с.107,148,177,188-189,211-212; т.2, а.с.20 - 23,67-68,115).

Враховуючи викладене, адвокату ОСОБА_2 належало до сплати - 19,20 грн. за участь у судовому засіданні від 28.04.2011р.; 422,40грн. - за участь в судовому засіданні від 07.06.2011р.; 39,40грн. - за участь у судовому засіданні від 10.11.2011р.; 151,11 грн. -за участь в судовому засіданні від 30.11.2011р.; 236,06грн. за участь у судовому засіданні 20.02.2012року, 268,32грн. за участь у судовому засіданні 09.10.2012 р.; 389,98грн. за участь у судовому засіданні 25.04.2013р. та 22,95грн. за участь у судовому засіданні 06.11.2013р., а всього - 1549,42 грн.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити рішення Київського районного суду м. Полтави від року у частині визначення розміру відшкодування витрат на правову допомогу та сплаченої позивачем суми судового збору.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_4 відносно того, що судом не з'ясовано обставини вилучення ювелірних виробів, позивачем не доведено належність позивачу ювелірних прикрас, а також посилання на те, що суд не звернув увагу на те, що ювелірні вироби на момент вилучення знаходились тривалий час у вжитку та не можуть оцінюватися як нові, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними у справі доказами, зокрема протоколами огляду, опису та вилучення майна, висновком судово-товарознавчої експертизи, які в повному обсязі досліджені місцевим судом та яким дана належна правова оцінка у судовому рішенні.

Керуючись ст.ст.303,307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4,--задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2013 року в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судових витрат, - змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1549,42 (одну тисячу п»ятсот сорок дев»ять гривень 42коп.) грн. витрат на правову допомогу; 240,00 (двісті сорок) грн. витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача та 758,02 (сімсот п»ятдесят вісім гривень 02коп.) грн. судового збору, а всього - 2547,44 грн. (дві тисячі п'ятсот сорок сім гривень 44 коп.) судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 360,65 (триста шістдесят гривень 65коп.) грн. судового збору на наступні реквізити: Отримувач: УДКСУ у м. Полтаві; код ЄДРПОУ: 38019510; Банк одержувача: ГУДКСУ у Полтавській області; код банку отримувача: 831019; розрахунковий рахунок: 31217206780002; код доходів бюджету: 22030001.

В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 листопада 2013 року, - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ /підпис/ П.М. Карнаух

/підпис/ Л.І. Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області: Т.О. Кривчун