Постанова № 36641891, 27.12.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 грудня 2013 р. Справа № 805/17181/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Постановлено у нарадчій кімнаті.

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом:

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до

Управління Пенсійного фонду України у Микитівському районі м. Горлівки Донецької області

про

скасування вимоги №Ф-779 від 13.09.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

29 листопада 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України у Микитівському районі м. Горлівки Донецької області Донецької області про визнання дій ПФУ незаконними та скасування вимоги №Ф-779 від 13.09.2013 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху у зв'язку з необхідністю надання позивачем обґрунтування поважності пропуску строків, доказів сплати судового збору та надання додатків до позовної заяви для відповідача. Разом з заявою про усунення недоліків позивач надала позовну заяву із зміненими позовними вимогами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що вона перебуває на пенсії за віком, оскільки при виході на пенсію її було зменшено пенсійний вік на десять років згідно пункту «б» - «з» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому позивач не погоджується з вимогою №Ф-779 від 13.09.2013 року про сплату єдиного внеску, в зв'язку з чим звернулась до суду для захисту своїх прав. У судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі. Вважає, що відповідно ч.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» підлягає звільненню від сплати єдиного внеску.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Частиною 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Вимога №Ф-779 від 13.09.2013 року на суму 1194,03 грн. направлена на виконання до виконавчої служби, яка отримана останньою 14.10.2013 року про що свідчить вхідний №8868. Постановою про відкриття Виконавчого провадження за №40221911 від 14.10.2013 року відкрите виконавче провадження за вимогою №Ф-779 від 13.09.2013 року. Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження отримана позивачем 27.11.2013 року, про що свідчить копія повідомлення про вручення додана до матеріалів справи.

Враховуючи ці факти суд вважає, що строк для оскарження вказаної вимоги наданий ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства та Законами України позивачем не порушено.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - ОСОБА_1, 17.05.2001 року зареєстрована в якості фізична особа - підприємець, про що видано Свідоцтво серії НОМЕР_1 та перебуває на обліку в УПФУ у Микитівському районі м. Горлівки Донецької області. В той саме час являється пенсіонером, та має пенсійне посвідчення НОМЕР_2, у якому визначений вид пенсії - за віком, термін дії пенсійного посвідчення - довічно.

Відповідач - Управління Пенсійного фонду України у Микитівському районі м. Горлівки Донецької області є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього ст. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями.

Управлінням Пенсійного фонду України у Микитівському районі м. Горлівки прийнято дві вимоги за №779 одна від 01.08.2013 року на суму 6960,48 грн. та №779 від 13.09.2013 року на суму 1194,03 грн. про зобов'язання позивача сплатити недоїмку, тобто за одним номером існує дві вимоги на різну суму визначених зобов'язань.

Вимога Управління Пенсійного фонду України у Микитівському районі м. Горлівки за №779 від 01.08.2013 року на суму 6960,48 грн. отримана позивачем 30.08.2013 року.

09.09.2013 року позивач звернулась з заявою на адресу начальника УПФУ в Микитівському районі м. Горлівки щодо відкликання вимоги №779 про сплату боргу на суму 6960,48 грн. та надання письмової відповіді стосовно суті розгляду її заяви (а.с. 12).

20.09.2013 року за вихідним номером №14/51/Д-20-01-15 відповідач надав відповідь на ім'я позивача в якій вказував, що згідно постанови Донецького окружного адміністративного суду від 28.05.2013 року, Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 року по справі №805/5529/13-а та Вищого адміністративного суду України від 07.08.2013 року по справі №К/800/40411/13 в серпні була скасовано вимогу про сплату боргу №234 від 01.04.2013 року на суму 4572,42 грн., а станом на 01.08.2013 року УПФУ в Микитівському районі м. Горлівки самостійно визначено суму заборгованості, таким чином несплаченою за виконавчим документом - вимогою про сплату боргу №779 від 01.08.2013 року залишається сума у розмірі 2388,06 грн., що підлягає сплаті на відповідний рахунок. Інших пояснень стосовно існування двох вимог за однаковим номером відповідачем не надано.

Як встановлено судом, про існування вимоги під тим номером №779 від 13.09.2013 року на суму 1194,03 грн. позивач дізнався у зв'язку з отриманням Постанови про відкриття виконавчого провадження №40221911.

Відповідачем доказів повідомлення позивача про прийняття вимоги №779 від 13.09.2013 року повідомлено не було на суму 1194,03 грн. Доказів направлення вказаної вимоги позивачу суду не надано.

16.12.2013 року позивач звернулась на адресу УПФУ в Микитівському районі м. Горлівки з заявою щодо надання документів, а саме вимоги №779 від 13.09.2013 року.

23.12.203 року УПФУ в Микитівському районі м. Горлівки позивачу надано відповідь за вих. №118(51)/Д-20-01-15 в якій відповідач пояснив, що вимога №779 від 01.08.2013 року існує та направлена до Микитівського ВДВС Горлівського МУЮ заявою про примусове стягнення боргу №733 від 16.09.2013 року на суму 1194,03 грн. на підставі якої винесено постанову державного виконавця від 14.10.2013 року за ВП №40221911 (арк. справи 47-48).

Хоча в заяві про примусове стягнення з позивача заборгованості, направленої до Микитівського ВДВС Горлівського МУЮ, вказано, що відповідач надсилає на виконання вимогу про сплату боргу №Ф-779У від 13.09.2013 року на суму 1194,03 грн. В додатку до вказаної заяви додана вимога про сплату боргу №Ф-779У від 13.09.2013 року (арк. справи 38).

Пояснень стосовно вищевказаних фактів відповідачем суду не надано.

Враховуючи з'ясовані обставини суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

У відповідності до п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями.

Згідно зі ст. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями, пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики України.

Згідно ст. 15 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року (далі Закон №1058) та іншими нормативно-правовими актами прийнятими для реалізації норм вказаного Закону.

Статтею 1 Закону №1058 визначене поняття «пенсія» - як, щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону №1058 за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згідно ст. 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років.

Проте, судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 набула статус пенсіонера, про що видано посвідчення серії НОМЕР_2, позивачем наголошувалось, а відповідачем не заперечувалось, що посвідчення було видано, на підставі того, що позивач працювала на роботі з особливо шкідливими і особо важкими умовами за списком №2, термін дії пенсійного посвідчення - довічно.

Згідно п. 2 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. №1058-ІV, встановлено, що забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Коло осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах, визначено статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зокрема, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Як вбачається із наведених норм, законодавець підкреслив, що пенсійний вік для громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 2 зменшується.

02 березня 2011 року позивачу було видане пенсійне посвідчення НОМЕР_2 Пенсійним фондом України, в якому в графі «Вид пенсії» зазначено «За віком», що можна вважати визнанням факту того, що ОСОБА_1. вважається пенсіонером за віком.

З огляду на зазначене, суд критично оцінює посилання відповідача на визначення поняття «пенсійний вік» виключно за нормами Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року, оскільки законодавством (зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення» ) встановлено чітке посилання на зменшення, встановленого статтею 26 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року, пенсійного віку певної категорії громадян.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року (ЗУ №2464), платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно ч.4 ст.4 ЗУ №2464, Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відомостей щодо укладання між позивачем та відповідачем у відповідності до ст. 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідачем у судове засідання не надано.

Вищезазначені факти також підтверджені постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28.05.2013 року, Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 року по справі №805/5529/13-а та Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.08.2013 року по справі №К/800/40411/13.

Таким чином, з огляду на вище викладені обставини суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 181, 185-186, 254, п.7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Микитівському районі м. Горлівки Донецької області про скасування вимоги №Ф-779 від 13.09.2013 року - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати вимогу про сплату недоїмки №Ф-779 від 13.09.2013 року Управління Пенсійного фонду України у Микитівському районі м. Горлівки Донецької області в сумі 1194,03 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) 70 коп.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Троянова О.В.