Ухвала суду № 36640678, 13.01.2014, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел./факс 55-17-32, inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________

УХВАЛА

13 січня 2014 року Справа № 913/981/13

Провадження №8/913/981/13

За позовом Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 8389 грн. 57 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Скоковій К.Л.,

в присутності учасників розгляду скарги:

від позивача (стягувача) - Пальчик М.О. - начальник юридичного відділу, - довіреність 06-05-245/2185 від 30.12.2013;

від скаржника (відповідача, боржника) - ОСОБА_3 - представник, - довіреність №736 від 09.10.2013;

від заінтересованої особи (Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області) - представник не з'явився, -

розглянувши матеріали справи, -

ВСТАНОВИВ:

суть справи: позивач 02.04.2013 звернувся до господарського суду Луганської області з позовом (вих.№06-05/1-106/544 від 26.03.2013), у якому заявив вимогу про стягнення з відповідача основного боргу за послуги з постачання теплової енергії в гарячій воді за період з листопада 2011 року по квітень 2012 року у сумі 4148,03 грн., пені за період з 24.12.2011 по 29.11.2012 у сумі 4148,03 грн. та 3% річних за аналогічний період у сумі 93,51 грн., нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання з боку відповідача умов договору про постачання теплової енергії в гарячій воді №810, укладеного між сторонами 01.04.2004.

Рішенням господарського суду від 07.05.2013 по даній справі позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг за послуги з надання теплової енергії у сумі 4148,03 грн., пеню у сумі 3318,42 грн., 3% річних у сумі 93,51 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1720,50 грн., а разом - 9280,46 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З метою його примусового виконання на користь стягувача 27.05.2013 господарським судом Луганської області видано наказ від 20.05.2013 №913/981/13.

31.10.2013 відповідач (боржник) звернувся до суду зі скаргою від 25.10.2013 за вих.№б/н на дії Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області (далі - ВДВС) щодо виконання наказу господарського суду Луганської області від 20.05.2013 по справі №913/981/13 (а.с.96-98), згідно якій просить суд:

- визнати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та дії, бездіяльність державного виконавця неправомірними;

- зобов'язання державного виконавця усунути порушення;

- судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, та витрати, пов'язанні з неправомірними діями державного виконавця, покласти на ВДВС;

- звільнення його (скаржника) від сплати судового збору на підставі п.10 ст.5 Закону України від 08.07.2011 №3672-УІ "Про судовий збір".

Свою скаргу ФОП ОСОБА_1 мотивує посиланням на те, що, на його думку, ВДВС неправомірно були вчинені дії щодо накладення арешту на його майно, а саме: транспортний засіб - автомобіль ВАЗ 21011, 1975 року випуску, - який на даний час переданий на зберігання на штрафний майданчик, оскільки, як вважає боржник, він у добровільному порядку сплачував борг частками, а не повністю. На його думку, внаслідок неналежного зберігання суттєво зменшилася вартість автомобіля, яка після реалізації мала б забезпечити повне виконання рішення, - з огляду на що автомобіль виявився не потрібним ані ВДВС, ані стягувану, оскільки до цього часу не покладено акту опису й арешту цього майна та не проведено його оцінку.

23.10.2013 ВДВС винесено постанову про видачу вищезгаданого автомобіля скаржнику, тобто власнику, але, як стверджує останній, він не може самостійно забрати свій транспортний засіб, оскільки зберігачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал-Арт" (місто Артемівськ Донецької області) йому виставлені рахунки на загальну суму 5090,00 грн. (2330,00 грн. - за перевезення автомобіля + 2760,00 грн. - за його зберігання) (а.с.114), яка, на думку скаржника, перевищує суму основного боргу, стягнутого за рішенням суду, а також вартість самого автомобіля.

Розпорядженням голови суду Іноземцевої Л.В. від 31.10.2013, у зв'язку з відпусткою судді Середи А.П., вказану скаргу передано судді Корнієнку В.В. для вирішення питання про призначення її до розгляду суддею Середою А.П.

На підставі ст. 77 ГПК України розгляд скарги було відкладено: з 27.11.2013 до 12.12.2013, з 12.12.2013 до 26.12.2013 - у зв'язку з неявкою відповідача (скаржника), невиконанням ним вимог суду в частині надання документів, а також у зв'язку з необхідністю витребування додаткових доказів; з 26.12.2013 до 13.01.2014 - у зв'язку з неналежним виконанням учасниками розгляду скарги вимог суду про надання документів та доказів.

За усним клопотанням скаржника, заявленим відповідно до ч.7 ст. 811 ГПК України до почату судового засідання 26.12.2013, судовий процес фіксується за допомогою звукозаписувального технічного засобу; до зазначеної дати застосовувалася протокольна форма фіксації судового процесу.

У судовому засіданні, яке відбулося 26.12.2013, скаржник повідомив суд про те, що він з травня 2004 року є пенсіонером за віком як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.115), у зв'язку з чим щомісячно отримує пенсію, але ВДВС в ході примусового виконання рішення суду по даній справі цю обставину не взяв до уваги.

За заявою скаржника від 26.12.2013 за вих. №б/н (а.с.220) та відповідно до приписів частини 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду скарги, встановлений ч.1 ст.69 ГПК України, який добігає кінця 31.12.13 року, - судом продовжено на 15 днів, - до 15.01.2014 (а.с.225-226).

26.12.2013 року, у судовому засіданні, відповідач (скаржник) подав заяву про продовження строку розгляду скарги на 15 днів, - яку, з огляду на обставини справи та керуючись ч.3 ст. 69 ГПК України, суд задовольнив.

09.01.2014, поштою, надійшло клопотання ВДВС від 30.12.2013 за вих. №21826/03-51 - про відкладення розгляду скарги у зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого представника до судового засідання.

У судовому засіданні 13.01.2014 скаржник (відповідач) свої вимоги підтримав повністю.

Позивач (стягувач) проти скарги заперечив, посилаючись на те, що, на його думку, дії ВДВС є цілком обґрунтованими та відповідають чинному законодавству України (заперечення на скаргу від 26.11.2013 за вих. №06-05/1-399) (а.с.156-159).

ВДВС до цього судового засідання не з'явився з вищезгаданих підстав. Як вбачається з заперечення на скаргу від 26.11.2013 за вих.№19932/03-51 (а.с.121-124), скаргу відповідача він не визнав та просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що Відділом, на його думку, правомірно здійснено усі необхідні заходи щодо примусового виконання рішення суду у даній справі, встановлені Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.

Позивач вирішення вищезгаданого клопотання ВДВС залишив на розсуд суду, а скаржник - заперечив проти його задоволення.

Розглянувши клопотання ВДВС про відкладення розгляду скарги, суд вважає, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1212 ГПК України питання щодо процесуального порядку розгляду скарги на дії підрозділу Державної виконавчої служби спеціально не врегульовано.

У зв'язку з цим у абзаці другому пункту 9.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що при вирішенні питань, які виникають в ході розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей 2,18,21,22,26,29,31,41,42,62, пунктів 1-3, 5,6,9 частини першої статті 63, статті 64, розділів ХІ, ХІІ, ХІІ1 ГПК тощо.

З урахуванням вищевикладеного суд при вирішенні вищезгаданого клопотання ВДВС виходить з того, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Скаржник звернувся до суду зі скаргою, що є предметом цього розгляду, 31.10.2013 (а.с.96-98), - з огляду на що двомісячний термін її розгляду, встановлений ч.1 ст. 69 ГПК України, закінчився 31.12.2013.

В силу ч.3 ст. 69 ГПК України суд за заявою скаржника продовжив термін розгляду скарги на 15 днів, - тобто до 15.01.2014.

Можливість подальшого відкладення розгляду скарги чинним законодавством не передбачена.

За таких обставин, враховуючи обставини справи та наявні у ній докази, керуючись ст.ст.43,47,22,32-34,36,43,69 та 75 ГПК України, суд вважає за можливе вирішити скаргу по суті у цьому судовому засіданні за відсутності ВДВС, - на підставі наявних у справі доказів.

Перш, ніж перейти до розгляду скарги по суті, суд вважає за необхідне визначитися з її предметом.

Так, зі скарги вбачається, що відповідач просить суд:

1)визнати постанову про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження та дії, бездіяльність державного виконавця неправомірними;

2)зобов'язати державного виконавця усунути порушення;

3)судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, та витрати, пов'язанні з неправомірними діями державного виконавця, покласти на ВДВС;

4) збору на підставі п.10 ст.5 Закону України від 08.07.2011 №3672-УІ "Про судовий збір" звільнити його (скаржника) від сплати судового збору.

Дослідження судом вимог, вказаних вище (пункти 1) та 2)), показало, що вони узгоджуються з приписами ст. 1212 ГПК України, Закону України від 21.04.1999 №606-ХІУ "Про виконавче провадження" та іншим чинним законодавством, а тому підлягають розгляду та вирішенню у порядку, встановленому статтею 1212 ГПК України.

Вимоги, зазначені у пунктах 3) та 4), не узгоджуються з приписами ст.1212 ГПК України, а тому не підлягають вирішенню по суті в ході розгляду згадуваної у цій ухвалі скарги відповідача, оскільки Законом України від 08.07.2011 №3672-УІ "Про судовий збір" не передбачено сплату судового збору за розгляд господарським судом скарги на дії органів Державної виконавчої служби України (ст.1212 ГПК України); відповідач, звертаючись до суду з вищезгаданою скаргою, не надав доказів сплати такого збору.

Заслухавши учасників розгляду скарги, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини, що стали підставою для звернення боржника зі скаргою на дії ВДВС.

Як уже сказано вище у цій ухвалі, рішенням господарського суду від 07.05.2013 по даній справі позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг за послуги з надання теплової енергії у сумі 4148,03 грн., пеню у сумі 3318,42 грн., 3% річних у сумі 93,51 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1720,50 грн., а разом - 9280,46 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З метою його примусового виконання на користь стягувача 27.05.2013 судом видано наказ від 20.05.2013 №913/981/13.

30.05.2013 за вих. №06-05/1-1879 стягувач спрямував на адресу ВДВС заяву про відкриття виконавчого провадження (а.с.126), на підставі якої Відділ 04.06.2013 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №38711750, надавши боржнику можливість добровільно виконати рішення суду у строк до 11.06.2013 (а.с.127), та того ж дня спрямував на адресу учасників виконавчого провадження копії згаданої постанови (а.с.128), - факт отримання якої не заперечив жоден з них.

Заперечуючи проти скарги, ВДВС надав документальні докази вжиття ним заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду шляхом: встановлення місцезнаходження боржника, виявлення належного йому майна, його арешт та вилучення, вчинення запитів до органів та установ, які здійснюють державну реєстрацію прав на рухоме та нерухоме майно, та ін. (а.с.129-135;137-143 та ін.), у тому числі - постанову від 17.09.2013 - про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.136), яка є предметом скарги відповідача та згідно якій накладено арешт тільки на автомобіль ВАЗ 21011, білого кольору, 1975 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 що належить скаржнику на праві власності (а.с.136).

На підставі цієї постанови було здійснено розшук зазначеного автомобіля (а.с.138-140).

29.09.2013 Взводом з обслуговування стаціонарного посту ДПС ДАІ УДАІ ГУМВС України у Донецькій області було затримано у місті Артемівську Донецької області (а.с.141) та того ж дня передано на штрафний майданчик на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Капітал-Арт" (місто Артемівськ Донецької області).

Постановою ВДВС від 17.10.2013 розшук згаданого автомобіля було припинено (а.с.142), а 22.10.2013 - складено акт його опису та арешту (а.с.145-148).

23.10.2013 відповідач (боржник) звернувся до ВДВС з заявою про передачу йому автомобіля на зберігання (а.с.150), яку ВДВС задовольнив шляхом винесення того ж дня постанови про видачу транспортного засобу ФОРП ОСОБА_5, але арешт з цього майна не було знято (а.с.151), автомобіль у відповідального зберігача, як стверджує скаржник, не отримано.

Підставою для звернення ФОП ОСОБА_5 до суду з цієї скаргою стало те, що він, на його думку, вживав заходів до погашення боргу шляхом сплати його частками, на підтвердження чого надав до справи документальні докази, а саме: квитанції про сплату (станом на день звернення до суду зі скаргою) частини боргу на загальну суму 3676,00 грн. (а.с.110-113), - але, незважаючи на це, ВДВС 12.09.2013 було накладено арешт на засоби виробництва, якими він користується при здійсненні власної підприємницької діяльності, а саме: 2 комп'ютерні монітори (акт опису й арешту майна) (а.с.105-108); 17.09.2013 - арешт на вищезгаданий автомобіль (а.с.109), - в той час, коли він з травня 2004 року отримує пенсію за віком як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (відповідні документальні докази надано до справи), - але ВДВС цей факт не прийнято до уваги та не звернуто стягнення на це джерело його доходів, хоча він стверджує, що згоден сплачувати борг саме за рахунок пенсії, - адже згідно чинному законодавству ВДВС, перш за все, повинен звернути стягнення на заробітну плату та пенсію боржника, і лише за їх відсутності - на інше його майно.

Дослідивши ці доводи скаржника, суд погоджується з ними з наступних причин.

Стягувач надав до справи довідку від 20.09.2013 за №02-58-258 (а.с.187), згідно якій станом на вказану дату боржник сплатив на його користь частку боргу у розмірі 4180,03 грн. (9280,46 грн. - 5132,43 грн.).

Скаржник документально підтвердив, що він з 16.07.2003 є пенсіонером за віком з вищеназваних підстав, на підтвердження чого 20 травня 2004 року Управлінням Пенсійного фонду України у м. Сєвєродонецьку Луганської області на його ім'я видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1, та щомісячно отримує пенсію, що підтверджується довідкою названого Управління від 09.01.2014 за №б/н.

Оцінивши доводи учасників розгляду скарги, враховуючи обставини справи та наявні у ній докази, суд дійшов висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Як сказано у статті 1 Закону України від 21.04.1999 року №606-ХІУ "Про виконавче провадження" (далі - ЗУ №606-ХІУ) (у редакції Закону України від 04.11.10 року №2677-УІ), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 2 цього Закону визначено, що примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Відповідно до ст. 5 Закону вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Як зазначено у ст. 8 названого Закону, сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень неупереджено, своєчасно і у повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Він здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у документі на примусове виконання рішення у спосіб та у порядку, встановленому виконавчим провадженням і цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону сторони мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно п.1 ч.2 ст. 17 Закону "Про виконавче провадження" наказ господарського суду підлягає виконанню державною виконавчою службою, - при цьому підставою для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача (п.1 ч.1 ст. 19 Закону).

Постанова про відкриття виконавчого провадження виноситься у порядку, встановленому статтею 25 Закону, з обов'язковим наданням боржнику строку для добровільного виконання рішення суду.

З наданих до справи доказів вбачається, що ВДВС в цілому дотримався цих приписів чинного законодавства при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження.

Статтею 32 Закону "Про виконавче провадження" визначено перелік заходів примусового виконання рішень, до числа яких, зокрема, віднесено: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у т.ч. якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, та звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи та пенсію боржника.

З обставин справи відомо, що предметом стягнення за рішенням суду є грошові кошти.

Частина друга ст. 52 вищеназваного Закону містить припис: стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у т.ч. кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах.

В ході розгляду скарги судом встановлено, що боржник (скаржник) з липня 2003 року (а не з травня 2004 року) отримує пенсію та згоден, щоб стягнення було звернуто саме на неї.

Оцінивши доводи скаржника у цій частині, суд погоджується з ними з урахуванням наступного.

Відповідно до частини 2 статті 128 Господарського кодексу України приватний підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Положеннями статей 67, 68 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено порядок стягнення із заробітку боржника фізичної особи. При цьому частиною 1 статті 68 цього ж Закону передбачено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається при відсутності у боржника коштів на рахунках у фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум, а також при виконанні рішень про стягнення періодичних платежів та стягнень на суму, що не перевищує двох мінімальних розмірів заробітної плати. Водночас, статтею 69 названого Закону, визначено порядок звернення стягнення на інші доходи боржника та встановлено, що зазначені у статях 67 і 68 Закону України "Про виконавче провадження" правила стягнення поширюються також на випадки звернення стягнення і на доходи, отримані фізичною особою, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Отже, кошти одержані фізичною особою від здійснення підприємницької діяльності та розміщені на банківських рахунках можуть бути стягнуті при виконавчому провадженні відносно цієї фізичної особи.

У частині 1 ст. 55 Закону також сказано, що державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

З обставин справи відомо, що ВДВС не вжито заходів, спрямованих на виявлення таких коштів.

Як уже сказано вище у цій ухвалі, статтею 68 Закону "Про виконавче провадження" визначено умови звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, а саме: стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності у боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття у повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів т а стягнення на суму, що не перевищує трьох мінімальних розмірів заробітної плати.

Як сказано у частині другій цієї статті, за іншими виконавчими документами державний виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника за письмовою заявою стягувача.

З наявних у справі доказів відомо, що ВДВС не вжито заходів, спрямованих на виявлення у боржника зазначених джерел доходів, у т.ч. пенсії та доходів від підприємницької діяльності, та звернення стягнення на них.

Таким чином, аналіз дій ВДВС, вчинених в рамках вищеназваного виконавчого провадження, показав, що вони не відповідають приписам ст.ст. 52,55 та 68 Закону "Про виконавче провадження".

За таких обставин скарга в частині вимог про визнання незаконною та скасування постанови ВДВС Сєвєродонецького міського управління Луганської області від 17.09.2013 - підлягає задоволенню.

Щодо вимог скаржника про "зобов'язання державного виконавця усунути порушення", - то суд при вирішенні скарги у цій частині виходить з наступного.

Порушення прав та охоронюваних законом інтересів скаржника, які мають місце у зв'язку з винесення вищезгаданої постанови ВДВС від 17.09.2013 - про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.136), - усуваються внаслідок визнання судом протиправною та скасування названої постанови, - тобто у такий спосіб задовольняються судом вимоги скаржника про усунення порушень, що не потребує викладення у вигляді окремого пункту резолютивної частини ухвали суду по даній скарзі.

Що стосується вимог скаржника про покладення на ВДВС витрат зі сплати судового збору за розгляд скарги на дії ВДВС, - то, як, зокрема, сказано вище у цій ухвалі, чинним Законом України "Про судовий збір" стягнення судового збору за подання скарги на дії ВДВС (ст.1212 ГПК України) не передбачено, а тому провадження по скарзі у зазначеній частині підлягає припиненню на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України - за відсутності предмету спору.

На підставі викладеного, ст.ст.1,2,5,8,12,15,17,19,25,27,31,32,52,55 та 68 Закону України від 21.04.1999 року №606-ХІУ "Про виконавче провадження", керуючись ст.ст.43,47,32-34,36,43,75,п.11 ч.1 ст.80, ст.ст. 86 та 1212 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

У Х В А Л И В :

1.Скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на дії Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області від 25.10.2013 за вих. №б/н - задовольнити частково.

2.Визнати незаконною та скасувати постанову Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області від 17 вересня 2013 року - про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесену у виконавчому провадженні ВП №38711750, відкритому з метою примусового виконання рішення господарського суду Луганської області від 07.05.2013 року, у справі №913/981/13, - предметом якого є автомобіль ВАЗ 21011, білого кольору, 1975 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 що належить скаржнику на праві власності.

3.Провадження по скарзі Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на дії Відділу державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області від 25.10.2013 за вих. №б/н - в частині вимог скаржника про покладення на Відділ державної виконавчої служби Сєвєродонецького міського управління юстиції Луганської області витрат зі сплати судового збору за розгляд скарги на його дії, - припинити на підставі п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України - за відсутності предмету спору.

Суддя А.П.Середа