Рішення № 36640227, 15.01.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну 16тел. 235-24-26______________________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2014 р. Справа № 911/4269/13

за позовомЗаступника прокурора міста Києва, м. Київ в інтересах держави в особі

1)Міністерства аграрної політики та продовольства України, м. Київ;

2)Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м. Київ

до відповідачатовариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромкомплект», м. Бровари

простягнення 2 409 899,61 грн.

Суддя О.В. Конюх;

представники сторін:

від прокурора:Некрасов О.М., посвідчення від 05.09.2012р. № 002627;

від позивача 1:не зявився;

від позивача 2:ОСОБА_1, уповноважений, довіреність від 03.06.2013 №295;

від відповідача:ОСОБА_2, уповноважена, довіреність від 16.12.2013р. б/н;

СУТЬ СПОРУ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 04.11.2013р. № 05/1/3-135662-13 в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики і продовольства України та публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромкомплект», м. Бровари Київської області, в якому просить суд стягнути з відповідача 2409899,61 грн. заборгованості за Договором від 31.08.2012р. № 143/1, в тому числі 1886893,96 грн. основного боргу, 347188,49 грн. пені, 132082,58 грн. штрафу, 43734,58 грн. процентів річних та покласти на відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 2 згідно умов договору від 31.08.2012р. № 143/1 здійснив передоплату відповідачу за поставку шин в сумі 2531070,49 грн., однак відповідач поставив товар лише на суму 644176,54 грн., у звязку з чим борг відповідача (вартість недопоставленого товару) становить 1886893,96 грн. У звязку із простроченням основного зобовязання позивач (як субєкт господарювання, який належить до державного сектора економіки) має право на нарахування відповідачу передбаченої договором та частиною 2 ст. 231 ГК України пені в розмірі 0,1% вартості недопоставленого товару в сумі 347188,49 грн. за період 11.03.2013р. 10.09.2013р., передбаченого частиною 2 ст. 231 ГК України штрафу в розмірі 7% вартості недопоставленого товару в сумі 132082.58 грн. та відповідно до ст.ст. 536, 693 ЦК України проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3% річних (ст. 625 ЦК України) в сумі 43734,58 грн. за період 03.12.2012р. 10.09.2013р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.11.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №911/4269/13 та призначено справу до розгляду.

02.12.2013р. позивач 2 на виконання вимог ухвали від 15.11.2013р. подав суду письмові пояснення по справі від 29.11.2013р. № 2-1-10/480 та витребувані судом документи та докази. В судове засідання представники позивача 1 та відповідача не зявились, вимоги суду, викладені в ухвалі від 15.11.2013р. не виконали. Ухвалою від 03.12.2013р. розгляд справи було відкладено.

16.12.2013р. відповідач подав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заступника прокурора міста Києва заперечує та просить суд в позові відмовити повністю. Заперечення мотивовані тим, що відповідач має зобовязання перед позивачем 2 щодо поставки товару, обумовленого договором, а не щодо сплати коштів. Оскільки станом на 16.12.2013р. позивач 2 не направляв відповідачу письмову вимогу про відмову від прийняття виконання та повернення частини передоплати, відповідно не підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача грошових коштів суми передоплати.

Також відповідач твердить, що в розумінні ст. 231, 232 ГК України позивач мав право на нарахування пені з наступного дня, коли зобовязання мало бути виконано (29.09.2012р.) за наступні шість місяців (до 29.03.2013р.). Оскільки заявлений прокурором в позові період 11.03.2013р. 10.09.2013р. не входить до визначеного законом періоду, за який могла бути нарахована пеня, вимоги прокурора про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягають. Крім того, за твердженням відповідача, прокурор всупереч вимогам закону застосував до розрахунку пені не подвійну облікову ставку НБУ, а розмір 0,1% за кожен день прострочення, що також є підставою для відмови в задоволенні вимоги про стягнення пені.

Також відповідач твердить, що оскільки сплата 3% річних передбачена ст. 625 ЦК України у випадку прострочення грошового зобовязання, а відповідач прострочив негрошове зобовязання з поставки товару, вимоги заступника прокурора міста Києва про стягнення з відповідача 3% річних задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідач твердить, що оскільки згідно частини 2 ст. 231 ГК України штраф у розмірі 7% від вартості недопоставленого товару застосовується за прострочення більше тридцяти днів, тобто мав бути нарахований на тридцять перший день прострочення (29.10.2012р.). Оскільки відповідно до частини 2 ст. 258 ЦК України до стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується скорочена позовна давність в один рік, відповідач заявив про застосування до вимог про стягнення штрафу позовної давності та просив суд в цій частині позовних вимог також відмовити.

Крім того, відповідачем подано клопотання від 16.12.2013р. №У72-12/2013 про залишення позову без розгляду. Клопотання обґрунтоване тим, що з огляду на положення рішення від 08.04.99 №1-1/99 Конституційного Суду України прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2010р. №593 відбулась корпоратизація державно підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України та власником майна стало саме публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України, а не держава. Зазначене, на твердження відповідача, має бути підставою для залишення позову заступника прокурора міста Києва без розгляду.

Ухвалою від 17.12.2013р. клопотання відповідача про залишення позову без розгляду залишено без задоволення та відповідно до частини 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву в засіданні до 15.01.2014р. до 15 год. 15 хв.

14.01.2014р. відповідачем додатково подано заяву від 14.01.2014р. № У01-01/2014 про застосування до вимог про стягнення штрафу позовної давності.

Розглянувши позов заступника прокурора міста Києва (далі по тексту прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики і продовольства України, м. Київ (далі по тексту Мінагрополітики) та публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», м. Київ (далі по тексту ПАТ «ДПЗКУ») до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромкомплект», м. Бровари Київської області (далі по тексту ТОВ «Укрпромкомплект»), вислухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

31.08.2013р. між ПАТ «ДПЗКУ» (покупець) та ТОВ «Укрпромкомплект» (постачальник) відповідно до протоколу оцінки пропозицій конкурсних торгів від 02.08.2012р. № 8/08-2 було укладено Договір №143/1 (далі Договір), згідно якого постачальник зобовязується в 2012 році поставити покупцю шини нові, а покупець зобовязується прийняти та оплатити товар. Відповідно до умов Договору:

-Загальна вартість договору становить 2531070,50 грн. ціна за оди ницю товару на кожну окрему партію і дату формування заявки підлягає погодженню сторонами в специфікаціях (розділ 3 Договору);

-Розрахунки провадяться протягом 30 днів з дня отримання товару, яким вважається день підписання сторонами документів про передачу товару (розділ 4 Договору);

-Строк поставки 10 календарних днів з моменту отримання постачальником погодженої специфікації (пункт 5.1 Договору);

-Поставка здійснюється на умовах DDP згідно Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс-2010». Датою поставки є дата підписання накладної на приймання товару або дата підписання акту прийому-передачі товару (пункти 5.3, 5.4 Договору)

-За несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості товару, за яким допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення (пункт 10.2.1 Договору);

Також сторони додаток №1 до Договору, яким погодили номенклатуру, технічні умови та ціни на товар, акцептовані на конкурсних торгах, загальною вартістю 2531070,50 грн., в тому числі ПДВ 421845,08 грн.

В подальшому сторонами підписано додаткову угоду від 14.09.2012р., якою сторони погодили, що розрахунки проводяться шляхом попередньої оплати кожної окремої партії товару протягом 3-х робочих днів з дати підписання сторонами специфікації на підставі виставленого постачальником рахунку-фактури.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Поставка на умовах DDP означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення і продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, тобто, термін DDP передбачає максимальний обсяг обов'язків продавця.

Відповідно до частини 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 та частиною 1 ст. 175 ГК України визначено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як стверджує прокурор та вбачається з матеріалів справи, сторонами 04.09.2012р. підписано Специфікацію №1 на поставку товару загальною вартістю 2531070,49 грн., окремо партіями із зазначенням місць, куди товар мав бути доставлений постачальником (за умовами DDP).

Згідно до частини 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За таких обставин судом встановлено, що строк поставки настав в порядку пункту 5.1 Договору 14.09.2012р. (включно).

Позивач 2 здійснив оплату за товар згідно Договору в сумі 2531070,50 грн., а саме сплатив:

17.09.1012р. платіжним дорученням № 1859 суму 795800,00 грн.;

19.09.2012р. платіжним дорученням № 1868 суму 341342,26 грн.;

20.09.2012р. платіжним дорученням № 1875 суму 50000,00 грн.;

25.09.2012р. платіжним дорученням № 1898 суму 75936.71 грн.;

28.09.2012р. платіжним дорученням № 1927 суму 567991,53 грн.;

28.09.2012р. платіжним дорученням № 1930 суму 700000,00 грн.

Копії банківських виписок залучені до матеріалів справи. Факт оплати відповідачем не заперечується. Суд звертає увагу на те, що позивачем 2 передоплата здійснювалась не у відповідності до умов додаткової угоди від 14.09.2012р. Суду не подано доказів виставлення відповідачем позивачу рахунків на оплату. Однак, оскільки умовами Договору строк поставки залежить від дати специфікації, а не оплати, зазначена обставина не впливає на зміст та строки виконання зобовязань відповідача щодо поставки обумовленого специфікацією товару.

На виконання своїх господарських зобовязань ТОВ «Укркомплект» поставив позивачу ПАТ «ДПЗКУ» товар (шини нові) на загальну суму 644176,54 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії підписаних повноважними представниками обох сторін та видаткових накладних (оригінали яких були надані для огляду в судовому засіданні), а саме:

від 20.09.2012р. № РН-0000048 на суму 50270,02 грн.,

від 21.09.2012р. № РН-0000049 на суму 13454,98 грн.,

від 21.09.2012р. № РН-0000051 на суму 27274.00 грн.,

від 21.09.2012р. № РН-0000052 на суму 43446,00 грн.

від 21.09.2012р. № РН-0000055 на суму 10361,02 грн.,

від 30.11.2012р. № РН-0000104 на суму 499370,52 грн.,

Зазначений товар був отриманий повноважними представниками відповідача в місцях призначення, що сторонами не заперечується.

За таких обставин відповідач прострочив поставку товару та поставив товар не в повному обсязі, в результаті вартість недопоставленого позивачу 2 товару складає 2531070,50 грн. - 644176,54 грн. = 1886893,96 грн., про що зокрема свідчить підписаний обома сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2012р. (копія залучена до матеріалів справи).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Згідно частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем ТОВ «Укрпромкомплект» свого зобовязання за Договором, який полягає в простроченні поставки товару на суму здійсненої попередньої оплати 1886893,96 грн.

Відповідно до частини 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що оскільки позивач не відмовився від прийняття виконання зобовязання відповідачем з поставки обумовленого договором товару, у відповідача не виникло зобовязання щодо повернення коштів.

Так, згідно загальної норми частини 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобовязання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. В даному випадку предметом позову є не відшкодування збитків, а повернення суми передоплати, яка за правовою природою збитками не являється, і спірні відносини регулюються спеціальною нормою частини 2 ст. 693 ЦК України, яка має в даному випадку пріоритетне застосування.

Вищевказана норма частини 2 ст. 693 ЦК України надає право покупцю на власний вибір вимагати передання оплаченого товару або повернення попередньої оплати, і не передбачає для цього обовязкового досудового врегулювання (направлення відповідної письмової вимоги). За приписом частини пятої статті 11 ЦК України грошове зобовязання може виникати з рішення суду (пункт 5.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань»). За таких обставин закон не містить заборони позивачу вимагати повернення суми попередньої оплати безпосередньо в судовому порядку.

За таких обставин, станом на день розгляду справи судом встановлено невиконання відповідачем основного зобовязання перед позивачем 2 за Договором від 31.08.2012р. № 143/1, яке полягає в недопоставці обумовленого Договором товару на суму 1886893,96 грн., за таких обставин вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача 2 передоплати в сумі 1886893,96 грн. підлягає задоволенню в заявленій сумі.

У звязку із простроченням зобовязання прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 ( як субєкта господарювання, який належить до державного сектора економіки) передбачену договором та частиною 2 ст. 231 ГК України пеню в розмірі 0,1% вартості недопоставленого товару в сумі 347188,49 грн. за період 11.03.2013р. 10.09.2013р., та штраф відповідно до частиною 2 ст. 231 ГК України у розмірі 7 відсотків вказаної вартості в сумі 132082.58 грн. Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобовязання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Як вбачається з пункту 10.2.1 Договору, сторони передбачили, що за несвоєчасну поставку товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011р. №500/2011, Мінагрополітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави. Мінагрополітики України формує та забезпечує реалізацію державної аграрної політики, спрямованої на розвиток агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки держави, а також виконує у межах повноважень функцій з управління обєктами державної власності, що належить до сфери його управління.

Згідно положень ст. 22 Господарського кодексу України держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої та зовнішньої політики. Субєктами господарювання державного сектора економіки є субєкти, що діють на основі лише державної власності, а також субєкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує пятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих субєктів.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2011р. №593 Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. №764 визначено, що 100% акцій публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України є державною власністю. Відповідно до положень пункту 1.4 Статуту публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України повноваження з управління корпоративними правами державної корпорації здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України. Таким чином, публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України є субєктом господарювання державного сектора економіки.

Відповідно до частини 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобовязання, штрафних санкцій, передбачених абзацом третім частини 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом, якщо порушено господарське зобовязання, в якому хоча б одна сторона є субєктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення негрошового зобовязання, повязаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Судом встановлено, що кредитор у зобовязанні позивач 2 є субєктом господарювання державного сектора економіки.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання саме негрошового зобовязання з поставки позивачу 2 товару, і саме за прострочення поставки товару Договором та абзацом третім частини 2 ст. 231 ГК України передбачено стягнення пені в розмірі 0,1% з вартості недопоставленого товару. Інший розмір штрафних санкцій, ніж той, що встановлений абзацом третім частини 2 ст. 231 ГК України для спірних відносин сторін Договором або законом не передбачено.

За таких обставин суд робить висновок про те, що прокурор правомірно застосовує до відповідача штрафні санкції в розмірах, які передбачені частиною 2 ст. 231 ГК України, а саме нарахування пені в розмірі 0,1% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення та додатково та штрафу в розмірі 7% від вартості недопоставленого товару за прострочення поставки понад тридцять днів.

Суд відхиляє твердження відповідача про необхідність розрахунку пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, оскільки зазначений розмір пені передбачений ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який, згідно преамбули, є спеціальним з питань регулювання правовідносин між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, тоді як відповідачем прострочено негрошове зобовязання з поставки товару, про що він сам вірно твердить у відзиві на позов.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд України (постанова від 20.12.2010р. № 3-41гс10, пункт 5 листа від 01.04.2012р. «Висновки Верховного Суду України, викладені в рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 111-16 ГПК України за 2010-2011р.»), та Вищий господарський суд України (лист ВГСУ від 15.03.2011р. № 01-06/249 та пункт 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» )

Разом із тим, розрахунок пені в сумі 347188,49 грн. за період 11.03.2013р. 10.09.2013р. прокурором виконано не вірно у звязку із невірним визначенням періоду, за який пеня має бути нарахована та стягнута з відповідача.

Так, відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. Тому за загальним правилом період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобовязання мало бути виконано. Відповідно до частини 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 3 ст. 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки інший період нарахування пені в Договорі сторонами не встановлено, нарахування пені має розпочатися 15.09.2012р. та припинитися 14.03.2012р., тобто через шість місяців у відповідне число останнього місяця строку після кінцевого строку поставки.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) господарський суд має зясовувати обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у звязку з порушенням грошового зобовязання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобовязання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За таких обставин, виходячи з наступного розрахунку:

підставаВартість товару, що належить поставити, грн. Кінцевий строк поставкиФактично поставлено, грн.Вартість недопоставленого товаруПеріод простро-ченняПеня 0,1%, грн.специфікація №1 від 04.09.20122531070,5014.09.201202531070,505 днів (15.09 19.09.12)12655,35накладна РН-48 на 50270,02 грн.

20.09.201250270,022480800,481 день (20.09.12)2480,80накладна РН-49 на 13454,98 грн.

21.09.201294536,00

2386264,4870 днів (21.09 29.11.12)167038,51накладна РН-51 на 27274.00 грн.

21.09.2012

накладна РН-52 на 43446,00 грн.

21.09.2012

накладна РН-55 на 10361,02 грн.

21.09.2012

накладна РН-104 на 499370,52 грн.

30.11.2012499370,521886893,9630.11.12 10.03.13190576,29

11.03.13 14.03.137547,58всього2531070,50

644176,541886893,96

380298,53судом встановлено, що за шість місяців після строку, коли зобовязання мало бути виконано, з відповідача належить до стягнення пеня в сумі 380298,53 грн. Оскільки прокурором в позові стягнення пені заявлено за період з 11.03.2013р. по 10.09.2013р. і пеня за період з 15.09.2012р. по 10.03.2013р. до стягнення не заявлялась, а суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, вимога прокурора про стягнення з відповідача пені в сумі 347188,49 грн. за період 11.03.2013р. 10.09.2013р. підлягає задоволенню частково в сумі 7547,58 грн. (за період з 11.03.2013р. по дату завершення нарахування пені 14.03.2013р.) Розрахована прокурором пеня за період понад 14.03.2013р. з 15.03.2013р. по 10.09.2013р. задоволенню не підлягає.

Разом із тим, суд зазначає, що оскільки пеня за період з 15.09.2012р. по 10.03.2013р. в сумі 380298,53грн. 7547,58 грн. = 372750,95 грн. прокурором до стягнення заявлена не була і суд з вказаного питання рішення не приймав, прокурор або позивач 2 не позбавлений права звернутися до суду про стягнення зазначеної суми з відповідача з окремим позовом.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7% від вартості недопоставленого товару в сумі 132082.58 грн., суд зазначає наступне.

Як встановлено судом вище, прокурор правомірно застосував до відносин сторін спеціальну норму абзацу третього частини 2 ст. 231 ГК України. Також у наведеному розрахунку судом встановлено, що прострочення відповідачем поставки було допущено понад тридцять днів, відповідно позивач 2 має право на стягнення з відповідача вказаного штрафу в розмірі 7% від вартості недопоставленого товару.

Так, на тридцять перший день прострочення (15.10.2012р.) позивач 2 отримав право стягнути з відповідача штраф в розмірі 7% вартості недопоставленого товару, виходячи із суми боргу 2386264,48 грн., що вбачається з наведеного вище розрахунку, здійсненого судом. Право на стягнення штрафу 7% вартості недопоставленого товару, виходячи із суми боргу 1886893,96 грн. (як було заявлено прокурором в позові в сумі 132082,58 грн.) у позивача 2 виникло 30.11.2012р., коли вартість недопоставленого відповідачем товару зменшилась на суму поставки за накладною від 30.11.2012р. № РН-0000104. Зазначене кореспондується також із положеннями частини 1 ст. 264 ЦК України, згідно якої перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку (в даному така дія це часткове виконання відповідачем свого обовязку по поставці товару). Прокурор звернувся з позовом до суду 14.11.2013р. (дата подання позовної заяви згідно вхідного штампу канцелярії), відповідно без порушення спеціальної позовної давності в один рік, встановленої пунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК України.

За таких обставин, заява відповідача про застосування до вимог прокурора про стягнення штрафу спеціальної позовної давності в порядку п.1 ч.2 ст. 258, частин 3, 4 ст. 267 ЦК України, є безпідставною, а вимога прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача 2 штрафу в розмірі 132082,58 грн. є обґрунтованою, законною та підлягає задоволенню в заявленій сумі.

Крім того, прокурор просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 проценти за користування чужими грошовими коштами на підставі ст.ст. 536, 693 ЦК України в сумі 43734,58 грн. за період 03.12.2012р. 10.09.2013р., визначивши розмір вказаних процентів за ст. 625 ЦК України 3% річних. Щодо вказаних вимог суд зазначає наступне.

Як вірно вказує прокурор в позові, відповідно до частини третьої ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Згідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За вищевказаними нормами закону прокурор правомірно заявляє про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами, однак помилково визначає їх розмір як 3% річних згідно ст. 625 ЦК України.

Положеннями частини 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правова природа річних передбачених ст. 625 ЦК України за прострочення грошового зобовязання та процентів за користування чужими грошовими коштами згідно ст.ст. 536, 693 ЦК України є різною.

Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобовязання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобовязанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чиним законодавством. Зазначеної позиції також дотримується і Вищий господарський суд України (розділ 6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань»

Враховуючи те, що відповідачем прострочено негрошове зобовязання, застосування до відносин сторін положень частини 2 ст. 625 ЦК України є неправомірним.

Разом із тим, хоча умовами Договору не встановлено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, розмір таких процентів встановлений актом цивільного законодавства, а саме частиною 6 ст. 231 ГК України, згідно якої штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами.

За таких обставин, враховуючи встановлені Постановами правління НБУ «Про регулювання грошово-кредитного ринку» ставки НБУ за відповідні періоди, виходячи з наступного розрахунку:

підставаВартість товару, що належить поставити, грн. Кінцевий строк поставкиФактично поставлено, грн.Вартість недопоставленого товаруПеріод простро-ченняпроценти (облікова ставка НБУ), грн.специфікація №1 від 04.09.20122531070,5014.09.201202531070,5015.09 19.09.122593,31накладна РН-48 на 50270,02 грн.

20.09.201250270,022480800,4820.09.12508,36накладна РН-49 на 13454,98 грн.

21.09.201294536,00

2386264,4821.09 29.11.1234229,20накладна РН-51 на 27274.00 грн.

21.09.2012

накладна РН-52 на 43446,00 грн.

21.09.2012

накладна РН-55 на 10361,02 грн.

21.09.2012

накладна РН-104 на 499370,52 грн.

30.11.2012499370,521886893,9630.11 02.12.121159,97

03.12.12 10.09.2013р.105982,80всього2531070,50

644176,541886893,96

144473,64судом встановлено, що станом на 10.09.2013р. включно з відповідача належать до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 144473,64 грн., з них за заявлений прокурором період 03.12.2012р. 10.09.2013р. проценти становлять 105982,80 грн. Оскільки прокурором в позові стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами заявлено за період з 03.12.2012р. по 10.09.2013р. в сумі 43734,58 грн., а суд, приймаючи рішення, не може виходити за межі позовних вимог, вимога прокурора про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами підлягає задоволенню в заявленій сумі 43734,58 грн.

Разом із тим, суд зазначає, що оскільки проценти за період з 15.09.2012р. по 02.12.2012р. в сумі 144473,64грн. 105982,80 грн. = 38490,84 грн. прокурором до стягнення заявлені не були і суд з вказаного питання рішення не приймав, прокурор або позивач 2 не позбавлений права звернутися до суду про стягнення зазначеної суми з відповідача з окремим позовом.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши наявні у справі докази, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, суд вважає вимоги прокурора обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню частково. Суд приймає рішення про стягнення з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромкомплект» на користь позивача 2 ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» заборгованості в розмірі 2070258,70 грн., яка складається з 1886893,96 грн. передоплати, 7547,58 грн. пені, 132082,58 грн. штрафу та 43734,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. У звязку з тим, що прокурор звільнений від сплати судового збору та у звязку із частковим задоволенням позову, відповідно до статті 49 ГПК України, суд покладає на відповідача сплату судового збору до державного бюджету пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та ст.ст. 11, 16, 253, 254, ч. 1 ст. 509, ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст.ст. 536, 610, 612, 625, 629, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. 22, частиною 1 ст. 173, ч. 1 ст. 175, ст.ст. 230, 231, 232 Господарського кодексу України, , ст. ст. 22, 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромкомплект» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 26, ідентифікаційний код 30839639)

на користь публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1, ідентифікаційний код 37243279)

1886893,96 грн. (один мільйон вісімсот вісімдесят шість тисяч вісімсот девяносто три гривні девяносто шість копійок) передоплати,

7547,58 грн. (сім тисяч пятсот сорок сім гривень пятдесят вісім копійок) пені;

132082,58 грн. (сто тридцять дві тисячі вісімдесят дві гривні пятдесят вісім копійок) штрафу;

43734,58 грн. (сорок три тисячі сімсот тридцять чотири гривні пятдесят вісім копійок) процентів за користування чужими грошовими коштами

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині вимог відмовити.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромкомплект» (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, буд. 26, ідентифікаційний код 30839639)

на користь державного бюджету України (отримувач: ГУ ДКСУ у Київській області, код ЄДРПОУ: 37955989, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Київській області, рахунок: 31214206783001, МФО: 821018)

41405,17 грн. (сорок одну тисячу чотириста пять гривень сімнадцять копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Суддя Конюх О.В.

Повний текст рішення підписано 16.01.2014р.