Постанова № 36640045, 30.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 грудня 2013 року № 826/15357/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Адвентіс»доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податківпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000603910, №0000613910 від 01.08.2013ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27 вересня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Адвентіс» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000603910, №0000613910 від 01.08.2013.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що висновки, які містяться в акті перевірки №817/39-10/35275230 від 18.07.2013 (далі - Акт), на підставі якого винесені оскаржувані повідомлення-рішення, є необґрунтованими.

Представник відповідача адміністративний позов заперечував.

У судовому засіданні 16.12.2013, з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлень №71 та №72 від 19.06.2013, виданих Міжрегіональним головним управлінням Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків, головними державними податковими ревізорами-інспекторами І рангу відділу податкового супроводження підприємств торгівлі та громадського харчування управління податкового контролю супроводження підприємств торгівлі, громадського харчування та інших підприємств, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідно до наказу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків №95 від 19.06.2013 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Адвентіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по операціях із ТОВ «НДІП Ельдорадо 3» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено Акт №817/39-10/35275230 від 18.07.2013, відповідно до висновків якого за позивачем встановлені порушення п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого занижено суму податку на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 23 074 грн., в тому числі за 1 квартал 2012 року в сумі 8 366 грн., за 2 квартал 2012 року в сумі 12 232 грн., за 3 квартал 2012 року в сумі 2 476 грн.; п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 21 974 грн., в тому числі за березень 2012 року в сумі 7 098 грн., за квітень 2012 року в сумі 4 582 грн., за травень 2012 року в сумі 2 628 грн., за червень 2012 року в сумі 5 308 грн., за серпень 2012 року в сумі 2 358 грн.

На підставі зазначеного Акту відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0000603910 від 01.08.2013 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 21 974 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 10 987 грн.; №0000613910 від 01.08.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 23 074 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 5 769 грн.

За результатами адміністративного оскарження висновки Акту перевірки та зазначені податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Однак, позивач не погоджується із вказаними повідомленнями-рішеннями та в обґрунтування своєї позиції зазначає, що відомості, які містяться в Акті перевірки є суперечливими, оскільки позивачем виконані всі вимоги, передбачені податковим законодавством, а господарські операції ТОВ «Адвентіс» з ТОВ «НДІП Ельдорадо 3» були реальними.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Підпунктом 139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1, п. 198.2., п. 198.3. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.6. ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи зі сказаного, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Однак, якщо фактичного здіиснення господарськоі операціі не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілеи ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здіиснення господарськоі операціі.

Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «НДІП Ельдорадо 3».

Так, між ТОВ «Адвентіс» (покупець) та ТОВ «НДІП Ельдорадо 3» (постачальник) укладено договір поставки №100210 від 01.03.2012, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується доставляти і передавати на умовах та у встановлені договором строки товар у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність та оплачувати його.

На виконання даного договору складені відповідні видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення.

Обгрунтовуючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідач посилається на відсутність у позивача документів, які б підтверджували факт перевезення товару за вище вказаним договором, зокрема товарно-транспортних накладних, маршрутних листів, тощо.

Позивач у свою чергу зазначає, що при здійсненні такого виду господарських операцій, які передбачені договором між ТОВ «Адвентіс» та ТОВ «НДІП Ельдорадо 3» №100210 від 01.03.2012, складання товаро-транспортних накладних не є обов'язковим. Однак, суд з таким твердженням погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до вище зазначеного договору ТОВ «НДІП Ельдорадо 3» зобов'язується поставити на адресу ТОВ «Адвентіс» відповідний товар. Тобто поставка передбачає транспортування, перевезення товару з одного місця на інше, у даному випадку з місця погрузки товару до магазинів позивача.

Відповідно до п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 (далі - Правила №363), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з п. 1 Правил №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктами 11.5, 11.6, 11.7 Правил №363 встановлено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

З суті господарських операцій ТОВ «Адвентіс» та ТОВ «НДІП Ельдорадо 3» за договором поставки №100210 від 01.03.2012 випливає, що саме Товариство є вантажоодержувачем, а тому, у відповідності до вище викладених норм на підтвердження здійснення поставки товарів позивач має надати відповідні товаро-транспортні накладні.

На момент розгляду справи будь-які документи, які б підтверджували факт транспортування товару ТОВ «НДІП Ельдорадо 3» на адресу ТОВ «Адвентіс» у матеріалах справи відсутні.

Суд звертає увагу на те, що у даному випадку дослідженню підлягає факт реального вчинення господарської операції. Однак, з огляду на сказане, підтвердити реальність господарських відносин позивача з ТОВ «НДІП Ельдорадо 3» не є можливим.

Формування валових витрат та податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.

У зв'язку з цим суд вважає, що надані позивачем документи не можуть бути достатніми та беззаперечними доказами фактичного отримання Товариством товарів, робіт чи послуг від ТОВ «НДІП Ельдорадо 3». Наведені обставини та досліджені судом документальні докази у їх сукупності, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети реального настання правових наслідків.

Наявність укладеного між учасниками господарськоі операціі цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недіисним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідноі? операціі?.

Податкові накладні дійсно є обов'язковою підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, проте не є безумовними. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари, роботи чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів, робіт або послуг не відбулося, хоч і вбачаються певні результати. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - фактичного придбання товарів, робіт чи послуг з метою їх використання у господарській діяльності.

Отже, висновок Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про порушення позивачем норм податкового законодавства, є таким, що відповідає фактичним обставинам, а тому підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000603910, №0000613910 від 01.08.2013 немає.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук