Постанова № 36639629, 13.01.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2014 р. Справа№ 910/14577/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго»

на рішення господарського суду міста Києва

від 30.10.2013 року

у справі №910/14577/13 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», м. Київ

до публічного акціонерного товариства «Київенерго», м. Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Київська міська державна адміністрація, м. Київ,

про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 61 418,14 грн.,

за участю представників:

від позивача: Сукорянський Є.О. - представник (довіреність №01/226-630 від 26.12.2013 року);

від відповідача: Залунін К.В. - представник (довіреність №91/2013/10/01-03 від 01.10.2013 року);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Київенерго» про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 61 418,14 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2013 року у справі №910/14577/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Київенерго» на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» 60 918,14 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 500,00 грн. витрат на оплату експертного дослідження та 1 720,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду дійсним обставинам, публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2013 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 13.01.2014 року.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції від 30.10.2013 року скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив повністю, находить їх безпідставними та такими, що не спростовують законних та обгрунтованих висновків місцевого господарського суду, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Третя особа свого уповноваженого представника в судове засідання не направила, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення даній особі поштового відправлення.

Заслухавши думку учасників судового процесу щодо можливості розгляду апеляційної скарги у відсутність представника третьої особи та врахувавши, що неявка в судове засідання даної особи не перешкоджає вирішенню спору, судова колегія, порадившись, ухвалила розглянути апеляційну скаргу без участі третьої особи, від якої не надійшло відомостей про поважність причин неявки до суду та заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи.

13.01.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Вислухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 14.05.2008 року між товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (в тексті договору - страховик) та Бурлій Дмитром Петровичем (в тексті договору - страхувальник) було укладено договір №06-VUZ/01-010-00196 добровільного страхування транспортного засобу, що є предметом застави (надалі - договір), у відповідності до умов якого предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом - автомобілем «Subaru Forester», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер АА6577НЕ (а.с. 7-9).

Згідно п.5.1.4 договору страхування до страхових ризиків віднесено, зокрема, пошкодження, знищення транспортного засобу внаслідок інших випадкових подій, до яких відносяться:

а) стихійні лиха;

б) пожежа, удар блискавки, вибух у транспортному засобі;

в) падіння на транспортний засіб будь-яких предметів та напад тварин.

З матеріалів справи вбачається, що 29.10.2010 року близько 13.10 год. на розі вулиць А.Барбюса та Ковпака у місті Києві через порив металевої труби тепломережі застрахованому автомобілю «Subaru Forester», д.р.н. АА6577НЕ, який належить Бурлій Дмитру Петровичу було завдано механічних ушкоджень, що підтверджується довідкою Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві та протоколом огляду транспортного засобу від 02.11.2010 року.

Згідно Звіту №11/10-04 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, складеного суб'єктом підприємницької діяльності Калиновським С.Ю. 16.12.2010 року, розмір матеріальних збитків спричинених страхувальнику склав 74 625,91 грн. (а.с.15-17).

Вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля згідно Звіту №8/081210 з визначення ринкової вартості станом на 14.05.2010 року склала 172 723,79 грн. (а.с.13,14).

Місцевим судом встановлено, що 01.11.2010 року Бурлій Д.П. як власник застрахованого автомобіля «Subaru Forester», д.р.н. АА6577НЕ звернувся до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» із повідомленням про пошкодження автомобіля та одночасно заявив про виплату страхового відшкодування на СТО (а.с.9,10).

Оскільки автомобіль «Subaru Forester», д.р.н. АА6577НЕ отримав пошкодження внаслідок влучання каміння та залиття салону через аварію тепломережі, згідно страхового акту №СТ/10/1655 від 12.01.2011 року пошкодження вказаного транспортного засобу позивачем було визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 60 918,14 грн.

За приписами п. 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Стаття 29 названого Закону передбачає, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до поданої страхувальником заяви, товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» виплатило ФОП Негоді А.В., яким здійснювався ремонт автомобіля, на підставі рахунку №00000-326 від 10.11.2010 року страхове відшкодування у розмірі 60 918,14 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3610 від 21.01.2011 року, №3637 від 25.01.2011 року, №3751 від 07.01.2011 року, №4071 від 25.03.2011 року, №4122 від 01.04.2011 року, №4301 від 14.04.2011 року (а.с.33-35).

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За приписами частини 1 статті 1191 цього ж Кодексу особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відтак, до позивача перейшло право вимоги до винної особи, відповідальної за завдані збитки, у розмірі виплаченого страхового відшкодування.

Зважаючи на те, що труба, на якій стався порив згідно п.2.1.1 Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року перебуває на балансі ПАТ «Київенерго», тобто у володінні, користуванні та управлінні відповідача, товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» звернулось до відповідача з претензією про відшкодування шкоди в порядку регресу, яка була залишена останнім без відповіді, що і змусило позивача звернутися до господарського суду з даним позовом.

Однак, заявлені позивачем вимоги відповідачем не визнаються, останній посилається на відсутність вини ПАТ "Київенерго" у завданні шкоди та вказує на те, що в дійсності спірна теплова мережа, на якій стався порив перебуває у власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської державної адміністрації (КМДА), а у відповідача знаходиться лише в управлінні на підставі вищезазначеної Угоди зі змінами. Зокрема, ч. 2 п. 2.1.4 даної Угоди, передбачає, що відповідач не відповідає за погіршення майна, якщо це сталося внаслідок його нормального зношення, а відтак, третя особа має бути відповідальною за наслідки погіршення стану належного їй майна, зумовленого довготривалою експлуатацією, яка перевищила термін нормативно-гарантованої безаварійної експлуатації.

В апеляційній скарзі відповідач наголосив на тому, що суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, даним обставинам належної оцінки не надав, не застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно повноважень органів місцевого самоврядування щодо управління об'єктами житлово-комунального господарства, які перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Однак, з даними твердженнями скаржника колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.09.2001 року на підставі рішень Київради від 21.12.2000 року №128/1105, №129/1106 та №131/1108, між Київською міською державною адміністрацією (в тексті угоди -Адміністрація) та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (в тексті угоди - Енергопостачальник), правонаступником якої є відповідач, було укладено Угоду щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва (надалі - Угода) (а.с.57-62).

Згідно п.2.1.1 Угоди Енергопостачальник зобов'язується прийняти без права відчуження у володіння, користування та управління майно відповідно до актів приймання-передачі.

В подальшому, сторонами названої Угоди були укладені 29.12.2006 року та 30.04.2007 року - Додаткові угоди про внесення змін та доповнень до Угоди від 27.09.2001 року щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва.

Так, пунктом 5.1 в редакції Додаткової угоди від 30.04.2007 року про внесення змін та доповнень до Угоди, передбачено, що така набуває чинності з моменту її підписання повноважними представниками обох сторін і скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2017 року.

Таким чином, Угода від 27.09.2001 року на час виникнення спірних правовідносин є чинною та обов'язковою для Адміністрації (третя особа) та Енергопостачальника (відповідача), оскільки належних доказів припинення дії даної Угоди відповідачем суду не надано.

Згідно п. 1.1 Угоди (в редакції додаткової угоди про внесення змін і доповнень до Угоди від 30.04.2007 року) Адміністрація передає Енергопостачальнику, а Енергопостачальник приймає майно, що відноситься до комунальної власності територіальної громади м. Києва, перелік якого наведено у Додатку 1, Додатку 2 та Додатку 3 до цієї Угоди (надалі - майно), у володіння та користування з обмеженням правомочності розпорядження щодо майна за згодою власника, відповідно до умов цієї Угоди та вимог діючого законодавства. Майно, що є предметом цієї Угоди, обліковується на балансі Енергопостачальника (відповідача).

Пунктом 2.1.4 Угоди сторони погодили, що відповідач зобов'язаний здійснювати ефективні дії щодо експлуатації, відновлення та збереження майна, завершення будівництва об'єктів незавершеного будівництва в терміни, визначені проектно-кошторисною документацією. Розмір грошових коштів, необхідних для здійснення вищезазначених дій, визначається відповідно до розрахунків на кожний наступний календарний рік, що проводиться спільно з Адміністрацією. Енергопостачальник не відповідає за погіршення майна, якщо це сталося внаслідок його нормального зношення, згідно вимог чинного законодавства України.

Згідно п. п. 2.1.5, 2.1.7, 2.1.8 Угоди Енергопостачальник (відповідач) зобов'язується забезпечувати надійність виробництва, транспортування, розподілу і постачання енергоносіїв, нести повну відповідальність за збереження, експлуатацію, реконструкцію та ремонт майна, відповідно до чинного законодавства відшкодовувати за рахунок власних коштів збитків, якщо майну заподіяна шкода з вини Енергопостачальника.

Крім того, відповідно до п. 2.1.13 Угоди Енергопостачальник зобов'язався застрахувати майно та інші ризики, пов'язані з управлінням ним, у встановленому чинним законодавством порядку, на термін дії цієї Угоди на користь Адміністрації.

Отже, приймаючи майно, відповідач прийняв на себе зобов'язання ефективно його експлуатувати, відновлювати, зберігати та поліпшувати, а також нести повну відповідальність перед третьою особою за його збереження, експлуатацію, реконструкцію та ремонт майна.

Факт отримання у володіння та користування майна від Адміінстрації відповідачем не заперечується.

Як зазначено в акті розслідування порушення №6/2010, складеного комісією АЕК «Київенерго» 04.11.2010 року, причиною пошкодження 29.10.2010 року о 13год.10хв. подавального трубопроводу ТМЗ ТЕЦ-5 Ду700 між ТК330 та ТК330а є неприпустиме потоншення стінки труби за рахунок зовнішнього корозійного зносу через попадання на трубопровід тепломережі поверхневих вод через нещільність стиків між каналом та футляром при тривалій експлуатації (38 років) (а.с.69-70).

Згідно статті 144 Господарського кодексу України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до статті 136 цього ж Кодексу право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

При цьому, обсяг та межі права господарського відання визначаються нормами Цивільного кодексу України (глави 23 - 29), Господарського кодексу України та іншими законами.

Так, відповідно до частин 4 та 5 статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Разом з тим, стаття 322 названого Кодексу покладає на власника обов'язок по утриманню майна, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було встановлено вище, приймаючи майно за Угодою, відповідач зобов'язався його ефективно експлуатувати, відновлювати, зберігати та поліпшувати, а також нести повну відповідальність (перед Київською міською державною адміністрацією) за збереження, експлуатацію, реконструкцію та ремонт майна, тобто взяв на себе тягар з його утримання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Частиною 1 статті 1166 Цивільного Кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавала шкоди (цивільне правопорушення).

Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення, елементами якого є :

а) протиправна поведінка особи; б) настання шкоди; в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; г) вина заподіювача шкоди.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки особи, яка її заподіяла.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного Кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

При цьому розмір збитків (шкоди) має довести сторона, яка їх зазнала, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів цивільного правопорушення звільняє заподіювача шкоди від відповідальності.

Розмір заподіяної шкоди, завданої власнику автомобіля «Subaru Forester», д.р.н. АА6577НЕ підтверджується Звітом №11/10-04 з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу від 16.12.2010 року, страховим актом № СТ/10/1655 від 12.01.2011 року та розрахунком суми страхового відшкодування, на підставі яких позивачем виплачено страхове відшкодування в розмірі 60 918,14 грн.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами, у розумінні статті 34 ГПК України, доведено розмір шкоди, заподіяної страхувальнику.

Вина є умовою деліктної відповідальності юридичної особи.

У зобов'язаннях із заподіяння шкоди вина юридичної особи виявляється у винних діях чи бездіяльності її працівників, вчинених під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно акту розслідування №6/2010 від 04.11.2010 року, причиною пориву подавального трубопроводу ТЕЦ-5 на розі вулиць розі вулиць А.Барбюса та Ковпака у м. Києві 29.10.2010 року стало корозійне потоншення стінки труби за рахунок зовнішнього корозійного зносу, що є природним фактором та не залежить від виконання відповідачем своїх функціональних обов'язків.

Відповідач зазначає, що зі свого боку він вчинив всі необхідні заходи для перевірки стану тепломережі, надав суду докази на підтвердження проведення ним ремонту та випробувань теплових мереж ТЕЦ-5, зокрема, акт від 09.08.2010 року № 3, витяг з журналу обліку ремонту трубопроводу, акт випробувань теплових мереж від 05.02.2010 року (а.с.6-13 т.2). Разом з тим, неналежне виконання Київською міською державною адміністрацією зобов'язань за Угодою (п.п.3.1.4, 3.1.2, 3.1.4.5) сприяло настанню події, внаслідок якої застрахованому автомобілю заподіяно шкоди.

Проте, слід зазначити, що надані скаржником докази не спростовують висновків суду щодо наявності вини відповідача у заподіянні шкоди, оскільки зі змісту п. 2.1.4 Угоди слідує, що відповідач звільняється від відповідальності за погіршення майна саме перед його власником в особі Київської міської державної адміністрації, а не перед третіми особами.

Водночас, відповідач стверджує, що КМДА, затверджуючи для ПАТ «Київенерго» збиткові тарифи на теплову енергію, позбавила останнього можливості для ефективної експлуатації належного їй на праві власності майна, адже до обов'язків КМДА за Угодою віднесено сприяти створенню необхідних умов щодо її реалізації шляхом встановлення для енергопостачальника обгрунтованих тарифів на теплову енергію, які враховуватимуть інвестиційну складову в розмірах цих тарифів, яка буде використовуватись енергопостачальником виключно на експлуатацію, відновлення, збереження, поліпшення та приріст майна комунальної власності територіальної громади м. Києва.

На підтвердження цьому відповідач надав суду рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2008 у справі №6/422, постанови Вищого господарського суду України від 26.07.2010 у справах №7/128 та 7/129, якими встановлено факт збитковості затверджених КМДА тарифів на теплову енергію для АК «Київенерго», а також розпорядження КМДА від 31.08.2009 № 981 «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та затвердження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення» та копії постанов Кабінету Міністрів України щодо вирішення питань з покриття тимчасових касових розривів бюджету м. Києва.

Однак, судова колегія находить вірною позицію місцевого суду відносно того, що зобов'язання, взяті на себе скаржником, не знаходяться у залежності від виконання КМДА своїх зобов'язань за Угодою.

Таким чином, позиція місцевого суду щодо покладення обов'язку по відшкодуванню заподіяної матеріальної шкоди в порядку регресу саме на відповідача, є вірною, оскільки пошкодження застрахованого автомобіля сталось у зв'язку з поривом труби подавального трубопроводу, що перебуває у повному господарському віданні відповідача та з вини останнього, а саме, через неналежне виконання ним умов Угоди в частині належної експлуатації, відновлення та збереження ввіреного йому майна, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди у заявленому позивачем розмірі є обґрунтованими та доведеними належними доказами.

Як вбачається з позовної заяви, крім відшкодування сплаченої суми страхового відшкодування, позивач просив стягнути з відповідача 500,00 грн. витрат, понесених на оплату проведеного спеціалістом експертного дослідження пошкодженого автомобіля «Subaru Forester», д.р.н. АА6577НЕ.

Матеріали справи свідчать, що на підставі акту №11/10-04 здачі-приймання виконаних робіт від 10.11.2010 року та згідно платіжного доручення №55 від 13.01.2011 року товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» оплатило СПД Калиновському С.Ю. вартість проведеного авто-товарознавчого дослідження застрахованого автомобіля у розмірі 500,00 грн., відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на проведення експертної оцінки суд правомірно визнав обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, а тому рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2013 року у справі № 910/14577/13 відповідає фактичним обставинам справи, відтак, передбачених законом підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і відповідно, задоволення апеляційної скарги, не має.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 43, 32, 34, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2013 року у справі № 910/14577/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2013 року у справі № 910/14577/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/14577/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук