Постанова № 36638639, 10.01.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

10 січня 2014 року (10 год. 34 хв.) Справа № 808/9962/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Киселя Р.В.,

при секретарі судового засідання - Столяренко О.М.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Сніжка І.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

19.12.2013 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 (далі - позивач) до Запорізького обласного військового комісаріату (далі - відповідач), в якому позивач просить: визнати неправомірними дії відповідача щодо виплати позивачу у зв'язку із виключенням із 31.10.2013 із списків особового складу 3894 військового представництва одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за 32 повних календарних роки без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40% грошового забезпечення позивача, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (в редакції постанови КМУ від 13.03.2013 №161); зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за 32 повних календарних роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40% грошового забезпечення позивача, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (в редакції постанови КМУ від 13.03.2013 №161), з урахуванням виплачених сум.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби безпідставно не включено до її складу додаткову грошову винагороду у розмірі 40% грошового забезпечення позивача, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Ухвалою від 23.12.2013 провадження у справі було відкрите, судове засідання призначене на 10.01.2014.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову у повному обсязі з підстав наведених у письмових запереченнях проти позову, зокрема зазначивши, що відповідач не заперечує факту проходження позивачем військової служби, наявність у позивача вислуги років - 32 повни роки, а також факт не врахування відповідачем під час нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби грошової винагороди в розмірі 40% грошового забезпечення. Крім того, зазначив, що нарахування та виплата позивачу зазначеної одноразової допомоги здійснювалась відповідачем, оскільки в структурі 3894 військового представництва відсутня фінансова служба, а цей військовий підрозділ перебуває на фінансовому забезпеченні у відповідача. Позивач за час проходження служби отримував щомісячну грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 у максимальному розмірі - з 01.04.2013 у розмірі 20 відсотків місячного грошового забезпечення, а з 01.09.2013 у розмірі 40 відсотків. Під час нарахування позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби відповідач керувався положеннями п.п. 38.1, 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженою наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.07.2008 за №368/15329, та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595. Оскільки відповідач керувався та виконував вимоги нормативно-правових актів, які регламентують відповідне питання, то дії відповідача є правомірними, а тому у задоволенні позову просив відмовити.

У судовому засіданні 10.01.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи встановлено, що позивач у період з 05.08.1981 по 31.10.2013 безперервно проходив військову службу у Збройних силах СРСР та України та перед звільненням займав посаду заступника начальника 3894 військового представництва, військове звання перед звільненням - підполковник.

Відповідач здійснює фінансове забезпечення 3894 військове представництво, нараховує та виплачує грошове забезпечення військовослужбовцям 3894 військового представництва.

Наказом першого заступника Міністра оборони України від 26.10.2013 №184 позивача звільнено з військової служби у запас за пунктом "в" ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за віком).

Наказом начальника 3894 військового представництва від 31.10.2013 №110 «По стройовій частині» з 31.10.2013 позивача виключено зі списків особового складу 3894 військового представництва, усіх видів забезпечення і направлено на військовий облік до Комунарського районного військового комісаріату м. Запоріжжя, наказано виплатити: позивачу премію у розмірі 90 відсотків від посадового окладу, за період служби з 01.10.2013 по 31.10.2013, у розмірі 1187,10 грн., надбавку за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, за період служби з 01.10.2013 по 31.10.2013, у розмірі 197,85 грн., надбавку за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби, за період служби з 01.10.2013 по 31.10.2013, у розмірі 1014,30 грн., щомісячну грошову винагороду у розмірі 40 відсотків місячного грошового забезпечення за період служби з 01.10.2013 по 31.10.2013, у розмірі 1771,14 грн., одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вислуга позивача на момент звільнення з військової служби складала 32 повних календарних роки.

У зв'язку із звільненням з військової служби відповідачем перераховано позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 62384,24 грн.

Сторонами визнається той факт, що до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованої та виплаченої відповідачем позивачу, не увійшла сума щомісячної грошової винагороди у розмірі 40 відсотків місячного грошового забезпечення позивача, яку останній отримував систематично.

Позивач, не погодившись з розміром виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні, звернувся із позовом до суду.

З матеріалів справи встановлено, що підставою для звернення із позовом до суду стала виплата одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за 32 повних календарних роки служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40% грошового забезпечення позивача.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Згідно ст. 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивача звільнено з 3894 військового кредставництва на підставі п. «в» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за віком). На момент звільнення позивач його календарна вислуга років складає 32 роки, а відтак відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій. Так, відповідно до пункту 2 ч. 1 вказаної постанови, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Представник відповідача зазначив, що в період з 01.04.2013 по 31.08.2013 позивач отримував додаткову грошову винагороду в розмірі 20% від місячного грошового забезпечення, а з 01.09.2013 по 31.10.2013 в розмірі - 40% від місячного грошового забезпечення, тобто у максимальному розмірі визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Разом з тим, відповідачем додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому постановою Кабінетом Міністрів України №889 від 22.09.2010, до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу позивачу, не включено.

Таким чином, матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджується, що відповідачем грошову допомогу позивачу обчислено, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за роботу з таємними документами, премії без врахування положень ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідач посилається на пункт 38.6 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008 р. який передбачає, що військовослужбовцям, які звільняються, зокрема, за станом здоров'я, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включається звільненим з посад, на які вони були призначені: оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського забезпечення).

Проте, суд не приймає посилання представника відповідача на те, що відповідно до положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України №260 від 11.06.2008, відповідно до якої до складу одноразової грошової допомоги не включаються одноразові види грошового забезпечення, а також винагороди та морське грошове забезпечення, оскільки виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд приходить до висновку, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, яка звужує поняття грошового забезпечення та суперечить вимогам Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд не приймає посилання представника відповідача на п. 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджену наказом Міністра оборони України №595 від 15.11.2010, оскільки вказаною Інструкцією врегульовано склад грошового забезпечення з якого обчислюються одноразові додаткові види грошового забезпечення, а не склад одноразової грошової допомоги при звільненні.

Крім того, суд зазначає, що ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України.

Відтак, Міністру оборони України не надано право визначати розмір одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення військовослужбовця та враховуються при визначенні суми одноразово грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Таким чином відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні діяв необґрунтовано та при помилковому розумінні норм чинного законодавства.

З наведених вище підстав суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Запорізького обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати неправомірними дії Запорізького обласного військового комісаріату щодо виплати ОСОБА_3 у зв'язку із виключенням із 31.10.2013 із списків особового складу 3894 військового представництва одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення позивача за 32 повних календарних роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40% грошового забезпечення ОСОБА_3, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Зобов'язати Запорізький обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення ОСОБА_3 за 32 повних календарних роки з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 40% грошового забезпечення ОСОБА_3, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, з урахуванням виплачених сум.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.В. Кисіль

Постанова виготовлена у повному обсязі 15.01.2014