Ухвала суду № 36638096, 23.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/1320/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу

Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010

у справі №2а-9446/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Комплекс», 2) Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2

про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.04.2010 в позові ДПІ у Оболонському районі м.Києва про стягнення в дохід держави коштів одержаних за нікчемним правочином укладеним між СПД - ф.о. ОСОБА_2 та ТОВ «Бетон Комплекс» відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.04.2010 скасовано. Прийнято нову постанову про задоволення позовних вимог. Стягнуто з СПД - ф.о. ОСОБА_2 на користь держави коштів в сумі 4436,25 грн. отриманих за нікчемним правочином.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача-2, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Податковим органом була проведена планова виїзна перевірка Суб?єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 15.04.2008 по 31.12.2008, за результатами якої складено акт №338/17-4-3032609995 від 18.06.2009.

Перевіркою встановлено, що згідно вимог п. 33 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності» №1775-ІІІ від 01.06.2000 із змінами та доповненнями, підприємницька діяльність Суб?єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 підлягала обов?язковому ліцензуванню. Така ліцензія 10.06.2008 була видана Міністерством транспорту та зв?язку відповідачу-2 на надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт». Проте, відповідачем-2 укладено з ТОВ «Бетон Комплекс» договір №51 від 26.05.2008 на перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 4436,25 грн., в т.ч. ПДВ 739,37 грн. Вказані послуги було надано у період з 30.05.2008 по 10.06.2008, тобто, автомобільні вантажні перевезення здійснювались відповідачем-2 без спеціального дозволу.

Встановлене стало підставою для висновку податкового органу, що при укладенні правочину між відповідачами було порушено ст.203 ЦК України, п. 33 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а відтак означений правочин є недійсним в силу закону (нікчемним), з чим погодився суд апеляційної інстанції, що стало підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203 та частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 ГК України Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами (змістом) Договору, укладеного між Відповідачами передбачено, що в порядку та за умов цього Договору СПД ф.о. ОСОБА_2 (перевізник) зобов?язується отримати ввірений йому для перевезення вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а ТОВ «Бетон Комплекс» (замовник) зобов?язується пред?явити для перевезення вантажі та сплатити за перевезення вантажу встановлену Договором плату.

СПД ф.о. ОСОБА_2 було належним чином виконано свої обов'язки, передбачені Договором №51 від 26.05.2008, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.05.2008 №д-00000001 на загальну суму 4436,25 (в т.ч. ПДВ 739,37 грн.), а ТОВ «Бетон Комплекс» сплачено кошти, що не заперечується позивачем та підтверджується актом перевірки.

За результатом розгляду справи судами не було встановлено наявності умислу у відповідачів на ухилення від сплати податків при укладенні угоди, оскільки сам по собі факт здійснення безліцензійної діяльності, не може бути достатньою підставою для визнання правочину недійсним, як такого, що укладений з метою яка суперечить інтересам держави і суспільства, а за порушення правил господарювання в частині отримання та використання ліцензії, Закон України «Про ліцензування деяких видів підприємницької діяльності» встановлює фінансові санкції, які застосовуються до порушників органами, на які згідно з чинним законодавством покладено функції контролю за наявністю ліцензії.

Крім того, суд першої інстанції правильно виходив з того, що санкції, встановлені частиною 1 статтею 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а, отже, є цивільно-правовими, а не адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 ГК України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2010 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29.04.2010 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун