Рішення № 36637665, 10.01.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.01.14р. Справа № 904/8806/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Красноармійський комбікормовий завод", с. Рівне, Красноармійський район, Донецька область

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м.Дніпропетровськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРТОРГ-АГРО", с. Орлівщина, Новомосковскький район, Дніпропетровська область

про визнання договору поруки припиненим

Суддя Колісник І.І.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Халаім А.В., довіреність № 2055-О від 6.09.2011 року, провідний юрисконсульт;

від третьої особи: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Красноармійський комбікормовий завод" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання договору поруки № 660 від 17.09.2008 року припиненим.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2013 року у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача до участі у справі залучено Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Центрторг-Агро" (далі - Третя особа, Позичальник, Боржник).

Позовні вимоги вмотивовані наступним.

22.09.2005 року між відповідачем та третьою особою - позичальником був укладений кредитний договір № 660, відповідно до умов якого відповідач надав кредит позичальнику у сумі 1 500 000,00 грн.

08.12.2006 року між позивачем та відповідачем укладений договір поруки № 660 відповідно до якого позивач поручається за належне виконання третьою особою - позичальником обов'язків, що виникли на підставі кредитного договору, а саме: сплату кредиту, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

24.07.2007 року між відповідачем та позичальником укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до умов якої грошовий ліміт за кредитним договором було збільшено до 4 650 000,00 грн.

Позивач у своїй заяві зазначає, що в результаті укладення додаткової угоди від 24.07.2007 року до кредитного договору відбулася суттєва зміна умов кредитного договору, у зв'язку з чим, на нього було покладено додаткову відповідальність на що він не надавав своєї згоди, що є підставою для припинення договору поруки.

В обґрунтування позовних вимог про визнання договору поруки припиненим позивач посилається на положення статті 559 Цивільного кодексу України щодо припинення поруки у випадку зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, а також пункт 11 договору поруки, яким передбачено внесення змін до договору поруки лише за згодою поручителя.

Відповідач у відзиві на позов заявлені до нього вимоги у повному обсязі не визнає, просить відмовити у позові повністю, посилаючись на те, що 24.07.2007 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору поруки № 660 від 08.12.2006 року, відповідно до умов якої був збільшений обсяг відповідальності позивача як поручителя до 4650 000,00 грн. за вказаним договором поруки. Також відповідач зазначає про те, що вимога позивача про визнання припиненим договору поруки не може бути задоволена з огляду на те, що вона є вимогою про встановлення юридичного факту, що в свою чергу свідчить про неналежний спосіб захисту.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення проти позову з підстав, зазначених у відзиві.

Позивач свого повноважного представника у судове засідання не направив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином відповідно до вимог статті 64 Господарського процесуального кодексу України за змістом якої ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою, а у разі ненадання такої інформації - за адресою їх місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності осіб за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження вручена їм належним чином.

Відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, вкладених в інформаційному листі № 01-8/482 від 13.08.2008 року, до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За змістом підпункту 3.9.1. пункту 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 (із змін. і доп.) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, а також беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Розгляд справи призначався на 03.12.2013 року, 17.12.2013 року, 26.12.2013 року та 10.01.2014 року.

У судовому засіданні 10.01.2014 року проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Під час розгляду справи судом дослідженні письмові докази, що містяться у матеріалах справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2005 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого згідно статуту у новій редакції, зареєстрованого державним реєстратором 18.07.2013 року, номер запису 12241050060006727, є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - Відповідач, Банк, Кредитор) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Центрторг-Агро" був укладений кредитний договір № 660 (далі - Кредитний договір).

Відповідно до умов кредитного договору банк надав позичальнику кредит у вигляді відновлюваної кредитної лінії із загальним лімітом у сумі 1 500 000,00 грн. (п. 1.1 кредитного договору).

08.12.2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Красноармійський комбікормовий завод" (далі - Позивач, Поручитель) було укладено договір поруки № 660 (далі - Договір поруки), предметом якого є надання останнім поруки за виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Центрторг-Агро" своїх обов'язків за кредитним договором № 660 від 22.09.2005 року, згідно якому кредитор надав боржнику кредит у сумі 2 000 000,00 грн., а боржник зобов'язаний: повернути кредит в строк до 22 вересня 2007 року, сплачувати за його користування відсотки згідно Додатку № 1 до кредитного договору в дату сплати процентів, якою є 25-е число кожного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 38% річних в дату сплати процентів, зазначену вище, а також сплачувати винагороди, штрафи, пеню та інші платежі, відшкодовувати збитки у порядку та строки, зазначені у кредитному договорі (п. 1 договору поруки).

За пунктом 2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших патежів, відшкодування збитків.

Згідно з пунктом 13 договору поруки зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Згідно з додатковою угодою до кредитного договору № 660 від 22.05.2005 року, укладеною 24.07.2007 року між відповідачем та третьою особою - позичальником, грошовий ліміт за вказаним кредитним договором було збільшено до 4 650 000,00 грн.

Позивач вважає, що за вказаних обставин був збільшений обсяг його відповідальності як поручителя за договором поруки № 660 від 08.12.2006 року, на що він згоди не давав, що і є причиною виникнення спору.

Згідно з частиною першою, другою статті 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до нормативних пооложень частини першої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

24.07.2007 року, тобто у день підписання між позивачем та третьою особою-позичальником додаткової угоди до кредитного договору про збільшення ліміту за цим договором до 4 650 000,00 грн., між позивачем та відповідачем було також укладено додаткову угоду до договору поруки № 660 від 08.12.2006 року.

Відповідно до пункту 1 зазначеної додаткової угоди був збільшений обсяг поруки поручителя перед кредитором за виконання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Центрторг-Агро" своїх обов'язків за кредитним договором від 22.09.2005 року № 660, згідно якому кредитор надав боржнику кредит у сумі 4 650 000,00 грн., а боржник зобов'язаний: повернути кредит в строк до 22 вересня 2008 року, сплачувати за його користування відсотки згідно Додатку № 1 до кредитного договору в дату сплати процентів, якою є 25-е число кожного місяця, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплачувати 36,8% річних в дату сплати процентів, зазначену вище, а також сплачувати винагороди, штрафи, пеню та інші платежі, відшкодовувати збитки у порядку та строки, зазначені у кредитному договорі.

На вимогу суду відповідачем були надані для огляду у судовому засіданні 10.01.2014 року оригінали договору поруки № 660 від 08.12.2006 року та додаткова до нього угода від 24.07.2007 року в частині збільшення обсягу відповідальності поручителя, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 62 - 64 том 1).

За вказаних обставин факт підписання додаткової угоди до договору поруки № 660 від 08.12.2006 року спростовує доводи позивача, викладені у позові щодо збільшення обсягу його відповідальності як поручителя за кредитним договором без його згоди.

Таким чином, вказані позивачем підстави для визнання договору поруки припиненим відсутні.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому суд також враховує ту обставину, що позивач просить визнати припиненим договір поруки № 660 від 17.09.2008 року, однак будь-яких доказів на підтвердження укладення ним з відповідачем такого договору не надав.

Позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, стосовно невірно обраного позивачем способу захисту своїх прав суд вважає безпідставною з огляду на таке.

Згідно з пунктом першим чатини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Зі змісту частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого частиною першою статті 559 Цивільного кодексу України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту першого частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

Крім того, законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.05.2012 року у справі № 6-20цс11 та Вищого Господарського Суду України відповідно до постанови від 01.10.2013 року у справі № 2/258-09.

У зв'язку з викладеним позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 32-33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 15.01.2014 року.

Суддя І.І. Колісник