Постанова № 36636160, 09.12.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2013 року (об 11 год. 05 хв.)Справа № 808/8081/13-ам.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі колегії

головуючого судді Батрак І.В.

суддів Бойченко Ю.П.,

Мінаєва К.В.,

за участю секретаря Батечко М.Д.

за участю позивача ОСОБА_2,

представника відповідача 2 Стіцина О.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Управління Пенсійного фонду України в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

до Пенсійного фонду України

про визнання протиправною та скасування вимоги, скасування рішень, визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м.Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області (далі - УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області, відповідач 1), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - Головне управління ПФУ в Запорізькій області, відповідач 2), до Пенсійного фонду України (далі - відповідач 3), в якому просить:

1. Визнати протиправною та скасувати вимогу УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області від 03.05.2013 № Ф 594 про сплату недоїмки у розмірі 2466,87 грн.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області від 19.06.2013 №6/13 про результати розгляду заяви.

3. Визнати дії УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області неправомірними щодо стягнення з позивача, який знаходиться на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку та є пенсіонером за віком, щомісячного єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

4. Зобов'язати УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області утриматись від нарахування єдиного соціального внеску ФОП ОСОБА_2, який обрав спрощену систему оподаткування, як особі, яка перебуває на пенсії за віком.

5. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 30.07.2013 № 5730/05 про результати розгляду скарги.

6. Визнати дії Головного управління ПФУ в Запорізькій області неправомірними щодо стягнення з позивача, який знаходиться на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку та є пенсіонером за віком, щомісячного єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

7. Визнати протиправним та скасувати рішення Пенсійного фонду України від 06.09.2013 № 23529/09-10 про результати розгляду скарги.

8. Визнати дії Пенсійного фонду України неправомірними щодо стягнення з позивача, який знаходиться на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку та є пенсіонером за віком, щомісячного єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

9. Стягнути з УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області на користь позивача 1760,00 грн. незаконно отриманих коштів по сплаті недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Вимоги позову обґрунтовує Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2464-VI) та зазначає, що 03.06.2013 позивачем отримано вимогу УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області про сплату недоїмки від 03.05.2013 № Ф 594 та розрахунок № 879. 13.06.2013 позивачем на адресу УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області надіслана заява про узгодження вимоги від 03.05.2013 № Ф 594, яка рішенням від 19.06.2013 № 6/13 залишена без задоволення, а вимога без змін. В подальшому вимога про сплату недоїмки від 03.05.2013 № Ф 594 була оскаржена до Головного управління ПФУ в Запорізькій області та Пенсійного Фонду України, проте скарги були залишені без задоволення, а вимога та попередні рішення без змін. Позивач вважає спірну вимогу та всі рішення Пенсійних органів протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Зазначає, що він є пенсіонером на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач вважає, що він досяг пенсійного віку та є пенсіонером за віком. Посилається на ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI та вважає, що він підпадає під категорію осіб, звільнених від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. На підставі викладеного, просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, проте 09.12.2013 надав суду клопотання (вх. 47856) про розгляд справи без участі представника УПФУ в м.Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області. Крім того, 27.11.2013 відповідачем 1 надано до суду заперечення (вх. № 46301), в яких зазначено, що положення ч.4 ст. 4 Закону № 2464-VI поширюється на осіб, яким призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування та отримують пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах. На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов (вх. № 45522 від 21.11.2013). Зокрема, зазначає, що ФОП ОСОБА_2 був зобов'язаний сплатити єдиний внесок за 2011 рік до 20.01.2012 у сумі 2312,07 грн. Цей обов'язок позивач задекларував у звіті про суми нарахованого доходу та суми нарахованого єдиного внеску. Незважаючи на це, позивач фактично сплатив 798,00 грн., тому на 20.01.2012 за ним утворилася заборгованість у сумі 1514,07 грн. Цей борг відобразився у картці особового рахунку позивача. У зв'язку з цим УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області сформувало та направило ФОП ОСОБА_2 вимогу про сплату боргу від 03.05.2012 № Ф 594 на суму 1514,07 грн., яка позивачем оскаржена не була, тому вимога набрала статусу узгодженої та була направлена до Державної виконавчої служби для примусового виконання. Примусове виконання у вигляді відрахувань із пенсії позивача фактично розпочато державним виконавцем з квітня 2013 року. Зазначає, що за I квартал 2013 року позивач був зобов'язаний сплатити мінімальний страховий внесок в сумі 1194,03 грн., але цього не зробив, тому з урахуванням попереднього боргу 1514,07 грн. його борг зріс до суми 2708,10 грн., що знайшло відображення у картці особового рахунку станом на 22.04.2013. Вказує, що в рахунок погашення боргу була зарахована сума 241,23 грн., яка є стягненням частини боргу із пенсії позивача у порядку виконавчого провадження за вимогою від 03.05.2012 № Ф 594У. Тому на 01.05.2013 недоїмка дорівнювала 2466,87 грн. На цю суму була сформована та направлена позивачу вимога про сплату недоїмки від 03.05.2013 № Ф 594. Вказує, що надмірне, з точки зору позивача, утримання коштів з його пенсії пояснюється постановою державного виконавця № 824/13, згідно з якою, окрім суми боргу у розмірі 1514,07 грн. з пенсії позивача стягнутий виконавчий збір у сумі 151,41 грн. та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій в сумі 100,00 грн., а всього у сумі 1765,48 грн. Тому вимога стягнути з УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області 1760,00 грн. є безпідставною. Зазначає, що позивачу призначена пенсія на пільгових умовах, пенсійного віку він не досяг, що виключає будь-яку аналогію між різними видами пенсійного забезпечення, тому правила ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI на позивача не розповсюджуються. На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача 3 у судове засідання не з'явився, проте 28.11.2013 надав суду заперечення на позовну заяву (вх. 46538), в яких зазначено, що ОСОБА_2 з 1992 року по теперішній час отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсійного віку (60 років) не досяг, тому не є пенсіонером за віком у розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відтак повинен сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального. На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі , та розглянути справу без участі представника Пенсійного фонду України.

На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.09.2008 року Виконавчим комітетом Мелітопольської міської ради Запорізької області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_5.

Відповідно до Повідомлення УПФУ в м. Мелітополі Запорізької області від 17.09.2008 ОСОБА_2 взятий на облік як фізична особа-підприємець. Позивач є платником єдиного податку, про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_6.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_7 ОСОБА_2 згідно наказу ГК ОВС СНГ № 0674 від 07.05.1992 звільнений за скороченням штату та виключений зі списку військової частини 07.06.1992 року.

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_8 від 23.12.2004 ОСОБА_2 має військове звання: капітан та йому призначена пенсія за вислугою років.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до звітності про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2011 рік, поданої 30.03.2012, позивачем самостійно нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 2312,07 грн. З картки особового рахунку ФОП ОСОБА_2 та квитанцій № ПН111489 від 22.02.2011, № ПН81568 від 17.03.2011, № 39 від 18.04.2011, № 19 від 07.06.2011, № 101 від 19.07.2011, № 28 від 19.08.2011, № 57 від 19.09.2011 вбачається, що позивачем фактично сплачено за 2011 рік 798,00 грн., тому станом на 20.01.2012 за ним утворилася заборгованість у сумі 1514,07 грн. Квитанція № 56 від 09.12.2010 на суму 200,00 грн. не є доказом сплати єдиного внеску, оскільки призначенням платежу вказано єдиний податок за січень 2011, а не єдиний внесок та отримувачем платежу є місцевий бюджет м. Мелітополь, а не УПФУ в м. Мелітополь.

У зв'язку з цим УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області сформувало та направило ФОП ОСОБА_2 вимогу про сплату боргу від 03.05.2012 № Ф 594 на суму 1514,07 грн., яка отримана позивачем 19.05.2012, оскаржена не була, тому вимога набрала статусу узгодженої та була направлена до Державної виконавчої служби для примусового виконання.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області від 20.06.2012 ВП № 33074992 відкрито виконавче провадження з виконання вимоги УПФУ в м.Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області про сплату боргу від 03.05.2012 № Ф 594-У на суму 1514,07 грн. Вказана постанова була направлена позивачу, про що свідчить супровідний лист №10489/670/26. Судом встановлено, що примусове виконання у вигляді відрахувань із пенсії позивача фактично розпочато державним виконавцем з квітня 2013 року.

За I квартал 2013 року позивач був зобов'язаний сплатити мінімальний страховий внесок у сумі 1194,03 грн., але цього не зробив, тому з урахуванням попереднього боргу у розмірі 1514,07 грн. його борг зріс до суми 2708,10 грн., що знайшло відображення у картці особового рахунку станом на 22.04.2013.

24.04.2013 у картці особового рахунку в погашення боргу була зарахована сума 241,23 грн., яка є стягненням частини боргу із пенсії позивача у порядку виконавчого провадження за вимогою від 03.05.2012 № Ф 594-У.

Таким чином, станом на 01.05.2013 недоїмка становить 2466,87 грн. На вказану суму УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області сформована вимога про сплату недоїмки від 03.05.2013 № Ф 594.

Вимога від 03.05.2013 № Ф 594 на суму 2466,87 грн. та розрахунок від 03.05.2013 №879 на суму донарахованого єдиного внеску за I квартал 2013 року у сумі 1194,03 грн. направлені позивачу поштою та отримані ним 03.06.2013, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем на адресу УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області направлена заява від 13.06.2013 про узгодження вимоги про сплату недоїмки від 03.05.2013 № Ф 594, в якій позивач просить визнати неправомірною та скасувати вказану вимогу та зняти позивача з обліку платника єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», так як позивач є пенсіонером за віком.

Рішенням УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області від 19.06.2013 № 6/13 про результати розгляду заяви вимогу № Ф 594 від 03.05.2013 про сплату боргу залишено без змін, а заяву ОСОБА_2 - без задоволення.

Позивачем на адресу Головного управління ПФУ в Запорізькій області направлена скарга від 16.07.2013 на рішення УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області від 19.06.2013 № 6/13 про результати розгляду заяви, в якій позивач просить, зокрема, визнати неправомірною та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 03.05.2012 № Ф 594У на суму 2312,07 грн., визнати неправомірною та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 03.05.2013 № Ф 594 на суму 2466,87 грн., зняти позивача з обліку платника єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», так як позивач є пенсіонером за віком.

Рішенням Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 30.07.2013 №5730/05 скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області про результати розгляду скарги (заяви) від 19.06.2013 № 6/13 та вимогу про сплату недоїмки від 03.05.2013 № Ф 594 - без змін. Скаргу ОСОБА_2 в частині оскарження вимоги про сплату недоїмки від 03.05.2012 № 594У залишено без розгляду.

Судом встановлено, що позивачем на адресу Пенсійного фонду України направлена скарга від 16.08.2013 на рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 30.07.2013 № 5730/05 про результати розгляду скарги, в якій позивач просить, зокрема, визнати неправомірною та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 03.05.2012 № Ф 594У на суму 2312,07 грн., визнати неправомірною та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 03.05.2013 № Ф 594 на суму 2466,87 грн., зняти позивача з обліку платника єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування на підставі ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», так як позивач є пенсіонером за віком.

Рішенням Пенсійного фонду України від 06.09.2013 № 23529/09-10 рішення УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області від 19.06.2013 № 6/13 та рішення Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 30.07.2013 № 5730/05, винесені в межах процедури узгодження вимоги від 03.05.2013 № Ф 594 про сплату недоїмки, залишені без змін, а скарга ОСОБА_2 - без задоволення.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, колегія суддів вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI).

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено, що пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком визначено статтею 26 Закону № 1058-IV, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є пенсіонером за вислугою років, отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII.

Позивач не досяг пенсійного віку 60 років. Тому позивач не є пенсіонером за віком та не отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тому правила ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI на позивача не розповсюджуються.

На підставі викладеного, позивач зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.

За змістом п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 11 ст. 8 Закону № 2464-VI).

За приписами ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 вищезазначеного Закону недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Судом встановлено, що позивач має недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 2466,87 грн., у зв'язку з чим УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області відповідно до чинного законодавства сформована на направлена ФОП ОСОБА_2 вимога від 03.05.2013 № Ф 594 про сплату недоїмки у розмірі 2466,87 грн.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області утриматись від нарахування єдиного соціального внеску ФОП ОСОБА_2, який обрав спрощену систему оподаткування, як особі, яка перебуває на пенсії за віком, суд зазначає наступне. По-перше, позивач не є пенсіонером за віком, а по-друге рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.

Крім того, судом встановлено, що надмірне, з точки зору позивача, утримання коштів з його пенсії пояснюється постановою державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 01.03.2013 № 824/13, згідно з якою, окрім суми боргу у розмірі 1514,07 грн. з пенсії позивача стягнутий виконавчий збір у сумі 151,41 грн. та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій в сумі 100,00 грн., а всього у сумі 1765,48 грн. Тому вимога стягнути з УПФУ в м. Мелітополі та Мелітопольському районі Запорізької області 1760,00 грн. є безпідставною.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як встановлено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачами доведена правомірність прийнятих рішень, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий - суддя І.В. Батрак

Судді Ю.П.Бойченко

К.В.Мінаєва