Постанова № 36635087, 24.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2013 року Справа №810/6366/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є.,

при секретарі судового засідання - Луценко К.Ю.;

за участю:

представника позивача - Омельченко В.С. (довіреність №48 від 29.10.2013 р.);

представника відповідача - Литвиненка С.С. (довіреність №26/9/10-025 від 24.10.2013 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Завод енергетичного обладнання "ДАН"

до державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

до Київського окружного адміністративного суду звернулось з позовом ТОВ "Завод енергетичного обладнання "ДАН" до ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.10.2013 р. №0001662301.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення податковим органом вимог законодавства при проведенні документальної невиїзної позапланової перевірки, безпідставність складеного за результатами перевірки акту від 10.10.2013 р. №194/22-3/23242734 та протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 29.10.2013 р. №0001662301.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.12.2013 р. було відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити, зазначила що висновки податкового органу стосовно нікчемності правочинів є необгрунтованими, позаяк позивач має всі необхідні документи для підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ "Тераінтех" та ТОВ "Управління спеціальних машин №11" та не несе відповідальність за дії своїх контрагентів.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, мотивуючи це тим, що податковий орган діяв у межах наданих йому повноважень, виявивши порушення норм ПКУ зафіксував їх в акті перевірки та ухвалив на його підставі податкове повідомлення-рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані матеріали, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та дослідивши докази, якими підтверджено позов, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке:

позивач є юридичною особою, зареєстрованою Києво-Святошинською РДА Київської області - свідоцтво від 15.06.1995 р. №1186; перебуває на обліку в ДПІ Києво-Святошинського району ГУ Міндоходів у Київській області з 21.07.1995 р. та зареєстрований за №317; є платником ПДВ відповідно до свідоцтва від 17.01.2007 р. №100013018.

З 27.09.2013 р. по 03.10.2013 р., на підставі п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 ПКУ, відповідно до наказу начальника ДПІ від 27.09.2013 р. №250 та повідомлення про початок документальної позапланової невиїзної перевірки від 27.09.2013 р. №2902/10/22-3 була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Центр водоочищення" за березень 2013 р., ТОВ "Тераінтех" за вересень 2011 р., ТОВ "Управління спеціальних машин №11" за вересень 2012 р., за наслідками якої складено акт від 10.10.2013 р. №194/22-3/23242734, в якому зроблено висновок про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 розділу V ПКУ та винесено податкове повідомлення-рішення від 29.10.2013 р. №0001662301, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 25941,00 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 6485,00 грн.

Висновки податкового органу про виявлені порушення ґрунтуються на твердженні, що правочини укладені між позивачем та його контрагентами є нікчемними та здійснені без мети настання реальних наслідків, а тому посадовими особами ТОВ "ЗЕО "ДАН" безпідставно включено до складу податкового кредиту, в декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 р., суми ПДВ вказані у податкових накладних, виписаних ТОВ "Тераінтех" на суму 23441,00 грн. та за вересень 2012 р., суми ПДВ по накладних ТОВ "Управління спеціальних машин №11" у розмірі 2500,00 грн., що призвело до завищення податкового кредиту та, як наслідок, до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету за вересень 2011; 2012 р.р. у розмірі 25941,00 грн.

Не погоджуючись з діями відповідача при проведенні невиїзної позапланової перевірки, висновками акта перевірки та прийнятим на їх основі податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив їх до суду.

На підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ "Тераінтех" та ТОВ "Управління спеціальних машин №11", позивач надав:

копії видаткових накладних: від 14.09.2011 р. №87 на суму 7500,00 грн., від 27.09.2011 р. №98 на суму 19504,00 грн., від 28.09.2011 р. №99 на суму 11200,03 грн., від 21.09.2011 р. №91 на суму 49680,00 грн.; копію рахунку на оплату від 07.09.2011 р. №139 на суму 69184,00 грн. - на підтвердження правомірності включення до податкової декларації за вересень 2011 р. податкового кредиту у розмірі 23441,00 грн.;

копії актів здачі-прийняття робіт від 20.09.2012 р. №ОУ-384 на суму 7500,00 грн. та від 27.09.2012 р. №ОУ-397 на суму 7500,00 грн. - на підтвердження правомірності отримання податкового кредиту за вересень 2012 р. у розмірі 2500,00 грн.

Всі досліджені судом документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік в Україні", та фіксують факт здійснення певних господарських операцій.

Заперечення податкового органу грунтуються на тому, що господарські операції ТОВ "ЗЕО "ДАН" з ТОВ "Тераінтех" та ТОВ "Управління спеціальних машин №11" є безтоварними, а укладені з цими контрагентами правочини являються нікчемними.

Суд бере до уваги наступне: по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб; по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій; по-третє, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 р. у справі № К/9991/5398/12).

Надаючи правової оцінки відносинам, що склалися між сторонами суд зазначає таке:

відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАСУ встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦКУ, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), само по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки відповідно цією особою, а тому несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару (надання послуг) входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011р. у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 р., заява № 803/02), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 р., заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за договорами між позивачем та ТОВ "Тераінтех" і ТОВ "Управління спеціальних машин №11" виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими накладними, рахунком на оплату та актами здачі-приймання робіт.

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що господарські операції ТОВ "ЗЕО "ДАН" з ТОВ "Тераінтех" та ТОВ "Управління спеціальних машин №11" були безтоварними, а угоди укладена між ними порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства і вчинені сторонами удавано, з метою приховування сплати податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАСУ, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати факт безтоварності угод та дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), про зазначено в пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 р. у справі № К-18460/10.

Відповідно до змісту пунктів 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 р. у справі № К/9991/72712/11.

З огляду на вищевказане, витрати позивача за правочином з ТОВ "Тераінтех" та ТОВ "Управління спеціальних машин №11" підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок акту перевірки, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАСУ, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 р. у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 р. у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 р. у справі № К/9991/26224/12.

Дослідивши обставини справи та наявні у справі докази, а саме: копії видаткових накладних від 14.09.2011 р. №87, від 27.09.2011 р. №98, від 28.09.2011 р. №99, від 21.09.2011 р. №91, копію рахунку на оплату від 07.09.2011 р. №139, копії актів здачі-прийняття робіт від 20.09.2012 р. №ОУ-384 та від 27.09.2012 р. №ОУ-397; проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що господарські операції між ТОВ "ЗЕО "ДАН" та його контрагентами мають реальний характер, а відтак висновок податкового органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість на суму 25941,00 грн., є необгрунтованим, тому вимоги позивача у частині скасування податкового повідомлення рішення від 29.10.2013 р. №0001662301 підлягають задоволенню.

Одночасно суд не знаходить підстав для визнання дій відповідача по винесенню податкових повідомлень-рішень протиправними з огляду на те, що об'єктивно протиправне діяння - соціально шкідливе діяння (дія або бездіяльність) особи, яке здобуває негативне реагування держави у вигляді примусових заходів. Це, як правило, діяння неделіктоздатних осіб, а також невинні діяння деліктоздатних осіб (випадкові дії, що мають зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлені елемента вини - "казус") та має наступні ознаки: суперечність з нормами права; наявність лише об'єктивних ознак такого діяння як правопорушення, насамперед шкідливості, що виражається в нанесенні шкоди інтересам, котрі охороняються і захищаються правом; негативне реагування держави шляхом застосування примусових заходів такого змісту: відшкодування матеріального збитку і моральної шкоди (визнання угоди недійсною з поверненням сторін до первиною майнового стану; примусове вилучення майна з чужого незаконного володіння (віндикація); стягнення боргу). В діях податкового органу ознаки протиправності відсутні, тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 КАСУ, суд,

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0001662301 від 20.10.2013 р.

У задоволенні решти позовних вимог,- відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в порядку і строки, визначені статтею 186 КАСУ.

Суддя Брагіна О.Є.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 27 грудня 2013 р.