Ухвала суду № 36630597, 16.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/37208/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Текс»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 р.

у справі №2а-8736/10/1070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Текс»

до Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Текс» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Кагарлицької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2011 р. позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.10.2010 р. №0004282301.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон-Груп» за період з 01.02.2009 р. по 01.04.2009 р., про що складено акт від 28.09.2010 р. №258/23-1/31383538, яким встановлено порушення п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.10.2010 р. №0004282301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 060 412,24 грн., з яких 1 530 206,12 грн. за основним платежем та 1 530 206,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податкові накладні позивача включені до податкового кредиту не у періоді, на який припадає право платника на податковий кредит, не здійснено заходів по своєчасному отриманню податкових накладних, не подано заяву зі скаргою на постачальника та не надано підтвердження отримання податкових накладних від постачальника із порушенням встановлених термінів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції на вважає їх передчасними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем у лютому, березні 2009 року було сформовано податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Регіон-Груп» - від 24.11.2006 р.№356/1 на суму податку на додану вартість 173 485,08 грн., від 21.11.2006 р. №352 на суму податку на додану вартість 485 645,40 грн., від 22.11.2006 р. №353/1 на суму податку на додану вартість 225 793,64 грн., від 25.11.2006 р. №357 на суму податку на додану вартість 560 300,00 грн., від 27.11.2006 р. №358/1 на суму податку на додану вартість 312 224,00 грн.

Висновок податкового органу про неправомірне включення вказаної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту ґрунтується на тому, що факт отримання податкових накладних в інших податкових періодах ніж дата їх виписки не підтверджується поштовими повідомленнями. До податкової декларації не додавалась заява зі скаргою на постачальника за несвоєчасне надання податкової декларації.

У відповідності до приписів п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

З аналізу вищенаведених норм, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. При цьому законодавство, що регулює спірні правовідносини, дозволяє включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податковим накладним, виписаним за будь-який період в межах 1095 днів.

З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні від 24.11.2006 р. №356/1, №352 від 21.11.2006 р., №353/1 від 22.11.2006 р., №357 від 25.11.2006 р., №358/1 від 27.11.2006 р. включені позивачем до податкового обліку у лютому-березні 2009 року.

Обґрунтовуючи віднесення у іншому періоді ніж у період отримання податкових накладних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту скаржник зазначив про те, що податкові накладні від постачальника були отримані своєчасно, але не включені до податкового обліку позивача у звітному періоді виписки податкових накладних у зв'язку з тимчасовою неможливістю використання придбаних товарів у власній господарській діяльності через накладений на них арешт.

При цьому, посилання податкового органу на приписи п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Між тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну отримувачу таких товарів (послуг) не було, а законодавцем визнано за платником податку лише право на подання такої заяви і подальшого включення відповідних сум до податкового кредиту відповідного звітного періоду, а не обов'язок отримувача товару подавати таку заяву.

Що стосується посилання податкового органу на те, що позивачем не підтверджено реальність поставки йому товару ТОВ «Регіон-Груп» та не надано будь-яких доказів, крім податкових накладних, то вони обґрунтовано не були взяті судом першої інстанції до уваги з огляду на підтвердження реальності здійснення господарських операцій платником податку, на підставі наявних первинних бухгалтерських документів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від вказаного контрагента, та у зв'язку з оплатою цьому підприємству вартості поставлених ним товарів (послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Відтак, встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про товарність та реальність операцій між позивачем і його контрагентом.

Також не обґрунтованим є висновок податкового органу щодо відсутності у позивача права на формування податкового кредиту у зв'язку із невстановленням місцезнаходження контрагента, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника зі місцем реєстрації.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Регіон-Груп».

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість, з огляду на що висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не відповідає правильному застосуванню положень Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на викладене та керуючись приписами ст. 226 КАС України, відповідно до якої, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково, судова колегія дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Текс» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 р. у справі №2а-8736/10/1070 скасувати, постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2011 р. у справі №2а-8736/10/1070 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.