Ухвала суду № 36630508, 16.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2013 року м. Київ К/9991/37130/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Драгон Есет Менеджмент»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 р.

у справі №2а-16261/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Драгон Есет Менеджмент»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Драгон Есет Менеджмент» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - відповідач) про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 07.12.2010 р. позовні вимоги задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.11.2010 р. №0001971750/0.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 р. скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 24.02.2006 р. по 30.06.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 24.02.2006 р. по 30.06.2010 р., про що складено акт від 25.10.2010 р. №886/1-22-10/33936496, яким встановлено порушення позивачем п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1, п.7.3 ст.7, абз. «а» п.17.2 ст.17 та абз. «а» п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 05.11.2010 р. №0001971750/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників у розмірі 5 415,00 грн., з яких 1 805,00 грн. за основним платежем та 3 610,00 гр. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ґрунтується на невірному визначенні останнім ставки податку (замість 30 відсотків застосовано ставку податку 15 відсотків) до отриманого працівником доходу, у вигляді оплачених послуг з міжнародного роумінгу (додаткового блага), що спричинило, на думку податкового органу, недоплату податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 805,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, визначаючи ставку податку у розмірі 15 % при нарахуванні податку з доходу громадянину ОСОБА_4, виходив з того, що даний працівник є резидентом України для вирішення питання оподаткування його доходів.

Однак, з такими висновками позивача обґрунтовано не погодився суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Статтею 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено ставки оподаткування доходів резидентів та нерезидентів, при цьому, визначення країни, резидентом якої є фізична особа, є основним для вирішення питання щодо ставок та порядку оподаткування доходів фізичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що наказом позивача від 13.05.2008 р. було прийнято громадянина Молдови ОСОБА_4 на посаду начальника аналітичного відділу підприємства з встановленням посадового окладу згідного штатного розкладу.

Пунктом 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Згідно п. 7.3 цієї ж статті, ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

За змістом пп. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 вказаного Закону, якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону (абз. 1 п. 1.15 ст. 1 Закону).

При цьому іноземці або особи без громадянства мають підтверджувати свій резидентський статус. Вони можуть самостійно визначити статус податкового резидента України шляхом звернення до податкового органу за місцем реєстрації в органах внутрішніх справ із відповідною заявою фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу, форма якої встановлена наказом ДПА України від 05.10.2004 р. №581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу».

Статус податкового резидента України таких іноземців чи осіб без громадянства підтверджується довідкою податкового органу, виданою відповідно до зазначеного наказу.

При отриманні фізичною особою резидентського статусу шляхом звернення до податкового органу і отримання від нього відповідної довідки, резидентський статус визначається на звітний податковий період (рік), а отже підтвердження свого резидентського статусу має здійснюватися такими особами щорічно, з податкового періоду, в якому іноземець отримав довідку.

Одним із критеріїв визначення резидентського статусу відповідно до п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є перебування іноземного громадянина на території України не менше 183 днів протягом періоду або періодів податкового року.

У той же час, колегія суддів погоджується із доводами суду попередньої інстанцій при визначенні того, що Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» не містить норм щодо автоматичного набрання іноземцями статусу резидента України та не надає податковому агенту права та/або не покладає на нього обов'язок щодо визначення резидентського статусу фізичної особи-платника податку.

Перебування в України протягом 183 днів дає іноземцю право на звернення до податкового органу із заявою щодо видачі ним довідки-повідомлення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до податкового органу з проханням вважити ОСОБА_4 резидентом для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб у звітному податковому році.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає правомірним висновок апеляційного суду про необґрунтованість посилань позивача на те, що працівникам-іноземцям не потрібно додатково підтверджувати свій резидентський статус у разі, якщо надані ними документи відповідають критеріям податкового резидентства, визначеним у п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про допущені позивачем порушення пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1, п. 7.3 ст. 7, пп. «а» п. 17.2 ст. 17, абз. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 1 805,00 грн., та відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Драгон Есет Менеджмент» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 р. у справі №2а-16261/10/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.