Ухвала суду № 36630316, 03.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" грудня 2013 р. м. Київ К/800/49416/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року

по справі № 826/3115/13-а

за позовом Приватного підприємства «Будпостач»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Будпостач» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.03.2013 року №0001832220, №0001842220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Будпостач» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Нюанс 15».

За результатом перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем: п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 310 989,00 грн.; п.138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3 807 637,00 грн.

На підставі висновків перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.03.2013 року № 0001832220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3 807 637,00 грн. та №0001842220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 966 484,00 грн. (за основним платежем 3 310 989,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями1 655 495,00 грн.).

За результатом адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень було те, що контрагент позивача ТОВ «Нюанс-15» має стан до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. Також, відповідач зазначає, що згідно акту про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Нюанс 15» від 03.05.2012 року №147/232/36041701 встановлено нікчемність договорів, укладених між ТОВ «Нюанс 15» та ТОВ «Актівметресурс».

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з підпунктом «а» п.198.1 статті 198 Податкового Кодексу України, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6 цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

При цьому, згідно зі статтею 201.8 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: копіями специфікацій, видаткових накладних, податкових накладних, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної, журналу реєстрації довіреностей, договору відповідального зберігання, відповідно до якого зберігався товар, отриманий відповідно до умов спірного договору.

Крім того, відповідно до п. 133.1 Податкового кодексу України платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 вказаного Кодексу об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Судами встановлено, що всі необхідні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, таким чином, у позивача наявна необхідна документація, яка дає підстави для включення витрат до складу валових за відповідний період, що виникли у зв'язку з оплатою за товари на виконання зобов'язань по укладених договорах.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Як свідчать матеріали справи, на момент підписання відповідних договорів, видаткових та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Нюанс 15» не була припинена.

Крім того, висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин, які існували між ТОВ «Нюанс 15» та ТОВ «Активметресурс», не є належними доказами по справі, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються позивача.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2013 року по справі № 826/3115/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписКарась О.В. підписРибченко А.О.

Ухвала складена у повному обсязі 06.12.2013р.