Ухвала суду № 36630274, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/8221/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Повного товариства «Ломбард «Україна»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011

у справі № 2а-3956/10/2670

за позовом Повного товариства «Ломбард «Україна»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Повне товариство «Ломбард «Україна» (далі по тексту - позивач, ПТ «Ломбард «Україна») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у у Деснянському районі м. Києва) в якому просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 04.11.2009 №0002652301/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2010 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, за результатами якої було складено акт №13100/22-01/30631919 від 15.10.2009.

В акті перевірки зазначено, що позивач в порушення ст. 14 Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про плату за землю» від 19.09.1996 №378/96-ВР занизив податок на землю на суму 1954,30 грн.

На підставі висновку акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002652301/0 від 04.11.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб у сумі 2931,45 грн., в тому числі за основним платежем - 1954,30 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 977,15 грн.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0002652301/1 від 11.01.2010 та №0002652301/2 від 10.03.2010.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що до компетенції міських рад належить вирішення відповідно до законів питань регулювання земельних відносин, затвердження ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад ( п. 34, 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування»), тому суд дійшов висновку, що земельний податок за вказаний період донарахований відповідачем вірно і правомірно визначений та застосований розмір штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 10.02.2003 позивач уклав договір купівлі-продажу, на підставі якого отримав у власність нежиле приміщення площею 222,0 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Мілютенка, 34-А.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

25.12.2008 Київською міською Радою прийнято рішення №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві» п. 2 якого встановлено, що з 01.04.2009 плата за земельні (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою, прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (3%).

Повноваження Київської міської ради в галузі земельних відносин визначені Земельним кодексом України, ст. 9 передбачено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить в тому числі розпорядження землями територіальної громади міста та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 залишена без змін постанова Шевченківського районного суду м. Києва про визнання незаконним та нечинним з часу прийняття рішення Київської міської Ради від 25.12.2008 №944/944.

Спеціальними законами, які регулюють суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку є Закон України «Про систему оподаткування», який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, а також Закон України «Про плату за землю», преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю» визначено, що ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону.

Порядок встановлення ставки земельного податку в населених пунктах визначається ст. 7 Закону України «Про плату за землю». Відповідно до частини першої зазначеної статті, ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Судами встановлено, що позивач сплатив земельний податок у повному розмірі за ставкою, встановленою ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», що відповідає чинному законодавству.

Отже, суд першої інстанції дійшовобґрунтованого висновку, що п. 2 рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає ч. ч. 1 та 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4 та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», п. 8 ч. 1 та ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», тому позов підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Отже, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2010 прийнята відповідно до вимог чинного законодавства і скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 помилково.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2010.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Повного товариства «Ломбард «Україна» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2011 скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.05.2010.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров