Ухвала суду № 36630243, 23.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/1603/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010

у справі № 2а-4478/10/2570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівський каштан»

до Державної податкової інспекції у м.Чернігові

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010, позов задоволено повністю. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Чернігові від 14.01.2010 № 0000162320/0 та № 0000172320/0.

ДПІ у м.Чернігові подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням ДПІ у м.Чернігові від 14.01.2010 № 0000162320/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4245,00 грн. основного платежу та 849,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 14.01.2010 № 0000172320/0 бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2009 року в сумі 26228,00 грн. слугували висновки перевірки, викладені в акті від 28.12.2009 № 1018/23/30843708, про порушення вимог п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закону), що полягало у неправомірному віднесенні до складу податкового кредиту податок на додану вартість за вересень 2009 року в сумі 18913,00 грн. та за жовтень 2009 року в сумі 11540,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних у вересні 2008 року та грудні 2008 року відповідно, та завищенні бюджетного відшкодування за жовтень 2009 року в сумі 26228,00 грн.

Інших фактичних підстав для позбавлення позивача права на податковий кредит за вказані періоди податковий орган не визначає.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини та надали їм правову оцінку.

Виходячи з положень п.п. п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

За вимогами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зі змісту наведених положень Закону випливає, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платників податку (покупця та продавця) обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, відсутність у законі обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у періоді, коли виникло таке право, а у періоді, коли отримано податкову накладну, само собою не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

Підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.12.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун