Ухвала суду № 36617844, 14.01.2014, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Демянчук С.В., Ковалевич С.П.

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.

за участю сторін, їхніх представників та представника третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду від 25 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,: Орган опіки і піклування Сарненської районної державної адміністрації; про зобов'язання не чинити перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Сарненського районного суду від 25 листопада 2013 року вимоги позивача задоволено частково: визначено місце проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір'ю та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 аліменти у твердій грошовій сумі по 500 гривень щомісячно, починаючи з 26 червня 2013 року і до досягнення дитиною повноліття.

Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ОСОБА_2 у дохід держави 229, 40 гривень судового збору.

У задоволенні решти вимог позивачу відмовлено.

Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про зобов'язання не чинити перешкоди в користуванні та вихованні дитини, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.

Вважаючи рішення незаконним і необґрунтованим, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, де покликалися на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, на порушення норм матеріального та процесуального права.

На її обґрунтування ОСОБА_1 зазначала про нехтування відповідача своїми батьківськими обов'язками, зокрема він не цікавиться життям сина взагалі та не займається його вихованням з 2006 року, тобто після розірвання шлюбу. Жодного разу батько не відвідував школу, він не знає, в якому класі навчається дитина, під час перебування сина в лікарні його не відвідував. Вважає подання зустрічного позову способом уникнення від відповідальності за невиконання батьківських обов'язків, а його доводи про створення перешкод у виконанні законних обов'язків не підтверджені.

Суд також не взяв до уваги висновок Органу опіки і піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Вважає доведеною винність відповідача у відсутності піклування про фізичний та духовний розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя, уникнення спілкування з дитиною, ненаданні дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей.

Тому просить рішення Сарненського районного суду від 25 листопада 2013 року скасувати в частині відмови в позові про позбавлення батьківських прав відповідача щодо дитини, ухваливши нове - про задоволення позову в цій частині.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, ОСОБА_2 указував про залишення судом без уваги тих обставин, що позивач сама забороняє спілкуватися з сином у будь-якій формі. Він має намір брати безпосередню участь у вихованні дитини, що є неможливим через створення перешкод ОСОБА_1. Раніше він мав побачення виключно в присутності позивача або її матері. Йому не дозволяли взяти дитину на прогулянку, не кажучи вже про відвідування місця постійного проживання відповідача.

Вважає необхідним визначити йому спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, призначивши години побачення, оскільки ОСОБА_1 продовжуватиме чинити перешкоди. Помилковим убачав висновок Органу опіки і піклування, який носить формальний та рекомендаційний характер.

Крім того, він завжди допомагав сину грошовими коштами і продуктами харчування.

З цих підстав просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у зустрічному позові та ухвалити нове, яким зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди в спілкуванні та вихованні сина ОСОБА_3 та визначити спосіб участі у вихованні та спілкуванні з ним.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг, виходячи з такого.

Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції вірно виходив з доведеності та обґрунтованості вимог про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 разом з матір'ю і стягнення аліментів у розмірі 500 гривень щомісячно на його утримання.

Залишаючи без задоволення первісний позов у частині позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини та повністю зустрічний позов, місцевим судом правильно враховано відсутність законних підстав для припинення прав відповідача як батька, недоведеності обставин створення позивачем перешкод у спілкуванні відповідача з малолітнім сином, а тому й необхідності їх усунення, і неможливості визначити спосіб участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною через відсутність чітких та конкретних вимог, оскільки в засіданні суду першої інстанції відповідачем такого способу наведено не було, а Органом опіки і піклування його не визначено.

Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як убачається, сторони від подружніх відносин мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11). Після припинення 5 грудня 2006 року шлюбу вони почали проживати окремо, а дитина залишилася мешкати з матір'ю (а.с. 3).

Вважаючи, що ОСОБА_2 не надає матеріальної допомоги на утримання малолітнього сина та ухиляється від виконання своїх обов'язків по його вихованню, а за спільною згодою сторони не можуть визначити місце його проживання, ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами про позбавлення відповідача батьківських прав, визначення місця проживання дитини разом з нею і стягнення аліментів на утримання сина.

Заперечуючи проти вимог ОСОБА_1, відповідач подав зустрічний позов, де покликався на створення позивачем перешкод у спілкуванні із сином та у його вихованні, а тому просив усунути ці перешкоди і визначити спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною.

Норми п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачають можливість позбавлення батька в судовому порядку батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в п. 15 своєї постанови від 30.03.2007 року №3 „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19.12.2008 року №20), видно, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що положення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України застосуванню до спірних відносин не підлягають через відсутність для цього правових підстав, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про неможливість позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 за наведених обставин справи.

Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про невідповідність висновків суду обставинам сімейно-правового спору та хибність застосування норми закону не заслуговують на увагу.

Необґрунтованими є і покликання ОСОБА_2 про неврахування судом тих обставин, що позивач створює йому перешкоди у спілкуванні і вихованні дитини.

За змістом ст.ст. 10, 11 і 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких доказів, які б свідчили про порушення ОСОБА_1 батьківських прав відповідача на виховання і спілкування з малолітнім сином, ОСОБА_2 не надано, а судом їх здобуто не було.

Не можна погодитися і з доводами апеляційної скарги відповідача про помилковість висновку про відмову в зустрічному позові щодо визначення способу участі у вихованні і спілкуванні з дитиною.

Так, частина 4 ст. 10 ЦПК України передбачає процесуальний обов'язок суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Незважаючи на виконання судом першої інстанції вимог зазначеного процесуального закону, ОСОБА_2 не визначився з предметом доказування у справі і не пояснив, у чому полягатиме форма його участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_3, не запропонував суду можливі місце, час, дату побачення із дитиною та інші обставини, що матимуть значення.

Аналогічних повноважень позбавлений суд апеляційної інстанції, оскільки це є процесуальна прерогатива суду першої інстанції.

Крім того, районним судом при вирішенні спірних відносин правильно не враховано висновок Органу опіки і піклування від 22.11.2013 року №1505-1534, яким визнано недоцільним визначення відповідачу способу участі у вихованні дитини (а.с. 115-116), через його необґрунтованість.

Підставою для залишення апеляційних скарг без змін відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є ухвалення рішення судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити, а рішення Сарненського районного суду від 25 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: