Рішення № 36606308, 10.01.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/9610/13-ц Провадження № 22-ц/773/42/14 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І.Б. Категорія: 37 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,

при секретарі - Шугаловій О.М.,

з участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача Шелеп І.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, від імені якої діє опікун ОСОБА_5, до реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції, Луцької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за апеляційними скаргами відповідача Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду від 12 вересня 2013 року та на додаткове рішення цього ж суду від 07 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2013 року ОСОБА_5, яка є опікуном (законним представником) недієздатної ОСОБА_4, звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що після смерті батька ОСОБА_4 - ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, позивач успадкувала 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1, отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом.

Після смерті матері ОСОБА_4 - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, відкрилася спадщина, що складається з 3/4 частин цього будинку (1/2 будинку належала матері як одній з подружжя, а 1/4 вона прийняла у спадщину після смерті чоловіка).

ОСОБА_4 є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті батьків.

Оформити спадкові права вона не могла, оскільки її матір не зареєструвала своє право власності на 3/4 будинку після смерті чоловіка.

З 1972 року ОСОБА_4 перебуває на обліку в обласній психіатричній лікарні, постійно лікується стаціонарно та амбулаторно. За станом здоров'я вона не може давати звіт своїм діям та керувати ними. Рішенням Горохівського районного суду від 29 жовтня 2003 року вона визнана недієздатною.

Тому просила визнати за ОСОБА_4 право приватної власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і прийняті нею у спадщину від батька ОСОБА_7 в розмірі 1/4 частини та від матері ОСОБА_8 - в розмірі 3/4 частин, а також зобов'язати Реєстраційну службу Луцького міського управління юстиції зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_4 право власності на вказані об'єкти.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 12 вересня 2013 року позов задоволено частково.

Постановлено визнати за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно за законом, що залишилося після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме - на 3/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

В решті позову відмовити.

Додатковим рішенням цього ж суду від 07 листопада 2013 року стягнуто з Луцької міської ради в дохід держави 234 грн. судового збору.

В апеляційних скаргах відповідач Луцька міська рада просить рішення Луцького міськрайонного суду від 12 вересня 2013 року та додаткове рішення цього ж суду від 07 листопада 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Згідно зі ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України при розгляді справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що будинковолодіння в АДРЕСА_1, належало на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи № 5693.

ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадщину після його смерті, яка складається з 1/2 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1, в рівних частках, по 1/4 частині кожна, прийняли його дружина ОСОБА_8 та дочка ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 жовтня 1990 року (а. с. 5). Однак жодна із спадкоємців не зареєстрували своє право власності на спадкове майно.

Згідно із свідоцтвом про право власності від 05 жовтня 1990 року за ОСОБА_8 було визнано право власності на 1/2 частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 як спільного майна подружжя (а. с. 6).

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 7). Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з 3/4 частин спірного будинковолодіння (1/4 частину вона успадкувала після смерті чоловіка, 1/2 частина належала їй у спільному майні подружжя).

Заповіт від імені спадкодавця не посвідчувався, тому в даному випадку спадкування здійснюється за законом.

Недієздатна ОСОБА_4 є донькою спадкодавця ОСОБА_8. До смерті матері та деякий час після цього до моменту поміщення в листопаді 1993 року в психоневрологічне відділення Луцького будинку-інтернату ОСОБА_4 постійно проживала в спадковому будинку по АДРЕСА_1, що підтверджується наявними в історії її хвороби виписками (а. с. 65-70), інформаційною довідкою Департаменту соціального захисту населення Волинської обласної державної адміністрації від 13 серпня 2013 року (а. с. 72), довідкою житлово-експлуатаційної контори № 5 міста Луцька від 17 листопада 1993 року (а. с. 49).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Горохівського районного суду від 29 жовтня 2003 року ОСОБА_8 визнано недієздатною (а. с. 11), а рішенням того ж суду від 28 грудня 2009 року її опікуном призначено директора Берестечківського психоневрологічного інтернату ОСОБА_5 (а. с. 12-13).

Відповідно до ч. 1 ст. 529 Цивільного кодексу (далі - ЦК) Української РСР в редакції 1963 року, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого.

Статтями 548, 549 цього Кодексу передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Таким, що прийняв спадщину, визнається, зокрема, спадкоємець, який фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Задовольняючи позов у частині визнання за ОСОБА_4 права власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ЇЇ матері ОСОБА_8, суд першої інстанції з посиланням на вищенаведені правові норми виходив з того, що право власності спадкодавця ОСОБА_8 на 1/4 частину будинку після смерті чоловіка та на 1/2 частину будинку як на частку в спільному майні подружжя не було нею зареєстроване, правовстановлюючі документи відсутні, а тому у спадкоємця ОСОБА_4 об'єктивно відсутні умови для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, і що для підтвердження відсутності таких умов у даному випадку не потрібна відмова нотаріуса.

Однак наведені висновки суду не відповідають обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального права.

Правовстановлюючі документи на спірне будинковолодіння наявні в матеріалах дослідженої судом інвентаризаціної справи № 5693. Це, зокрема, реєстраційне посвідчення Волинського обласного бюро технічної інвентаризації від 11 вересня 1990 року про належність ОСОБА_7 на праві власності будинку по АДРЕСА_1 (а. с. 32), свідоцтво про право власності від 05 жовтня 1990 року ОСОБА_8 на 1/2 частину вказаного будинку у спільній сумісній власності з померлим чоловіком (а. с. 35).

Відповідно до ст. 560 ЦК Української РСР в редакції 1963 року спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Згідно з ч. 1 ст. 1297 нині чинного ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 23 постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.

За змістом наведених правових норм та роз'яснень Верховного Суду України, якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає судовому розгляду. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що може застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Вказані перешкоди мають бути підтверджені обґрунтованою постановою про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, в даному випадку - у видачі свідоцтва про право на спадщину. У справі така постанова відсутня, як і взагалі відсутні докази звернення позивача або її опікуна до нотаріуса для вирішення питання про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Крім того, судом не враховано, що належність правовстановлюючих документів встановлюється відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року (після смерті спадкодавця ОСОБА_8), та інших нормативно-правових актів. Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на це нерухоме майно, органи місцевого самоврядування зобов'язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов'язаний прийняти таку довідку разом з іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину (п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). При дотриманні вказаних умов, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду шляхом оскарження дій нотаріуса за правилами позовного провадження.

Отже сама по собі відсутність реєстрації права власності спадкодавця ОСОБА_8 на належну їй частину спірного будинку в той час, коли відповідно до законодавства така реєстрація не вимагалася, не є підставою для відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

За наведених обставин встановлені законом підстави для задоволення позову відсутні.

Оскільки оскаржене рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову не відповідає дійсним обставинам справи і постановлене з порушенням вищенаведених норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, його слід скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові у відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України.

Таке рішення апеляційного суду не перешкоджає позивачу ОСОБА_4 захистити своє право на спадкове майно шляхом звернення в установленому законом порядку до нотаріуса для оформлення спадкових прав.

Оскаржене рішення в частині відмови в позові суд першої інстанції обґрунтував тим, що право ОСОБА_4 на спадщину - 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, яку вона прийняла після смерті батька, підтверджене нотаріально посвідченим свідоцтвом про право на спадщину за законом від 05 жовтня 1990 року (а. с. 5) і ніким не оспорюється. Маючи таке свідоцтво, позивач не зверталася до реєстраційної служби, доказів порушення, не визнання або оспорювання її прав у цій частині немає. Крім того, у спорах про визнання права власності на спадкове майно належним відповідачем не може бути нотаріус або орган державної реєстрації прав. Якщо зазначені особи та органи відмовляють у вчиненні покладених на них нотаріальних дій чи здійсненні державної реєстрації, їх відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право на спадщину.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи і вимогам закону. Заперечень щодо вирішення судом цієї частини позовних вимог в апеляційній скарзі не наведено.

Тому рішення в частині відмови в позові слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача Луцької міської ради задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 12 вересня 2013 року в частині задоволення позову та додаткове рішення цього ж суду від 07 листопада 2013 року в даній справі скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В позові ОСОБА_4, від імені якої діє опікун ОСОБА_5, до реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції, Луцької міської ради про визнання права власності на спадкове майно за законом, що залишилося після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме - на 3/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: