Постанова № 36605825, 09.01.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2014 року № 813/7907/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Косів М.Б.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Полійчук С.Г.

розглянувши у відкритому судовому з асіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Сокальської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування наказу, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виплату моральної шкоди, -

Встановив:

ОСОБА_3 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сокальської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить поновити іі на державній службі в Радехівському відділенні Сокальської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області, стягнути з Сокальської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7 535, 00 грн., стягнути з Сокальської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Львівській області моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що наказом голови комісії з проведення реорганізації ДПІ в Радехівському районі Львівської області Державної податкової служби від 15 серпня 2013 року №14-0 її, завідувача сектору погашення податкового боргу, звільнено з займаної посади, згідно з пунктом 1 статі 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників. Позивач вважає, що вказаний наказ є протиправним, а ОСОБА_3 підлягає поновленню на роботі, оскільки у відповідності до статті 49-2 Кодексу законів про працю України їй не було запропоновану іншу роботу. Також, відповідачем при її звільненні не було враховано переважне право позивача на залишення на роботі, визначене статтею 42 Кодексу законів про працю України, а саме: більш висока кваліфікація, підвищена продуктивність праці, тривалий безперервний стаж роботи в органах ДПІ в Радехівському районі Львівської області, наявність на утриманні неповнолітнього сина та хворої матері.

В судове засідання позивач не зявилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві та уточненнях до неї, просила позов задовольнити.

Представник відповідача подав письмові заперечення проти позову, де зазначає, що відповідачем при звільненні позивача були дотримані всі вимоги чинного Кодексу законів про працю України. Також зазначив, що посилання позивача на відсутність врахування відповідачем ряду обставин, які надають переважне право працівнику на залишенні на роботі є недоречним, оскільки у позивачки спостерігалась низька продуктивність праці та відповідно до п.3.2 наказу від 11.05.13 № 116 "Про підсумки роботи ДПІ у Радехівському районі за 1 квартал 2013 року та завдання щодо забезпечення надходжень до бюджетів усіх рівнів у першому півріччі 2013 року" завідувача сектору погашення податкового боргу ОСОБА_3 попереджено за відсутність надходжень до бюджету від реалізації заставного майна підприємств-боржників та зобов'язано забезпечити позитивні результати з реалізації заставного майна, за відсутність контролю за майном що перебуває в податкові заставі, відсутність перевірок такого майна. Крім того, за неналежну організацію роботи та відсутність дієвого контролю за організацією роботи підпорядкованого підрозділу ОСОБА_3 оголошено догану. Однак, незважаючи на грубі порушення позивачем виконавчої дисципліни, враховуючи тривалий безперервний стаж роботи з 25.07.2007 року, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, 14.08.2013 року на виконання вимог ст.49-2 КЗпП України ОСОБА_3 була запропонована посада старшого державного інспектора відділу контролю за декларуванням податку на додану вартість управління оподаткування та контролю об'єктів і операцій ( на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_4) Сокальської ОДПІ, однак позивач відмовилась від запропонованої посади.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів. Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

ОСОБА_3 прийнята на роботу в Державну податкову інспекцію в Радехівському районі Львівської області 25.07.2007 року згідно з наказом №16-0.

16.10.2012 року, згідно з наказом №22-0 ОСОБА_3 переведена на посаду завідувача сектору погашення податкового боргу, про що у трудовій книжці зроблено відповідний запис.

Указом Президента України №726 від 24.12.2012 року "Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" утворено Міністерство доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів України" Державну податкову інспекцію у Радехівському районі Львівської області реорганізовано шляхом приєднання та утворенням Сокальської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Державну реєстрацію Сокальської об'єднананої державної податкової інспекції, у складі якої функціонує Радехівське відділення, проведено 4 червня 2013 року.

Пунктом 3 вказаної постанови Кабінету Міністрів України визначено, що територіальні органи Міністерства доходів і зборів є правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

06.06.2013 року на виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 року №229 «Про утворення територіальних органів Міністерства доходів у зборів» Державною податковою інспекцією у Радехівському районі Львівської області Державної податкової служби видано наказ №136 «Про реорганізацію Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області Державної податкової служби», яким утворено комісію з проведення реорганізації Державної податкової інспекції у Радехівському районі Львівської області Державної податкової служби та встановлено тримісячний строк для проведення реорганізації.

Згідно затвердженої організаційної структури Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області в структурі Радехівського відділення Сокальської ОДПІ відсутній сектор погашення податкового боргу, в якому працювала ОСОБА_3 Сектор з питань координації погашення заборгованості передбачений лише в структурі Сокальської ОДПІ у складі відділу обслуговування платників податків.

14 червня 2013 року Голова комісії з проведення реорганізації ДПІ у Радехівському районі перший заступник начальника ДПІ в Радехівському районі М.О. Багнюк підписав повідомлення про наступне вивільнення ОСОБА_3, з яким останню ознайомлено під розписку того ж дня, 14 червня 2013 року.

14 червня 2013 року року на виконання вимог ст.49-2 КЗпП України ОСОБА_3 була запропонована посада старшого державного інспектора відділу контролю за декларуванням податку на додану вартість управління оподаткування та контролю об'єктів і операцій ( на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_4.) Сокальської ОДПІ, однак позивач відмовилась від запропонованої посади, про що свідчить її особистий підпис.

Голова комісії з проведення реорганізації ДПІ у Радехівському районі перший заступник начальника ДПІ в Радехівському районі М.О. Багнюк 15 серпня 2013 року видав наказ №14-о "Про звільнення з роботи". Наказ обґрунтовано реорганізацією ДПІ в Радехівському районі відповідно до постанови Кабміну України від 20.03.2013 року № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів". Відповідно до цього наказу ОСОБА_3 - завідувача сектору погашення податкового боргу звільнено із займаної посади з 15.08.2013 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням чисельності працівників з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та грошової компенсації відповідно до Закону України «Про відпустки».

Вирішуючи спір, суд виходив з наступного.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України «Про державну службу».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Загальні правові засади і гарантії здійснення громадянами України свого конституційного права на працю визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України), у статті 1 якого передбачено, що названий законодавчий акт регулює трудові відносини всіх працівників.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (стаття 24).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Отже, з урахуванням положень статті 49-2 КЗпП України звільнення працівника на підставі частини 1 статті 40 КЗпП України можливо не раніше ніж через два місяці після персонального попередження його про звільнення.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, позивач ознайомилась з попередженням про наступне звільнення 14.06.2013 року, що підтверджується її особистим підписом на попередженні.

В свою чергу, як вбачається з наказу про звільнення позивача з посади завідувача сектору погашення податкового боргу, виданого головою комісії з проведення реорганізації ДПІ в Радехівському районі 15.08.2013 року, ОСОБА_3 було звільнено з посади 15.08.2013 року, тобто з додержанням двомісячного строку після персонального попередження про звільнення.

Також, судом встановлено, що на виконання вимог ст.49-2 КЗпП України ОСОБА_3 була запропонована посада старшого державного інспектора відділу контролю за декларуванням податку на додану вартість управління оподаткування та контролю об'єктів і операцій ( на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_4) Сокальської ОДПІ, однак позивач відмовилась від запропонованої посади.

Відповідно до статті 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

19.07.2013 року голова комісії з проведення реорганізації, перший заступник начальника ДПІ у Радехівському районі Багнюк М.О. звернувся до голови профспілкового комітету працівників ДПІ у Радехівському районі Львівській області з листом № 4569/04-00 про отримання попередньої згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3

22.07.2013 року голова профспілкового комітету працівників ДПІ у Радехівському районі Мулявка Р.Є повідомила голову комісії з проведення реорганізації - першого заступника начальника ДПІ у Радехівському районі Багнюк М.О про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_3 на підставі пункту 1 ст.40 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, суд не бере до уваги посилання позивачки на те, що первинна профспілкова організація не давала згоди на її звільнення.

При розгляді даної справи суд також враховує п.19 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", в якому вказано, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Таким чином, враховуючи, що на час звільнення позивача з посади в структурі Радехівського відділення Сокальської ОДПІ був відсутній сектор погашення податкового боргу, а сектор з питань координації погашення заборгованості передбачений лише в структурі Сокальської ОДПІ у складі відділу обслуговування платників податків та позивачу пропонувалась робота в останньому, від якої вона відмовилась та те, що згоду на її звільнення у відповідності до вимог ст. 43 КЗпП було надано первинною профспілковою організацією, суд вважає, що наказ Голови комісії з проведення реорганізації, першого заступника начальника ДПІ у Радехівському районі Багнюк М.О. № 14-0 від 15.08.2013 року виданий з дотриманням вимог чинного законодавства України та з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття, тобто є правомірним та позивач не підлягає поновленню на роботі.

Що ж стосується вимог позивача про відшкодування маральної шкоди, - то суд вважає за необхідне зазначити, що ст. 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

З огляду на те, що судом в процесі розгляду даної справи не встановлено порушень прав позивача в сфері публічно-правових відносин з сторонни відповіда, враховуючи відсутність будь-яких доказів з приводу безпосередніх протиправних дій чи бездіяльності відповідача під час виконання управлінських функцій, а також відсутність будь - якого причинного зв'язку між діями відповідача та обмеження прав та свобод позивача, - суд приходить до висновку про те, що і вимоги про відшкодування моральної шкоди теж не підлягають до задоволення.

Ст.19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії) : 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Постановив:

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Суддя Брильовський Р.М.

Повний текст постанови виготовлений 14.01.2014 року.