Постанова № 36604922, 28.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11578/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест» - Ярош Анни Анатоліївни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обгрунтовує тим, що відповідачем на підставі хибних висновків акту перевірки від 13.06.2013 року № 50/22.8-15/32984617 щодо відсутності факту реальності господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, а тому, на його думку, вони є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест» - Ярош Анна Анатоліївна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» та подальшої реалізації придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг» товарно-матеріальних цінностей за період 01.01.2010 року по 01.04.2013 року.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС складено акт від 13.06.2013 року № 50/22.8-15/32984617, за змістом якого перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест» підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Окрім того, перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест» пункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.3 та 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 08.07.2013 року № 0001722280, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 804224,00 грн., у тому числі: 726392,00 грн. - основний платіж, 77832,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 08.07.2013 року № 0001732280, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 677778,00 грн., у тому числі: 577154,00 грн. - основний платіж, 100624,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 08.07.2013 року № 0001742280, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 64751,00 грн.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.

При ухваленні постанови суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не підтверджено реального характеру господарських операцій, проведених між ним та TOB «Саноіл Торг» з придбання сільськогосподарської продукції, тобто позивачем не було надано суду ні актів приймання-передачі, ні товарних накладних.

Проте, зазначені висновки є помилковими виходячи з наступного.

Згідно до п. 3.3. укладених договорів товар вважається поставленим Продавцем і прийнятим Покупцем з моменту підписання сторонами відповідного Акту приймання - передачі та/ або отримання Покупцем видаткової накладної.

Відповідно до цього Позивачем було надано до суду видаткові накладні, які містять підпис та печатку TOB «Саноіл-Торг» та підпис уповноваженої особи TOB «Боспор-Інвест». Акти приймання - передачі до договорів судом першої інстанції не вимагалися, у зв'язку з чим й не були надані позивачем для залучення до матеріалів справи. Хоча зазначені документи були представлені суду для огляду в оригіналі, разом з іншими документами.

Проте слід зазначити, що навіть якщо зазначені документи й не були б передані TOB «Саноіл- Торг» позивачу разом з видатковою накладної та податковою накладною, ця обставина не може свідчити про фіктивність правочинів, у зв'язку з тим, що згідно до договору зазначені документи не є єдиними документами, що підтверджують постачання товару від продавця до Покупця, а лише дублюють відомості, зазначені сторонами та узгоджені у видатковій накладній.

Також суд першої інстанції прийшов до висновку про ненадання сертифікатів якості, сертифікатів про наявність токсичних елементів, пестицидів та радіонуклеїдів.

Однак згідно до договорів купівлі-продажу TOB «Саноіл-Торг» не було зобов'язано надавати позивачу під час поставки товару сертифікати про наявність токсичних елементів, пестицидів та радіонуклеїдів. Більш того, враховуючи, що в подальшому товар планувалося відправляти на експорт, позивач самостійно проводив дії для встановлення зазначених показників у сертифікованій лабораторії. При цьому наявність зазначених документів може підтверджувати лише якість окремої партії товару (його окремої частини, переданої на проведення лабораторних випробувань), але не його кількість або взагалі наявність. Таким чином, зазначені документи не можуть бути підтвердженням реальності операцій з постачання товарів.

Щодо висновку суду першої інстанції про ненадання позивачем документів, які підтверджують навантаження та транспортування товарів TOB «Боспор-Інвест», колегія суддів зауважує, що TOB «Боспор-Інвест» надано докази того, що транспортування товару TOB «Боспор-Інвест» не проводилось у зв'язку з тим, що місцем постачання було визначено спеціалізовані термінали у м. Миколаїв, з яких товар в подальшому відправлявся на експорт, у зв'язку з чим в позивача не було необхідності переміщати зазначений товар після отримання його від TOB «Саноіл- Торг».

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції про те, що з боку відповідача було підтверджено фіктивний характер господарських операції, не відповідають матеріалам справи та приписам діючого законодавства України з огляду на наступне.

Також колегія суддів не погоджується з зауваженням суду першої інстанції про те, що на спростування реальності господарських операцій відповідачем вказано на акти перевірок TOB «Саноіл- торг», якими не підтверджено факти реального вчинення господарських операцій зазначеним товариством, оскільки посилання як на підставу донарахування податкових зобов'язань на те, що Актами іншого податкового органу було знято податкові зобов'язання з контрагента позивача не може бути належним доказом, а також підставою для визнання податкових зобов'язань позивача.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України, який зазначав, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником ПДВ (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом. До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 31 грудня 2011 року у справі № 21-47а10, від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, які, в свою чергу, узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, згідно якої у справі «Булвес АД» проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню.

При цьому колегія суддів зазначає, що до матеріалів справи позивачем було надано документи, які підтверджують належне виконання TOB «Саноіл- Торг» своїх податкових зобов'язань, зокрема, вчасне подання звітності та відсутність заборгованості зі сплати податків та зборів.

Окрім цього, згідно до Постанови Пленуму Верховного суду № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та Постанови Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі № К/9991/50772/12 податковий орган не має права визнавати недійсними або нікчемними договори, укладені платником податку, у зв'язку з тим, що на підставі ст.ст. 215, 234 ЦК України недійсним або фіктивним правочин може бути визнаний лише судом. При цьому, до визнання судом такого правочину недійсним на підставі ст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, він є дійсним, а документи, які сформовані на її виконання є підставою для формування податкового кредиту та витрат, які враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування.

Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції не надав правової оцінки тому, що Актом перевірки відповідача визнано недійсними укладені між позивачем та TOB «Саноіл- Торг» договори, як такі, що порушують публічний порядок не відповідають вимогам діючого законодавства.

Статтею 228 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно до змісту постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що правочинами, які порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини. спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував, що діюче законодавство виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Доводи податкового органу про отримання платником необгрунтованої податкової вигоди мають грунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Правова позиція по даному питанню висловлена у постанові Вищого адміністративного суду від 03.04.2013 року № К/9991/38114/12.

Таким чином, неправильним є висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню повністю.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест» - Ярош Анни Анатоліївни - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 серпня 2013 року - скасувати та постановити нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Боспор-Інвест» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 08.07.2013 року № 0001722280, № 0001732280, № 0001742280.

Постанова набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.