Постанова № 36604486, 25.12.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2013 р. Справа № 804/16115/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіРябчук О.С. при секретаріБухтіяровій М.М. за участю: представника позивача представника відповідача Зайцева Г.С. Копань А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АКІМ" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2013 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Акім» (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач) з вимогами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0003142202 від 02.08.2013 р. та № 0003152202 від 02.08.2013 р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне. Позивач виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту. Подорожні листи та перелічені в запереченнях журнали щодо виконання будівельних робіт не є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції. Що стосується неможливості перевезення товарів, отриманих від контрагента - Приватного підприємства «Мегіур», автомобілем, вказаним в товарно-транспортних накладних, то в зазначених накладних допущена технічна помилка в номері автомобіля, перевезення насправді здійснювалися іншим автомобілем, який належить позивачу та придатний до перевезення зазначеного обсягу товару. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на наявності порушень податкового законодавства, допущених контрагентом позивача та на недостатності, на думку відповідача, первинних документів на підтвердження реальності господарської операції. Податковим органом не доведено, що договори, укладені позивачем з контрагентами, порушують публічний порядок та не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Враховуючи наведене, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0003142202 від 02.08.2013 р. та № 0003152202 від 02.08.2013 р.суперечать вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, просила в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції зазначила наступне. Підприємством первинні документи фінансово-господарської діяльності надані до перевірки не в повному обсязі, а саме, не надані передбачені Державними будівельними нормами України журнали виконання робіт, подорожні листи автокрана, докази транспортування товару. Крім того первинні документи містять недоліки. В зв'язку з цим зроблено висновок про неможливість здійснення господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Матадор», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК «Віконні системи», Приватним підприємством «Мегіур». В зв'язку з наведеним, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд приходить до наступного висновку.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Акім» зареєстровано як юридична особа 08.05.1997 р., включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за ідентифікаційним кодом24612305та перебуває на обліку вДержавній податковій інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

17.07.2013 р. Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Акім» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибутокпо взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Матадор» за грудень 2011 р., березень, квітень, травень, червень, липень, вересень, жовтень 2012 р., з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК «Віконні системи» за періоди вересень, листопад, грудень 2011 р., січень, березень, квітень, травень, вересень, жовтень 2012 р., з Приватним підприємством «Мегіур» за серпень 2012 р.

За результатами перевірки складено акт № 68/22-6/24612305 від 17.07.2013 р.

Перевіркою встановлені наступні порушення, допущені Товариством з обмеженою відповідальністю «Акім»:

- пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України занижено доходи від придбання товару від Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор», Приватного підприємства «Мегіур» за 2011 р., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 5 979,99 грн., за 2012 р., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 58 192,99 грн.;

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, ст. 138, ст. 140, ст. 142, ст. 143 Податкового кодексу України неправомірно включено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування витрати на придбання товару та послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК «Віконні системи», Приватного підприємства «Мегіур» за 2011 р., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 166 210,81 грн., за 2012 р., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 215 660,79 грн.;

- ст. 185, ст. 188,п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу Українизавищено податковий кредит по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Матадор», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВК «Віконні системи», Приватного підприємства «Мегіур», що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму у 2011 р. - 155 231,16 грн., у 2012 р. - 194 691,26 грн.

В акті перевірки зазначено про наявність документів фінансово-господарської діяльності підприємства, а саме, договорів, податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдових відомостей, актів здачі-прийняття робіт, інших документів.

Порушення законодавства позивачем обґрунтовані в акті перевірки та в письмових запереченнях на адміністративний позов наступним чином. Товариство з обмеженою відповідальністю «Акім» мало господарські взаємовідносини з контрагентамиТовариством з обмеженою відповідальністю «Матадор», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК «Віконні системи», Приватним підприємством «Мегіур», які допустили порушення податкового законодавства, а саме, здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, відсутність об'єктів оподаткування по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям.Зазначені відомості містяться в матеріалах перевірок, здійснених іншими податковими органами. Крім того, позивачем до перевірки первинні документи надані не в повному обсязі, а саме, не надано журналів виконання робіт, подорожніх листів автокрана, доказів транспортування товару, окремі документи містять недоліки. Надані до перевірки первинні документи не дозволяють встановити факт здійснення господарських операцій позивача з контрагентами.

В зв'язку з наведеним на стор. 29 акту перевірки угоди між Товариством з обмеженою відповідальністю «Акім» з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Матадор», Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК «Віконні системи», Приватним підприємством «Мегіур» в силу ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України визнані нікчемними.

На підставі акту № 68/22-6/24612305 від 17.07.2013 р.Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області винесені податкові повідомлення-рішеннявід 02.08.2013 р. № 0003142202 та № 0003152202.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувалися позивачем в порядку адміністративного оскарження, за результатами якого податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги - без задоволення.

Представником позивача на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом надано наступні документи: договори,специфікацію, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, актиздачі-прийняття робіт, талони замовника, рапорти про роботу баштового крану, акти прийняття виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, підсумкові відомості, платіжні доручення.

Відповідно до пп. 41.1.1. п. 41.1. ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Згідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп. 83.1.1.-83.1.6 п. 83.1. ст. 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення;інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Згідно п.п. 198.1., 198.2. ст. 198 Податкового кодексу Україниправо на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважаєтьсядата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.п. 135.1, 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податковм на додану вартість є операції платників податку з:а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;в) ввезення товарів на митну територію України;г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України 187.1. датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб'єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в час.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України 9 від 06.11.2009 р.:«вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оцінюючи усі докази, досліджені судом, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем на підставі акту перевірки, в якому правочини позивача з контрагентами визнані нікчемними.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом.

В розглядуваній справі, як вже зазначалося, нікчемність правочинів встановлена в акті перевірки платника податків, складеному податковим органом за наслідками проведеної перевірки. При цьому, акт перевірки є засобом документування дій посадової особи контролюючого органу під час проведення перевірки і містить суб'єктивні висновки такої особи щодо наявності допущених платником податку порушень.

З аналізу положень постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. вбачається, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих на підставі нікчемних правочинів.

Відповідно до пп. 41.1.1. п. 41.1. ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

При цьому положеннямиПодаткового кодексу України не передбачено право податкового органу самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини, укладені платниками податків.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами позивача правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведенонаявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Крім того, посилання відповідача на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в постанові № К/9991/50772/12 від 14.11.2012 р.

Представником позивача надано копії первинних документів на підтвердження реальності господарської операції, здійсненої з указаними в акті перевірки контрагентами.

Про наявність первинних документів фінансово-господарської діяльності підприємства зазначено, також, в акті перевірки.

На момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю «Матадор», Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК «Віконні системи», Приватне підприємство «Мегіур», були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Договори, укладені з зазначеними контрагентами, відповідають виду господарської діяльності позивача, зазначеному в довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та в акті перевірки.

Доводи відповідача, викладені в акті перевірки та в запереченнях на адміністративний позов щодо обґрунтування порушень податкового законодавства позивачем через: здійснення господарських взаємовідносин з контрагентами, що допустили порушення податкового законодавства; недоліки в первинних документах; ненадання певних документів фінансово-господарської діяльності не враховуються судом.

Норми чинного законодавства, яке регулює порядок формування податкового кредиту, не передбачають позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту в разі порушення його контрагентами вимог податкового законодавства. Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 р. № 1936/11/13-11: «документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце».

Відповідачем не доведено, що не надання зазначених в акті перевірки документів та недоліки в оформленні певних документів свідчать про відсутність господарських операцій, оскільки, податковим органом не спростовані відомості про господарські операції, котрі містяться в інших первинних документах, наданих підприємством та не обґрунтовано причини неврахування цих документів при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області№ 0003142202 від 02.08.2013 р. та № 0003152202 від 02.08.2013 р.не відповідаютьвимогам п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки винесені відповідачем на підставі, у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Акім»обґрунтованими та такими, які підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова або службова особа), тому судові витрати в розмірі 459,00 грн. підлягають стягненню з Державного бюджету України на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «Акім».

Керуючись ст. ст.ст. 2, 8, 10, 11, 69, 71, 86, 158-163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Акім» до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області№ 0003142202 від 02.08.2013 р. та № 0003152202 від 02.08.2013 р.

Судові витрати в розмірі 459,00 грн. стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Акім».

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 26 грудня 2013 року

Суддя З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили станом на 26.12.2013 р. СуддяО.С. Рябчук