Ухвала суду № 36565375, 26.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" грудня 2013 р. справа № 0870/4177/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2012 року у справі №0870/4177/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕМ ТЕХНОЛОДЖИ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя про скасування податкових повідомлень- рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕМ ТЕХНОЛОДЖИ» (далі - ТОВ «ФЕМ ТЕХНОЛОДЖИ») 8 травня 2012 року звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя, згідно якого, збільшивши розмір позовних вимог, просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем 20.02.2012 року податкові повідомлення-рішення №0000352302 та № 0000342302.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №17/23-2/32729573 від 2 лютого 2012 року на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 20.02.2012 року № 0000352302 та № 0000342302.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки висновки відповідача щодо нікчемності правочинів позивача та наявності безповоротної фінансової допомоги є необґрунтованими.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками, які зроблено в акті перевірки, про недодержання позивачем вимог частин 1, 2 статті 215, статті 216 ЦК України в момент вчинення правочинів зі своїми контрагентами ТОВ «Бігор», ТОВ АПК «Співдружність», ТОВ «Залізмашбуд - Торговий дім НЛЗ», ТОВ «Промагросервіс», ПП «Скіф-Рейсінг», ТОВ «АПЦ «Гарант» які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними та наявності у позивача безповоротної фінансової допомоги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення представників позивача, які заперечували, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №17/23-2/32729573 від 2 лютого 2012 року (далі - акт перевірки) в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.1.25, ст.1, п.1.32 ст.1, ст.3, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.138.1.1, п.138.2 ст.138, п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого донараховано податку на прибуток за 4 квартал 2009 року у сумі 6629,00 грн., за 2010 рік - 2441242,00 грн.;

- п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПК України, внаслідок чого підприємством позивача завищено податковий кредит на суму 1719005,00 грн.

Підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок перевіряючих осіб про нікчемність правочинів позивача з його контрагентами ТОВ «Бігор», ТОВ АПК «Співдружність», ТОВ «Залізмашбуд - Торговий дім НЛЗ», ТОВ «Промагросервіс», ПП «Скіф-Рейсінг», ТОВ «АПЦ «Гарант» та як наслідок відсутність реального характеру господарської діяльності позивача із зазначеними контрагентам.

Другою підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток став висновок перевіряючих про заниження позивачем валових доходів за 3 квартал 2010 року та завищення валових витрат у тому же періоді на суму кредиторської заборгованості перед ТОВ «Пром Ресурси» у розмірі 926 369,00 грн. по якій минув строк позовної давності та у розмірі 1 370 711,00 грн. по виданих простих векселях.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 2 лютого 2012 року № 000342302 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 2014564,00 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 1718830,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 295734,00 грн., та № 0000352302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 3199971,75 грн., в тому числі за основним платежем у розмірі 2705723,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 494248,75 грн. (а.с. 17,19).

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Згідно ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 (далі - Закон №334/94), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно із приписами п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Валові витрати можуть бути підтверджені лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст, обсяг наданих послуг та їх вартість.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 - ВР від 3.04.1997 року (далі - Закон № 168/97 - ВР) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону № 168/97 - ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу вимог пп. 7.4.5 п.7.4 цієї ж статті Закону № 168/97 - ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Положеннями пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97 - ВР визначені вимоги до заповнення податкової накладної, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Отже, необхідною умовою для включення витрат до валових витрат підприємства, а податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), адже наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Між тим, як вірно було встановлено судом першої інстанції, висновки про нікчемність правочинів зроблені податковим органом на підставі актів документальних позапланових невиїзних перевірок контрагентів позивача, які не можуть бути єдиними та достатніми доказами безтоварності господарських операцій, оскільки такі перевірки проводились без дослідження первинної документації по зазначеним правочинам, при цьому причини ненадання відповідних документів контрагентами позивача на такі перевірки та можливі наслідки оскарження контрагентами результатів таких перевірок залишились поза увагою відповідача.

При цьому правомірності формування валових витрат і податкового кредиту за спірними господарськими операціями позивача підтверджується наданими під час перевірки первинними документи, а саме: договорами, прибутковими накладними, податковими накладними, рахунками, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, поясненнями свідка - директора позивача ОСОБА_1

Крім того, при визнанні спірних договорів нікчемним податковим органом не дотримано приписів законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, не надано доказів про умисність укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а безтоварність здійснених позивачем господарських операцій, на що посилається відповідач, не підтверджена у встановленому законом порядку жодним доказом, сам висновок носить характер припущення.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи податкового органу про відсутність у підприємств контрагентів позивача трудових ресурсів, виробничого обладнання та інших засобів для здійснення господарської діяльності, оскільки вказані обставини не є підставами для визнання правочину нікчемним, крім того податковим органом не надано суду доказів в підтвердження того які саме трудові та матеріальні ресурси, виробнича база, складські приміщення повинні бути у контрагентів позивача для здійснення спірних господарських операцій.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів /послуг, до складу податкового кредиту підприємства.

Щодо нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на підставі висновку податкового органу про заниження позивачем валових доходів за 3 квартал 2010 року та завищення валових витрат у тому же періоді на суму кредиторської заборгованості перед ТОВ «Пром Ресурси», державна реєстрація якого скасована 04.08.2010 року, у розмірі 926 369,00 грн. по якій минув строк позовної давності та у розмірі 1 370 711,00 грн. по виданих простих векселях. Суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно абз. 3 п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону № 334/94-ВР безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Відповідно до абз.1 п.1.25 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, безнадійна заборгованість - заборгованість, яка відповідає будь-якій з наведених нижче ознак: заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Згідно п.п. 4.1.6 п. 4.1. ст. 4 Закону № 334/94-ВР, валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Між тим як вірно було встановлено судом першої інстанції, відповідач без будь якого нормативного обґрунтування ототожнив момент ліквідації підприємства ТОВ «Пром Ресурси» з моментом закінчення строку позовної давності, що не відповідає положенням Глави 19 ЦК України, які регулюють питання позовної давності.

Таким чином суд першої інстанції враховуючи передбачені ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» № 3480-IV від 23.02.2006 року, статтями 34,70 Уніфікованого Закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією від 07.06.1930 року правові особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями, та обставини того, що згідно з копіями простих векселів від 17.02.2009 року, строк сплати в них зазначено за пред'явленням, але не раніше 17 лютого 2014 року, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сам факт, ліквідації ТОВ «Пром Ресурси» у серпні 2010 року не є підставою вважати, що строк позовної давності за вказаними векселями сплив, оскільки пред'явити вексель до оплати може будь-яка особа, у якої цей вексель знаходиться і це може бути не лише особа, якій вексель виписувався але й будь-яка третя особа і відбутися це може не раніше 17 лютого 2014 року.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя - залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 4 вересня 2012 року у справі №0870/4177/12 - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 31 грудня 2013 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко