Постанова № 36560817, 01.10.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 жовтня 2013 р. № 820/5744/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Дрижанові О.С.

за участю представників сторін

позивача Межерицького А.О.,

відповідача Таран М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні ресурси - 08" до Основ'янської об'єднаної ДПІ м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.02.2013 року № 0000510221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 584452,00 грн.; від 13.05.2013 року № 0001010221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 501852,52 грн.; від 13.05.2013 року №0000980172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6726,97 грн.; від 22.02.2013 року № 0000590223 про застосування штрафних санкцій у розмірі 12075 грн.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити пославшись на те, що порушень законодавства позивач не допускав, податки обчислював правильно, спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Крім того, позивач послався на безпідставність висновків податкового органу про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентом, оскільки за даними операціями послуги отримані у повному обсязі, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, даними бухгалтерського обліку, справляння податку з доходів фізичних осіб та облік готівкових коштів у касі підприємства проведений у відповідності до вимог діючого податкового законодавства.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на матеріали перевірки та письмові заперечення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Фахівцями відповідача у період з 26.10.2012 по 15.11.2012 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт № 4083/221/36034500 від 22.11.2012 року, яким встановлено порушення вимог е.е.4.1 ст.4, п.5.3.9 п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.135.5.11 ст.135, п.138.12.1 ст.138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України; п.п.7.3.1 п.7.3., п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість», п.187.1 ст.187, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України; п.6.1.1 п.6.1, п.6.3.2 п.6.3 ст.6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пп.169.1.1, п.169.1, пп.169.2.2 п.169.2 ст.169 ПК України; п.п.2.6 п.2, пп.3.1,3.3 п.3 постанови правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 «Про затвердження Положення ведення касових операцій у національній валюті в Україні»

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень рішень від 22.02.2013 року № 0000510221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 584452 грн., в т.ч. основний платіж 490968 грн., штрафні санкції 93484,25 грн.; № 0000520221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 568362 грн., в т.ч. основний платіж 465162, 00 грн., штрафі санкції 103200 грн.; № 0000370172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 7111, 00 грн., в т.ч. основний платіж 5281,53 грн., штрафні санкції 1830,38 грн.; № 0000590223 про застосування штрафних санкцій у розмірі 12075 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення -рішення, відповідно до приписів ст..56 ПК України, за результати якого скарга задоволена частково та прийняті нові податкові повідомлення рішення від 13.05.2013 року № 0001010221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 501852, 52 грн., в т.ч. основний платіж 409711 грн., штрафні санкції 92141,25 грн. та № 0000980172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6726,97 грн., з них основний платіж - 5281,53 грн., штрафні санкції 1445,44 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд зазначає наступне.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

З наявних у справі документів вбачається, що 25.02.2010 року між позивачем та ТОВ «ТВО «Східбуд» укладено договір про надання транспортних послуг відповідно до якого перевізник зобов'язується доставити наданий йому товар, зазначений у супровідних документах та видати його уповноваженій на приймання особі, а замовник оплатити надані послуги (п.1.1 Договору), -а.с.22-35, т.9

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах означеного вище договору, позивачу ТОВ «ТВО «Східбуд» виписані податкові накладні від 30.04.2010 року, від 30.06.2010 року № 45, від 30.12.2010 року № 151, від 31.01.2011 року, від 29.04.2011 року № 156, від 31.05.2011 року № 199, від 30.06.2011 року № 379, від 29.07.2011 року № 468, від 31.08.2011 року № 541, від 31.10.2011 року № 599, від 31.10.2011 року № 591, від 30.11.2011 року № 651, від 26.11.2011 року, (а.с.43-47, т.1), зауважень щодо відповідності яких вимогам ст..201 ПК України, ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», акт перевірки не містить, а отже у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень (а.с.36-75 т.9) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Згідно приписів Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704. Крім того в п. 2.16 цього Положення зроблене застереження стосовно того, що забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Факт отримання послуг за договорами підтверджується долученими до матеріалів справи актами приймання - здавання робіт (а.с. 148-163, т.1), які відповідно п. 3.1 договору № 25/02-Р від 25.02.2010 року мають підтвердити факт виконання послуг.

Дослідивши зміст актів суд зауважує, що останні містять посилання на період у який надано послугу, деталізовано вид послуги, маршрут за яким вчинено останню та відповідно визначено кілометраж тощо. Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що зі змісту акту вбачається, що він містить чіткий, деталізований перелік наданих послуг, що в свою чергу дозволяє встановити зв'язку витрат на послуги з господарською діяльністю підприємства.

Щодо посилань податкового органу на ненадання до перевірки ТТН, як підстави підтвердження здійснення послуг транспортування, суд зазначає наступне. Відповідно п. 44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. При цьому відповідно до ПК України товарно-транспортна накладна не є обов'язковим первинним документом, на підставі якого визначається об'єкт оподаткування та/або податкові зобов'язання.

Наявність ТТН є обов'язковим тільки при автомобільних перевезеннях, однак їх обов'язковість обумовлена не положеннями ПКУ, а нормами ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт". При цьому ТТН включена в перелік документів, необхідних для здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні на договірній основі, а відповідно до п.2" Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполучені", затвердженого постановою КМУ №207 від 25.02.2009р. у ред.чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Суд також зауважує, що відповідно до п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу від 14.10.1997, № 363 у ред.. чинній на момент виникнення спірних правовідносин, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до преамбули вказаних Правил, вони визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників. За визначенням п.1 вказаних Правил замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. Отже, з аналізу вказаної норми випливає, що наведені Правила стосуються лише перевізників та вантажоодержувачів, які є замовниками автомобільних перевезень на підставі договору, укладеного з перевізником.

Суд також зауважує, що на підтвердження отримання послуг за спірним договором позивачем надані товарно-транспортні накладні, копії яких містяться у матеріалах справи.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Щодо посилань податкового органу на порушення позивачем положень п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та положень п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.187.1 ст.187 ПК України, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, суд зазначає наступне.

Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки встановлено, що при проведенні перевірки фахівцями податкового органу встановлено, що 03.09., 06.09., 09.09., 13.09., 15.09.,17.09, 22.09, 27.09, 29.09.,20.09 2010 року та 03.03., 28.03.2011 року до каси підприємства надійшли кошти за раніше отримані ТМЦ, які враховані податковим органом як суми, що не включені до складу валових доходів та податкових зобов'язань відповідних періодів (а.с.37-39, 64-65, т.1), що на призвело до порушення положень п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та положень п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.187.1 ст.187 ПК України, проте суд не погоджується з позицією відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до положень п.187.1 ст.187 ПК України, які є аналогічними положенням пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України « Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Із долучених до матеріалів справи бухгалтерських довідок до звіту форми z, звітів електронних журналів, видаткових накладних ( том 8, а.с. 1-21, т.9) встановлено, що в момент відвантаження ТМЦ позивач передав право власності на вказані товари та відповідно відбулася перша подія, передбачена вказаними нормами, що обумовило право підприємства на відображення вказаних у звітах сум відповідно у складі валових доходів та зобов'язань з ПДВ.

Суд також зауважує, що якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру, що підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі №21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Крім того судовим розглядом встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2012 року у справі 2а-10674/12/2070 скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0004542305 від 15.05.2012 року, винесене згідно акту перевірки від 28.04.2012 року за № 1367/2201/34859198, на підставі якого податковим органом зроблено висновок про непідтвердженість реальності договору транспортних послуг, укладених позивачем з ТОВ "ТОВ «Східбуд" (а.с.75-76,т.1). Рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 року (а.с.121-144, т.1)

Враховуючи викладене вище, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з ТОВ «ТВО «Східбуд» та відповідно неправомірність формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам із вказаним контрагентом необґрунтованими, а отже податкові повідомлення рішення від 22.02.2013 року № 0000510221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 584452,00 грн.; від 13.05.2013 року № 0001010221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 501852,52 грн. такими, що підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення рішення від 13.05.2013 року № 0000980172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6726,97 грн., з них основний платіж - 5281,53 грн., штрафні санкції 1445,44 грн., суд зазначає наступне.

Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки встановлено, що при проведенні перевірки виявлено порушення підприємством п.п. 6.3.2 п. 6.3, ст.. 6 Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб": працівникам надавались пільги по податку з доходів фізичних осіб, тоді як останні були приватними підприємцями.

Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає, що відповідно до п. 6.3.2 ст. 6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.

Платник податку, який змінює за самостійним рішенням місце отримання податкової соціальної пільги, зобов'язаний надати працедавцю за попереднім місцем її застосування заяву про відмову від такої пільги (далі - заява про відмову від пільги) за формою, визначеною центральним податковим органом. Така заява не подається, якщо платник податку припиняє трудові відносини з таким працедавцем з будь-яких підстав, а також у випадках, визначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.

Положеннями ст..169 ПК України передбачено, що платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги: 169.1.1. у розмірі, що дорівнює 100 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку. Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платнику податку місячного доходу у вигляді заробітної плати тільки за одним місцем його нарахування (виплати). Платник податку подає роботодавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги (далі - заява про застосування пільги). Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання роботодавцем заяви платника податку про застосування пільги та документів, що підтверджують таке право. Роботодавець відображає у податковій звітності всі випадки застосування або незастосування податкової соціальної пільги згідно з отриманими від платників податку заявами про застосування пільги, а також заявами про відмову від такої пільги.

Отже, з урахуванням наведених приписів законодавства України, податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платнику податку у вигляді заробітної плати при наявності відповідної заяви працівника про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги та не визначено обов'язку суб'єкта господарювання - юридичної особи перевіряти статус працівників як приватних підприємців

Матеріалами справи підтверджено, що від працівників підприємства на ім'я директора підприємства позивача отримані відповідні заяви про застосування податкової соціальної пільги до нарахованого місячного доходу (а.с.164-173, т.1). Доказів того, що позивач був обізнаний те, що вищевказані працівники зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності матеріали справи не містять, як не надано таких доказів і в судове засідання в порядку ст..71 КАС України, а отже суд приходить до висновку про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

З огляду на положення ст. 71 КАС України та беручи до уваги п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, котрим встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, а отже останнє підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 22.02.2013 року № 0000590223 про застосування штрафних санкцій у розмірі 12075 грн. , суд зазначає наступне.

Питання обігу готівки врегульовані приписами Указу Президента України від 12.06.1995 року № 436/95-ВР "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки", Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 (далі по тексту Постанова № 637)

Так, п. 3.1, 3.3 Постанови №637 визначено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами (додаток 2), підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

Із долученого до матеріалів справи акту перевірки встановлено, що при проведенні останньої Відповідно до акту перевірки податковим органом виявлено порушення п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою правління НБУ від 15.12.2004 року № 637 (далі по тексту Положення № 637), а саме встановлено не здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі, так згідно фіскального чека № 215 від 19.08.2011 року сума готівки, яка видана в касу підприємства за допомогою операції «службова видача» склала 5048,00 грн. тоді як в касовій книзі підприємства оприбутковані кошти у сумі 2633,0 грн., отже сума готівки у розмірі 2415,0 грн. позивачем не відображена, прибутковий касовий ордер на вказану суму відсутній (а.с.99, т.1)

Проте вказана позиція відповідача спростовується долученими до матеріалів справи документам, згідно яких судом встановлено, що 19.08.2011 року в касу підприємства внесена готівка у розмірі 5048 грн., що підтверджується фіскальним чеком № 215, в т.ч. безвідсоткова фінансова допомога у розмірі 2633,00 грн., оприбуткована в касу згідно прибуткового касового ордеру № 131 та внесена на розрахунковий рахунок в банку, згідно видаткового касового ордеру № 173 та суми виручки за день у розмірі 2415,00 грн., вилученої з каси згідно прибуткового касового ордеру № 132 та видана в якості матеріальної допомоги праці нивкам згідно видаткових ордерів № 171,172-а.с152-165, т.7

Враховуючи викладене вище суд вважає податкове повідомлення рішення від 22.02.2013 року № 0000590223 таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що відповідачем в судовому засіданні не доведено правомірність прийняття оскаржуваних рішень, а отже адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст..94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні ресурси - 08" до Основ'янської об'єднаної ДПІ м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.02.2013 року № 0000510221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 584452,00 грн.; від 13.05.2013 року № 0001010221 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 501852,52 грн.; від 13.05.2013 року №0000980172 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6726,97 грн.; від 22.02.2013 року № 0000590223 про застосування штрафних санкцій у розмірі 12075 грн.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, вул. код ЄДРПОУ 37999628, р/р 31217206784011, код банку 851011) на користь ТОВ "Будівельні ресурси-08" (код 36034500) судовий збір у розмірі 2295,00 (дві тисячі двісті дев'яносто п'ять) грн.00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 04.10.2013 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.