Рішення № 36559203, 08.01.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" січня 2014 р.Справа № 916/3050/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

секретаря судового засідання Галюк Т.В.

Представники:

від позивача: Клименко С.А. згідно довіреності від 30.09.13.;

від відповідача: фізична особа - підприємець ОСОБА_2, паспорт, свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕКСІМ-ГРУП" (м.Одеса)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Одеса);

про стягнення 41144,84грн.

У засіданнях суду оголошувались перерви на підставі ст.77 ГПК України, а саме: 23.12.13. до 27.12.13., а 27.12.13. до 08.01.13.

07.11.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю „ЕКСІМ-ГРУП" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення з останньої 41144,84 грн., із яких: 39910,14грн. - основного боргу, 1234,70грн. - пені.

Ухвалою суду від 08 листопада 2013р. порушено провадження у справі № 916/3050/13 за зазначеним позовом.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав позов. Пояснював, що між сторонами був укладений договір поставки. На виконання договору поставки позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 39910,14грн. За отриманий товар відповідач не розрахувався. Ніяких довіреностей позивач на отримання коштів за товар у відповідача не видавав. ОСОБА_3 працював торговим представником у позивача, але позивач не уповноважував ОСОБА_3 на отримання коштів у відповідача.

Відповідач в судових засіданнях позов визнав частково. Пояснював, що товар на загальну суму 39910,14грн. отримав у позивача, але 5000,00грн. за товар сплатив менеджеру ОСОБА_3. Квитанцію або прибутковий касовий ордер ОСОБА_3 їй не видав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

11 вересня 2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ЕКСІМ-ГРУП" (позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 ( відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 0071, згідно якого позивач зобов'язується передати покупцеві товар у власність, а покупець зобов'язується прийняти товар від продавця і оплатити його в строки і порядку, передбачених договором.

Відповідно п.2.1 товар поставляється партіями в кількості, асортименті і в строки, зазначені в замовленні шляхом відвантаження товару автотранспортом постачальника.

Право власності на товар покупець набуває з моменту підписання товарно-транспортної накладної (п.2.4 договору).

Відповідно пунктів 3.4-3.6 договору покупець оплачує товар протягом 21 календарного дня із дати поставки товару. Оплата товару здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно п.5.2 договору, покупець вразі порушення установленого строку розрахунків за поставлений товар сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочки платежу.

На виконання умов договору №0071 від 11.09.2013р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 39910,14грн., що підтверджується видатковими накладними, а саме: №ОПК0000916 від 08.07.13., №ОПК0000951 від 19.07.13., №ОПК0000952 від 19.07.13., №ОПК0000975 від 24.07.13., №ОПК0000930 від 15.07.13., №ОПК0000936 від 17.07.13.(а.с.12-26).

Проте, відповідач за поставлений товар не розрахувався, тому станом як на час звернення з позовом до суду, так і на час розгляду справи у відповідача перед позивачем утворився борг за отриманий товар в сумі 39910,14грн.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до ст. 193 ГК України, яка цілком кореспондується із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ст.712 ЦК України, за договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з вимогами ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як суд зазначав вище, відповідачем оплата вартості товару в передбачений договором строк здійснена не була, що є порушенням зобов'язання.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд задовольняє позов щодо стягнення основного боргу в повному обсязі.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1234,70грн.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахування пені, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення пені в сумі 1234,70 грн., бо їх нарахування відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач позовні вимоги не спростував, доказів сплати заборгованості не надав, борг в сумі 34626,34грн. в засіданні суду визнав, також визнав, що товар по видаткових накладних, а саме: №ОПК0000916 від 08.07.13., №ОПК0000951 від 19.07.13., №ОПК0000952 від 19.07.13., №ОПК0000975 від 24.07.13., №ОПК0000930 від 15.07.13., №ОПК0000936 від 17.07.13. на загальну суму 39910,145грн. отримав.

Суд не приймає доводи відповідача про те, що кошти в сумі 5000,00грн. передав ОСОБА_3, оскільки відповідач не надав доказів, які б підтверджували уповноваження позивачем ОСОБА_3 на отримання коштів за товар у відповідача. До того ж, згідно умов договору відповідач повинен був перераховувати кошти за товар на розрахунковий рахунок позивача.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд задовольняє позов у повному обсязі, оскільки вимоги підтверджуються матеріалами справи, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, оскільки останній спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕКСІМ-ГРУП" (65011, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 44, код ЄДРПОУ 36155700):

- 39910,14грн. - основного боргу,

- 1234,70 грн. - пені,

- 1720,50 грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано: 10 січня 2014р.

Суддя Брагіна Я.В.