Ухвала суду № 36557900, 12.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2013 р. м. Київ К/800/32353/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої: суддів:Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року

у справі № 1570/4027/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства «Ізмаїлавтотранс»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Публічне акціонерне товариство «Ізмаїлавтотранс» (надалі також - «Позивач») звернулося до суду з адміністративним позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби (надалі також - «Відповідач») про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби від 28 березня 2012 року №0000152280 про збільшення суми грошового зобов'язання податку на додану вартість на суму 187 177 грн. (сума грошового зобов'язання за основним платежем - 167509 грн., за штрафними санкціями -19668 грн.)

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року у задоволені позовних вимог позивача відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року апеляційну скаргу ПАТ «Ізмаїлавтотранс» задоволено: постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року по адміністративній справі за позовом ПАТ «Ізмаїлавтотранс» до Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - скасовано; прийнято нову постанову, якою позов ПАТ «Ізмаїлавтотранс» до Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено у повному обсязі; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської ОДПІ Одеської області ДПС № 0000152280 від 28 березня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання ПАТ «Ізмаїлавтотранс» зі сплати податку на додану вартість на суму 187 177 грн. ( сума грошового зобов'язання за основним платежем -167 509 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -19668 грн.).

Вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуально права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, Ізмаїльська об'єднана державна податкова інспекція Одеської області Державної податкової служби просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що оскільки у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для досягнення результатів підприємницької та економічної діяльності, угоди укладені між Позивачем та вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних правових наслідків.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу та скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку, що наявна у матеріалах справи первинна бухгалтерська документація підтверджує фактичне виконання операцій контрагентами позивача, а, відтак, позивачем правомірно відображено у податковому обліку суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення рішення від 28 березня 2012 року № 0000152280 (визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 187177 грн. 00 коп.) стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 12 березня 2012 року № 0045/22-8/03115040 про порушення позивачем вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 198, 201 Податкового Кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість у сумі -167509 грн. 00 коп. Так, на думку податкового органу вказані порушення полягають у тому, що укладені між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Будівництво Пан-Україна» та ТОВ «Всюдибуд») угоди не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки у останніх відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 наведеної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Нормами статті 198 Податкового кодексу України, зокрема, зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що у платника податку виникає право на включення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за умови підтвердження відповідними первинними документами здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податків було сформовано податковий кредит.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, обставини щодо наявності первинної документації оформленої позивачем та його контрагентами, податковим органом при перевірці позивача досліджувалися, однак вказані докази як підтвердження реального здійснення фінансово-господарських операцій безпідставно були залишені податковим органом без уваги.

Разом з тим, на основі дослідженої первинної документації, що надана позивачем до суду, (договорів, довідок про вартість виконаних робіт, податкових накладних, актів виконаних робіт, локальних кошторисів (том 1, а.с. 63-131), оцінка якій дана з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо підтвердження фактичного здійснення господарських операцій контрагентами позивача.

Доводи відповідача про заниження ПАТ «Ізмаїлавтотранс» податкових зобов'язань з податку на додану вартість ґрунтуються, зокрема, на висновках акту перевірки ТОВ «Будівництво Пан-Україна». Так, податковий орган зазначив, що фінансово-господарські операції не носили реальний товарний характер, оскільки згідно акту перевірки контрагента позивача - ТОВ «Будівництво Пан-Україна» встановлено відсутність у вказаного підприємства засобів, що економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

В той же час, як встановлено судом апеляційної інстанцій, судовими рішеннями (постанова Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2012 року по справі № 2а-594/12/2070, залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 25. квітня 2012 року по справі №2а-595/12/2070) визнані неправомірними дії ДПІ у Московському районі м. Харкова щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівництво Пан-Україна» на підставі якої складено акт від 27жовтня 2011 року № 3087/23/34859292 та визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова щодо проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю « Будівництво Пан-Україна», на підставі якої складено акт від 15 листопада 2011 року № 126/18/34859292 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівництво Пан-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 1 вересня 2011 року по 30 вересня 2011 року.

За таких обставин, дії податкового органу щодо проведення перевірок вказаного контрагента позивача визнано неправомірними, а відтак, висновки щодо неможливості реального здійснення ТОВ «Будівництво Пан-Україна»господарських операцій не можна вважати такими, що зроблені з дотриманням вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

За таких обставин, посилання податкового органу на обставини неможливості здійснення господарських операцій ТОВ «Будівництво Пан-Україна» не можуть розцінюватися судом як належні та допустимі докази на обґрунтування відсутності реального здійснення фінансово-господарських операцій між позивачем та вказаним підприємством.

Також суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність посилань податкового органу на неможливість фактичного здійснення господарських операцій ТОВ «Всюдибуд», оскільки вказане підприємство знято з обліку в органах державної податкової служби 19 жовтня 2010 року, а господарські операції між позивачем та вказаним контрагентом мали місце в червні та липні 2010 року.

Відтак, встановленим обставинам суд апеляційної інстанції дав правильну юридичну оцінку, та зробив такий, який відповідає фактичним обставинам справи юридично правильний висновок про правомірність віднесення позивачем в податковому обліку сум з податку на додану вартість.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.»

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція податкового органу не ґрунтується на положеннях законодавства та не підтверджується матеріалами справи.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а

Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій сторонам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко