Ухвала суду № 36557897, 12.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2013 р. м. Київ К/800/43888/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рис України» на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року

у справі № 2а-4085/10/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рис України»

до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської

області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рис України» (надалі також - «Позивач», ТОВ «Рис України») звернулось до суду з адміністративним позовом до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області (надалі також - «Відповідач», «ДПІ») про скасування податкового повідомлення-рішення від 21червня 2010 року № 0000202310/0, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62939,88 грн., у тому числі за основним платежем 4634,59 грн. та штрафними санкціями - 58305,29 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року, у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Рис України» відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рис України» залишено без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рис України» до Чаплинської міжрайонної державної податкової інспекції Херсонської області про скасування податкового повідомлення-рішення - без змін.

ТОВ «Рис України» в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для донарахування податкового зобов'язання згідно з податковим повідомленням-рішенням від 21 червня 2010 року № 0000202310/0 з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 9 червня 2010 року № 07/2310/33124250, про порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Так, порушення вимог зазначеного Закону, на думку податкового органу, полягає у тому, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачених за результатами здійснених робіт по благоустрою території згідно договору підряду від 15 жовтня 2008 року № 19 (укладений ДП «Херсонський облавтодор» (Підрядник) та ТОВ «Рис України»), оскільки такі роботи не пов'язані з поліпшенням орендованих позивачем приміщень та придбаний ТОВ «Рис України» товар (добрива та хімічні препарати, насіння соняшнику) не був призначений для подальшого використання у власній господарській діяльності, оскільки він затрачений на посіви соняшника, врожай якого загинув та був списаний.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із того, що зазначені в акті приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2008 року роботи з транспортування котка автомобілями-самоскидами, транспортування асфальтоукладальника, улаштування верхнього шару покриття асфальтобетонної суміші асфальтоукладальником, свідчать про те, що позивачем здійснювався благоустрій території, яка не знаходиться в його оренді, а тому сума ПДВ - 5.521,00 грн., яка була включена до податкового кредиту не пов'язана з поліпшенням орендованих приміщень і такі роботи не призначені для їх використання в господарській діяльності позивача.

Крім того, зазначаючи про необґрунтованість податкової вигоди, суди попередніх інстанцій виходили із того, що оскільки сільськогосподарські культури загинули, придбані раніше товари (послуги) не вважаються використаними в оподатковуваних операціях і тому підлягають списанню з балансу підприємства, а позивач не має права на включення до податкового кредиту сум ПДВ щодо таких операцій.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (був чинний на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пунктом 7.5 статті 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, з урахуванням наведених вище норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, право платника податку на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту виникає з дати, що визначена пунктом 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі податкової накладної та за умови наявності у платника мети подальшого використання придбаних товарів, робіт, послуг у межах господарській діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15 жовтня 2008 року між позивачем (Замовник) та ДП «Херсонський облавтодор» (Підрядник) було укладено договір № 18 на виконання робіт по благоустрою території ТОВ «Рис України», за результатами виконання умов якого складено довідку про вартість виконаних підрядних робіт на благоустрій території за жовтень 2008 рік, акт приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2008 року на загальну суму 33128,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 5521,00 грн.). На підставі податкової накладної від 30 жовтня 2008 року № 178 вказану суму, було включено до податкового кредиту та відображено у податковій декларації (скорочена) за жовтень 2008 року.

Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Рис України» не мало у своїй власності основних засобів І групи, а саме: територій, складів та інших приміщень, а використовував у своїй діяльності лише приміщення - центральний склад площею 234,2 м 2 та офісне приміщення (кімната на І та II поверсі загальною площею 144 м2), орендовані у ВАТ «Каланчацький райагрохім» згідно договору від 5 січня 2005 року, згідно з пунктом 2.1 якого ТОВ «Рис України» зобов'язане підтримувати орендовані приміщення в належному та охайному стані, підтримувати чистоту та правила пожежної безпеки, здійснювати поточний ремонт.

Роблячи висновок про те, що придбані у ДП «Херсонський облавтодор» послуги по благоустрою території не використовувались у межах господарської діяльності позивача у зв'язку з тим, що зазначені в акті приймання виконаних підрядних робіт за жовтень 2008 року роботи (транспортування котка автомобілями-самоскидами, транспортування асфальтоукладальника, улаштування верхнього шару покриття асфальтобетонної суміші асфальтоукладальником) свідчать про те, що позивачем здійснювався благоустрій території, яку позивачем не орендовано, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на наявні у матеріалах справи докази, які свідчать про те, що ДП «Херсонський облавтодор» виконувались роботи по відновленню покриття підлоги складського приміщення (Акт обстеження території ВАТ «Каланчацький райагрохім»( а.с. 108), Довідка ДП «Херсонський облавтодор» (а.с. 109), Довідка начальника державної інспекції з якості формування ресурсів сільськогосподарської продукції у Каланчацькому районі (а.с. 113), Довідка ВАТ «Каланчацький агрохім» (а.с.121).

Окрім того, згідно встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, відповідно до акту про використані матеріали для вирощування соняшнику за квітень 2007 року, складеного комісією для вирощування соняшника на площі 568,0 га, на території Тарасівської сільської ради, було використано матеріали на загальну суму 263894,96 грн. (без ПДВ), у тому числі: добрива та хімічні препарати в сумі 80222,22 грн. (без ПДВ); насіння соняшнику на суму 183.672,74 грн. (без ПДВ). Дані операції відображені в бухгалтерському обліку підприємства.

Під час перевірки встановлено, що підприємство ТОВ «Рис України» не збирало врожай соняшника, у зв'язку з тим, що врожай повністю загинув. Дана обставина підтверджується актом на списання соняшника (а.с. 80), згідно з яким було проведено обстеження посівів соняшника розташованого на богарних землях площею 568,0 га (поле №6, №7, №8, №9) на території Тарасівської сільської Ради Скадовського району та зроблено висновок, що врожаю на зазначених площах не очікується, а тому визнано посіви соняшника загиблими та вирішено підготувати дані площі під посів культур та парові площі.

З огляду на те, що придбані товари (добрива та хімічні препарати в сумі) не використовувались у господарській діяльності позивача, зважаючи на загибель врожаю соняшника, суди дійшли висновку про допущення позивачем порушень вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», однак такі висновки ґрунтуються на не повно встановлених обставинах справи, оскільки як підтверджується наявними у справі доказами (Договір від 16 вересня 2007 року №1 (а.с.118), накладні (а.с. 34, 35 ), позивач здійснював збір урожаю соняшника, однак вказане залишилось не дослідженим судами попередніх інстанцій.

Окрім того, не знаходять свого підтвердження належними та допустимими доказами висновки судів попередніх інстанцій про те, що витрати віднесені на вирощування соняшника в сумі 263894,96 грн. було списано на збитки підприємства, а врожай не було оприбутковано та реалізовано.

Роблячи висновок про порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суди прийняли рішення, яке не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, що визначені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рис України» задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року скасувати.

Справу № 2а-4085/10/2170 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко