Рішення № 36550473, 24.12.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6464/13

Провадження № 2/522/7302/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2013 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Кічмаренко С.М.,

при секретарі Науменко Г.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3, адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання недійсним, про визнання права власності на 1/4 частку квартири в порядку спадщини за законом, припиненні права власності співвласника, виселенні відповідача, вселенні позивача в квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання від 07 березня 2007 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою за № 5-397 та визнанні ? ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 спадщиною, після померлого 17 грудня 2012, батька ОСОБА_5 Крім того, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від 13 березня 2004 року, зареєстрованого Третім відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси, та анулювати актовий запис № 51, визнати за нею, ОСОБА_1, право власності в порядку спадщини за законом на ? частину квартири АДРЕСА_1, після померлого 17 грудня 2012, батька ОСОБА_5 Також, просить суд виселити із квартири АДРЕСА_1 відповідачку ОСОБА_3 та вселити в квартиру АДРЕСА_1, позивачку - ОСОБА_1 Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки на її користь судові витрати в розмірі 1715 грн. 50 коп. судовий збір, за подання позову; 114 гр.70 коп. судовий збір за заяву про забезпечення доказів по справі.

В судовому засіданні позивач та представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд, їх задовольнити повністю, але під час судового розгляду справи, позивач та її представник зменшили обсяг позовних вимог, шляхом подачі заяви про залишення без розгляду позовних вимог, в частині визнання недійсним шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від 13 березня 2004 року, зареєстрованого Третім відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси, та анулюванні актового запису № 51. Про що, судом постановлено ухвалу про залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від 13 березня 2004 року, зареєстрованого Третім відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси, та анулюванні актового запису № 51, в порядку ч.1 п.5 ст. 207 ЦПК України. В подальшому, під час судового розгляду. позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 збільшили обсяг заявлених позовних вимог та просять суд визнати недійсним договір довічного утримання від 7 березня 2007 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідченого Шостою одеською державною нотаріальною конторою за № 5-400. Визнати за позивачкою ОСОБА_1 право власності в порядку спадщини за законом на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, після померлого 17 грудня 2012, батька ОСОБА_5 та визнати за відповідачкою ОСОБА_3 право власності в порядку спадщини за законом на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, після померлого 17 грудня 2012, чоловіка ОСОБА_5 Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1, після померлого 17 грудня 2012, чоловіка ОСОБА_5, шляхом стягнення із позивача ОСОБА_1 ринкової вартості грошової компенсації вказаної неподільної частки квартири на користь відповідачки. Виселити із квартири АДРЕСА_1 відповідачку ОСОБА_3 та вселити в квартиру АДРЕСА_1, позивача ОСОБА_1 Встановити порядок виконання судового рішення, за яким, в першу чергу провести виселення відповідачки ОСОБА_3, вселення позивача ОСОБА_1, а в другу чергу провести стягнення грошової компенсації на користь відповідачки ОСОБА_3 з депозитного рахунку суду. При цьому, 13 грудня 2013 року, позивачка ОСОБА_1 внесла на депозитний рахунок суду на користь відповідачки ОСОБА_3, грошову ринкову вартості ? частини квартири АДРЕСА_1, згідно до висновку будівельно-технічного експертного дослідження № 133/2013 від 29.08.2013 року, в розмірі 88970 грн. (платіжне доручення № 1 від 13.12.2013 р., код НОМЕР_1).

Обгрунтуючи свої позовні вимоги, представник позивача пояснила в судовому засіданні, що згідно ст. ст. 747, 369, 358, 215 ЦК України та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. N 20/5, Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004р. за N 283/8882, в редакції від 26.03.2010 року, відповідно розділу 6 посвідчення договорів довічного утримання (догляду) та договорів про надання утримання), п.п.83,84, якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути посвідчений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення порядку користування цим майном між співвласниками. У тексті договору довічного утримання обов'язково зазначається, що набувач майна зобов'язаний надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення, а також усі види догляду (опікування) з їх конкретизуванням або без такого, та визначається грошова оцінка матеріального забезпечення, яка встановлюється за згодою сторін. У разі зобов'язання набувача забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду), у тексті договору зазначається конкретно визначена частина помешкання, у якій відчужувач або третя особа має право проживати. При посвiдченнi договору, де Набувачем виступає людина, яка перебуває у шлюбі - нотаріус обов'язково витребовує згоду подружжя, викладену у вигляді заяви, справжність підпису на який повинна бути засвідчена нотаріально, в заяві також зазначається предмет договору та сума матеріального забезпечення. В разі якщо набувач неодружений (неодружена) нотаріусом витребовується заява, яка підтверджує даний факт. Представник позивача, вважає, що при укладенні оспорюванного сторонами договору довічного утримання були порушені передбачені вимоги закону до договору довічного утримання.

Крім того, зазначила представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні, відповідно до п. 90 розділу 6 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. N 20/5, Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004р. за N 283/8882, посвідчення договорів довічного утримання, подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначаються умови, розмір та строки виплати аліментів. Такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, при посвідченні договорів про надання утримання нотаріус повинен додержуватись правил статей 75-78, 82 Сімейного кодексу України.

Таким чином, представник позивачка вважає, що при укладені вказаного договору довічного утримання, відповідачка заздалегідь до укладення цього договору не мала фактичної можливості забезпечити матеріальне утримання чоловіка, по-перше за фактичними обставинами життя, - ОСОБА_5 був значно краще матеріально забезпеченим ніж ОСОБА_3 (грошові збереження, пенсія, матеріальна підтримка БФ «Хесед Шаарей Цион» та інше), та окрім того, не було згоди співвласника позивачки на відчуження ідеальної частки квартири, та була винесена заборона суду для ОСОБА_5 стосовно його ідеальної частки в цієї квартирі. Також, перебуваючи в шлюбі, відповідачка, вступивши до шлюбу із інвалідом 1 групи в 2004 році, за законом мала обовязок його утримання за нормами сімейного законодавства України.

Крім того, зазначила в судовому засіданні представник позивача, що під час шлюбу, 12.01.2007 року, відповідачка ОСОБА_3 приватизувала із сімєю свого сина в рівних частках, житло квартиру АДРЕСА_2, де постійно проживала і була зареєстрована до 08.02.2008 року. На теперішній час, саме відповідачці належить ? квартири АДРЕСА_3, саме вона й на теперішній час є відповідальним квартиронаймачем вказаної квартири, та знята з реєстрації за особистою заявою 08.02.2008 року. Також, фактичною обставиною справи та доказом в порядку ч.3 ст.61 ЦПК України, є обставина вселення та реєстрації відповідачки ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1, яка відбулась на підставі договору довічного утримання від 07.03.2007 року, - 20.08.2008 року. Цей юридичний факт встановлено Постановою ОСОБА_6 окружного адміністративного суду від 12.06.2012 року. Тобто, до спірної квартири, відповідачка не вселялась як жінка ОСОБА_5, під час шлюбу вона мала самостійне приватизоване житло, та в спірну квартиру вселилась та зареєструвалась як співвласник квартири на підставі договору довічного утримання від 07.03.2007 року. Таким чином, як вважає представник позивача, спірна квартира АДРЕСА_1 із 1993 року, перебувала в спільної власності ОСОБА_5 та позивачки ОСОБА_1, відповідачка ОСОБА_3 під час шлюбу, 12.01.2007 року набула право власності в квартирі, в якої вона проживала до вступу в шлюб та під час шлюбу, перебуваючи в шлюбі, ОСОБА_3 покращила своє матеріальне становище (грошові збереження ОСОБА_5, збільшення розміру пенсії, матеріальна допомога БФ, інші пільги за заслуги померлого чоловіка, грошові допомоги на поховання чоловіка), до спірної квартири як жінка ОСОБА_3 не вселялась, співвласник спірної квартири позивачка є чужою для відповідачки особою, та в силу життєвої неприязні, спільне користування вказаною квартирою є неможливим. Крім того, представник позивача в судовому засіданні, посилається на те, що відповідно до витребуваної судом спадкової справи № 9/2013 року до майна померлого 17 грудня 2012 року ОСОБА_5, із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом 6-місячний строк для прийняття спадщини, звернулась із заявою про прийняття спадщини, позивачка дочка померлого позивачка ОСОБА_1 Тому, вважає представник позивачки, що відповідно до ст.ст. 1258, 1259, 1261, 1269 ЦК України, позивачка ОСОБА_1 є падкоємицею ? частки квартири АДРЕСА_1, за законом. Згідно до ч.2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Тому, позивач просить суд визнати за позивачкою та відповідачкою право власності в порядку спадщини за законом на ? частку квартири АДРЕСА_1, за кожною, після померлого 17.12.2012 року ОСОБА_5 Фактичною причиною погіршення стосунків між позивачкою ОСОБА_1 та її батьком ОСОБА_5 в 2002-2004 роках, та його подальшим вступом до шлюбу із відповідачкою ОСОБА_3, як вказує представник позивача в судовому засіданні, став виїзд за кордон України до Німеччини усієї сімї ОСОБА_1, яка запропонувала ОСОБА_5 виїхати із нею разом на постійне місце проживання до Німеччини. Але, ОСОБА_5 був учасником Великої вітчизняної війни, та мав особливе особисте ставлення до Німеччини, як країни, сприйняв вказане бажання дочки як провину, сам не поїхав з України та й відмовив дочці ОСОБА_1 в дозволі виїзду, тому із 2004 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 починаються судові спори та в 80 років ОСОБА_5 одружується із відповідачкою ОСОБА_3 всупереч запропонованому йому виїзду за кордон України.

Також, представник позивача, вказує, що відповідно до висновку будівельно-технічного експертного дослідження № 133/2013 від 29.08.2013 року, технічно є неможливим виділити в натурі ? частку квартири АДРЕСА_1, а саме тому, укладення договору довічного утримання від 07.03.2007 року, під час судового спору про визнання порядку користування між співвласниками квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є незаконним в порядку ч.2 ст. 747 ЦК України, 203 ч.1,3, 4, 5 ЦК України та має правові наслідки, передбачені ч.3 ст. 215, ч.1 ст. 216 ЦК України.

Крім того, представник позивача ОСОБА_2 зазначила в судовому засіданні, що враховуючи, що відповідачка ОСОБА_3, ще до виникнення судового спору, за цієї цивільної справи та під час судового спору незаконно перешкоджає позивачки ОСОБА_1, користуванню квартирою, розподіл квартири в натурі є технічно неможливим, договір довічного утримання від 07.03.2007 року, укладено всупереч закону, заповіти укладені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 не охоплюють спірного майна 12 частки квартири АДРЕСА_1, позивачка ОСОБА_1 є спадкоємицею вказаного майна першої черги за законом, та співвласником квартири із 1993 року, тому, позивачка просить суд задовольнити її позов в повному обсязі, та припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_4, після померлого 17 грудня 2013, чоловіка ОСОБА_5, шляхом стягнення із позивача ОСОБА_1 на користь відповідачки ОСОБА_3 ринкової вартості грошової компенсації вказаної неподільної частки квартири. Тому, позивачка просить суд, виселити із квартири АДРЕСА_4 відповідачку ОСОБА_3 та вселити в квартиру АДРЕСА_4, її, позивача ОСОБА_1

Відповідачка ОСОБА_3 до суду не зявилась, про причини неявки суду не повідомила, але 5.07.2013 року позовну заяву із додатками в суді отримала особисто. До суду зявилась представник відповідачки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, яка в судовому засіданні проти заявленого ОСОБА_1 позову заперечували в повному обсязі. Представник відповідачки вказувала в судовому засіданні, що з 2002 року відповідачка ОСОБА_3 проживала із ОСОБА_5 в цивільному шлюбі, а в 2004 році вступила в шлюб із ОСОБА_5, та з цього часу проживала з ним разом в квартирі АДРЕСА_1. В 2002 році, чоловік відповідачки ОСОБА_5 повідомив свою дочку позивачку ОСОБА_1, що в звязку з тим, що ОСОБА_1 за ним не доглядає, та припинила з ним сімейні стосунки, він вирішив вступити в шлюб із ОСОБА_3 і повідомив ОСОБА_1, що дружина ОСОБА_3 буде проживати з ним та доглядати за ним. 17.10.2006 року рішенням Апеляційного суду Одеської області частки в квартирі між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 були визнані рівними, 16.02.2007 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси арешт з квартири був знятий, ухвала набрала законної сили 22.02.2007 року, тому 07 березня 2007 року, ОСОБА_5 уклав із ОСОБА_3 договір довічного утримання, за яким відповідачка на законній підставі набула право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1, на що згода ОСОБА_1 була не потрібна за законом. Крім того, представник відповідачки ОСОБА_4 в судовому засіданні посилається на постанову ОСОБА_6 окружного адміністративного суду України від 18 червня 2012 року, яке набрало законної сили 27 липня 2013 року, за яким ОСОБА_1 відмовлено в скасуванні реєстрації ОСОБА_3 від 20.02.2008 року, в квартири АДРЕСА_1, яка відбулась на підставі договору довічного утримання від 07.03.2007 року. У звязку із чим, представник відповідачки ОСОБА_4 просить суд відмовити в задоволені позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі. Окрім того, представник в судовому засіданні вказує, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають відмові на підставі того, що остання не доглядала за батьком, що доглядала за ОСОБА_5 його дружина відповідачка ОСОБА_3, яка не згодна впускати позивачку ОСОБА_1 до спірної квартири, аж доки не буде рішення суду, з цього приводу. Представник відповідачки підтвердила в судовому засіданні, що між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5, розпочався конфлікт з приводу користування спірною квартирою, за яким відповідачка заперечує в користуванні квартирою ОСОБА_1, та між сторонами з цього приводу існують бійки та сварки, у звязку із чим, ОСОБА_3 зверталась до правоохоронних органів, та вважає незаконними втручання в спірну квартиру ОСОБА_1

В ході розгляду справи, суд витребував письмові докази по справі: із шостої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори, копію договору довічного утримання та документів, на підставі яких договір був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 07.03.2007 р. за р. № 2-397; копії документів із архівної справи КП ОМБТІ та РОН по квартирі АДРЕСА_1; із другої одеської державної нотаріальної контори спадкову справу щодо майна ОСОБА_5, померлого 17 грудня 2012 року; із Третього відділу РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси, копію реєстраційної справи шлюбу укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 13 березня 2004 року, зареєстрованого Третім відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси, актовим записом № 51. Окрім того, суд витребував письмові докази із управління пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, стосовно розмірів пенсій та розмірів державної допомоги сторонам, державної допомоги на поховання померлого ОСОБА_5; письмові докази матеріального забезпечення ОСОБА_5 із ПАТ «Імексбанку»; письмові докази із Військового комісаріату Приморського району м. Одеси відомості та копії відповідних документів про розмір соціальної допомоги ОСОБА_3 з приводу смерті її чоловіка, ОСОБА_5, із Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області відомості та копії відповідних документів з приводу будь-яких правопорушень, вчинених в квартирі АДРЕСА_1, в травні 2013 року, будь якими фізичними особами. Окрім того, судом були допитані заявлені свідки по справі, дослідженні письмові докази по справі.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків по справі, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до фактичних обставин справи, письмових доказів - наданої до суду копії договору довічного утримання від 7 березня 2007 року, та документів, на підставі яких договір був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений Шостою ОСОБА_6 державною нотаріальною конторою за № 5-397, суд дійшов до висновку про його недійсність за наступними правовими підставами.

Судом встановлено, згідно свідоцтва про право власності на житло від 13.08.93р. № 0230, виданого органом приватизації державного житлового фонду Приморського району, на підставі розпорядження № 230 від 13.08.93р., квартира АДРЕСА_5, приватизована ОСОБА_1 та ОСОБА_5, на праві сумісної загальної власності.

12 листопада 2004 року, Приморський районний суд м. Одеси постановив ухвалу по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про розподіл квартири та зміни її статусу, якою ОСОБА_5 відмовлено у відкритті провадження. Вказана ухала суду не була оскаржена ОСОБА_5 встановленому законом порядку. 14 жовтня 2005 року, Приморський районний суд м. Одеси, розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про збільшення частки в загальній спільній власності, визначення порядку користування квартирою, визнанні права власності, та постановив судове рішення визнавши за ним право власності на 12 ідеальну частку квартири, при цьому ОСОБА_5 в суді уточнив свої позовні вимоги, попросивши суд визнати за ним право власності на ? частину квартири АДРЕСА_5, від інших позовних вимог ОСОБА_5 в суді відмовився. Вказане судове рішення було скасовано апеляційною інстанцією та справу направлено на новий розгляд до першої інстанції.

13 червня 2006 року Приморський районний суд м. Одеси, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частку квартири, визнав за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_6.

17 жовтня 2006 року апеляційний суд Одеської області змінив вказане рішення суду першої інстанції та постановив рішення, за яким визнав за ОСОБА_7 право власності на ? ідеальну частину квартири АДРЕСА_7, залишивши у власності ОСОБА_1 ? ідеальну частину квартири № 31 по вул. Осипова50/52 у м. Одесі. Відповідно до копії витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно № 13 281439 від 19.01.2007 р., квартира АДРЕСА_1, зареєстрована за номером з-284 в кн..606 пр-178 на праві спільній ідеальній частковій власності по ? за ОСОБА_8 та по ? за ОСОБА_1

В жовтні 2006 року Приморським районним судом м. Одеси відкрито провадження по цивільній справі № 2-508/07, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про усунення перешкод в праві користування квартирою і виділу частки квартири в натурі.

12 лютого 2007 року, Приморський районний суд м. Одеси по цивільній справі № 2-508/07, постановляє ухвалу, за якою наклав арешт на квартиру АДРЕСА_6. Цією ухвалою, суд заборонив відповідачу ОСОБА_5 провадити відчуження його ? частки. Арешт накладений на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.07р., яка набрала законної чинності 22 лютого 2007 року. Також, суд по вказаній цивільній справі призначив судову експертизу із визначенням часток квартири в натурі та зупинив провадження по справі. 21.05.2008 року, Приморський районний суд по цивільній справі № 2-508/07, залишив без розгляду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про виділ часток квартири АДРЕСА_8.

Таким чином, судом встановлено, що із 22.02.2007 року по 21.05.2008 рік, існувала заборона суду ОСОБА_5 провадити відчуження його ? частки та арешт на спірну квартиру.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що станом на 07.03.2007 рік, ані ОСОБА_5, ані ОСОБА_1 не було виділені у встановленому законом поряду, ідеальні частки їх співвласності в квартирі в натурі, та не було встановлено будь-якого порядку користування цією спів власністю між її співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_5 Тому, при укладені договору довічного утримання від 07.03.2007 року, сторонами порушено вимоги ч.2 ст. 747 ЦК України.

Судом досліджено копії договору довічного утримання від 7 березня 2007 року, та документів, на підставі яких договір був укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений Шостою ОСОБА_6 державною нотаріальною конторою за № 5-397, та встановлено, що при укладенні договору довічного утримання, у витягу з реєстрів прав власності на нерухоме майно, вказано, що співвласником квартири є ОСОБА_1 1/2 частка; в довідки про склад сімї та прописці (ф-1) також вказано, що в квартирі АДРЕСА_1 прописана із 13.05.1992 року, дочка ОСОБА_5 ОСОБА_1 На аркуші договору, довічного утримання вказано, що ? (частина) квартири є приватною власністю відчужувача ОСОБА_5 та набута шляхом безоплатної приватизації . Нотаріус також в договорі зробив відмітку про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 є подружжям, встановлено по свідоцтву про одруження серії 1-ЖД № 116334.

Так, суд встановив що, між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір довічного утримання від 07.03.2007 року, саме тому суд не приймає до розгляду будь-які обставини, повязані із доглядом померлого ОСОБА_5, так як договір довічного догляду сторонами не оспорюється за цією справою і такі обставини виходять за межі заявлених позовних вимог по справі.

Згідно до ч.2 ст. 747 ЦК України, якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення частки цього співвласника у спільному майні або визначення між співвласниками порядку користування цим майном.

Згідно Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. N 20/5, Зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004р. за N 283/8882, в редакції від 26.03.2010 року, а саме, розділу 6 цієї інструкції, посвідчення договорів довічного утримання (догляду) та договорів про надання утримання), п.п.83,84, у разі зобов'язання набувача забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду), у тексті договору зазначається конкретно визначена частина помешкання, у якій відчужувач або третя особа має право проживати.

Згідно до ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно до ч.4 ст.55 СК України, дружина та чоловік зобов'язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім'ї.

Тому, суд, дійшов до висновку, що договір про довічне утримання між подружжям не може укладатись в порядку ст. 747 ЦК України, так як подружжя за законом зобовязані утримувати один одного. Але, подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначаються умови, розмір та строки виплати аліментів. Такий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, при посвідченні договорів про надання утримання нотаріус повинен додержуватись правил статей 75-78, 82 Сімейного кодексу України.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що при укладені цього договору ОСОБА_5 та ОСОБА_3 порушили вимоги закону - ст. 55 ч.4 СК України, ст. ст. ч.2 ,747, 369, 358 ЦК України та п.п.83,84, 90 розділу 6 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. N 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004р. за N 283/8882, в редакції від 26.03.2010 року.

Крім того, судом досліджені письмові докази по справі, рух коштів на банківських рахунках ОСОБА_5 за весь час існування рахунків. Судом встановлено, що 03.11.2006 г. Рабіновичем М.А. в ПАТ «Імексбанк» відкрито депозитний рахунок 26358010883990 строковий вклад «Добробут + 0.25» на 15 місяців, під 16, 25 % в гривнях, на який він поклав 23000 гривень та закрив вказаний рахунок 4.02.2008 року, отримавши 30 000 гривень; 4.02.2008 року, він відкриває інший депозитний рахунок в розмірі 32000 грн., який закриває та знімає гроші в розмірі 32000 грн. 7.08.2009 року. 3.11.2006 року, ОСОБА_5 відкриває рахунок 2620.9.010883.005 , за вкладом «Внескі на вимогу безвідсоткові» в грн. та зараховує на нього проценти які він отримує за іншими рахунками в банках. ОСОБА_5 закриває цей рахунок, 29.08.2011 року, в розмірі 32000, 27 грн. Таким чином, станом на 03.11.2006 рік, ОСОБА_5 мав матеріальну можливість використовувати значні грошові кошти на своє матеріальне забезпечення та 7.08.2009 року, він використав вказані гроші в розмірі 32000 грн. за своїм розсудом, перебуваючи в шлюбі із відповідачкою ОСОБА_3

Судом досліджені письмові докази по справі, які судом витребувані із Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси. Так, відповідно до довідки від 28.10.2013 року, ОСОБА_3 на березень 2007 року, отримувала пенсію за віком при повному стажі, в розмірі 391 грн. 70 коп., ОСОБА_5 станом на березень 2007 рік отримував пенсію по інвалідності в розмірі 1139 грн.38 коп. При цьому, як вбачається із розрахунку пенсії ОСОБА_5, йому було призначено пенсію як інваліду війни 1 групи, та ОСОБА_5 отримував державну соціальну допомогу на догляд інвалідів війни 1 групи із 01.08.1999 року. В грудні 2012 року, пенсія ОСОБА_5 складала 3590 грн. 91 коп., в тому числі й державна допомога на догляд інвалідів війни 442 грн., пенсія ОСОБА_3на грудень 2012року складала 1093грн.76 коп, в тому числі підвищення дітям війни. На жовтень 2013 рік пенсія ОСОБА_3 складає 1617 грн. 62 коп., в тому числі доплата 151 грн.98 коп. до підвищення членам сімей померлих осіб. Судом не приймаються до уваги розміри пенсій ОСОБА_1 так як, нею не укладалось оспорюванного сторонами в суді договору утримання ОСОБА_5 Судом досліджено письмовий доказ письмову відповідь із Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси, за справою про надання інформації № 19579-11 від 18.12.2013 року, за яким вбачається, що за особистою заявою відповідачки ОСОБА_3, вона отримала від держави 18.12.2012 року, матеріальну допомогу та одноразову грошову допомогу на поховання померлого 17.12.2012 року, чоловіка ОСОБА_5, в розмірі 21 545 грн.46 коп., актовий запис № 11997 від 18.12.2012 року, на підставі наданих нею документів, в тому числі свідоцтва про шлюб.

Судом досліджено письмова відповідь Благодійного фонду «ХЕСЕД ШААРЕЙ ЦИОН» № 317 від 25.11.2013 року, відповідно до якій, вбачається, що ОСОБА_5 М,А., за час із 30.06.2006 року по 30.11.2012 рік, отримав від фонду благодійну допомогу у вигляді медикаментів, продуктів харчування, патронажного обслуговання, одягу, заходів особистої гігієни, купівлі господарчо-побутових виробів на загальну суму 38726 грн. 86 коп., відповідачка ОСОБА_3 за час із 30.06.2006 року по 25.10.2013 року отримала благодійну допомогу у вигляді продуктів харчування, медикаментів, заходів особистої гігієни та ремонтних робіт на загальну суму 28656 грн.86 коп., як член сімї ОСОБА_5

Таким чином, за матеріалами справи, суд дійшов до висновку, що до укладення договору довічного утримання від 07.03.2007 року, а саме станом на 3.11.2006 рік та станом на 07.03.2007 рік, ОСОБА_5 був особою, яка мала значно вищий за розмірами майновий стан, ніж відповідачка ОСОБА_3, тому судом не встановлено доказів утримання відповідачкою ОСОБА_3 померлого чоловіка ОСОБА_5, за договором довічного утримання від 07.03.2007 року. Судом, встановлено, що відповідачкою ОСОБА_3 ані при укладені цього договору утримання, ані під час його дії не були виконані жодні умови договору утримання від 07.03.2007 року, в тому числі й умови п. 5 договору довічного утримання, за яким ОСОБА_3 зобовязалась у разі смерті ОСОБА_5 поховати його та самостійно нести всі витрати на його поховання.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що укладення договору довічного утримання від 07.03.2007 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не має під собою фактичного обґрунтування матеріалами справи та не відповідає вимогам законів.

Тому, суд вважає, що договір довічного утримання від 7 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений Шостою ОСОБА_6 державною нотаріальною конторою за № 5-397, не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Згідно до ст. 215 ч.1 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно до ч.ч.1,5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно до ч..5 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, № 9, відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

При постановленні судового рішення, суд керується п7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, № 9. Згідно до якого, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Окрім цього, суд при постановленні рішення по цієї справі, керується Практикою розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, Недійсності правочинів присвячений параграф 2 гл. 16 розд. IV (статті 215 236 ЦК); Узагальнення підготовлене до друку суддями Верховного Суду України Я.М. Романюком, В.Й. Косенко та старшим консультантом управління вивчення та узагальнення судової практики ОСОБА_9. А саме, «Враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 3, 5, 6 ст. 203 ЦК, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК є загальною. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів». Суд враховує, що ч.2 ст. 747 ЦК України, не встановлює особливих умов застосування недійсності правочину, тому суд застосовує вимоги ч.2 ст.747, 369, 203, ч.1,4,5, 215 ЦК України як підставу недійсності правочину та правові наслідки недійсності правочину, - двосторонню реституцію, передбачену ст.216 ЦК України.

Тому, суд визнає недійсним договір довічного утримання від 7 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений Шостою одеською державною нотаріальною конторою за № 5-397, зареєстрований ОМБТИ та РОН, і застосовує наслідники недійсності правочину, передбачені ч. 1 ст.216 ЦК України до вказаного правочину, а саме «у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину».

Судом встановлено, що 17 грудня 2012 року ОСОБА_5 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії І-ЖД № 322732, видане 25 грудня 2012 року, відділом реєстрації актів цивільного стану у місті ОСОБА_6 міського управління юстиції.

Так як, відповідачка ОСОБА_3 отримала у власність за договором довічного утримання від 07.03.2007 року, від ОСОБА_5, ? частку квартири, після укладення заповіту від 27.01.2006 року, та за змістом цього заповіту, вказана частка майна померлого не охоплюється цим заповітом, тому при застосуванні двосторонньої реституції, суд визнає вказану ? частку квартири АДРЕСА_9, спадщиною, після померлого 17.12.2012 року, ОСОБА_5, за законом.

Судом встановлено, що згідно до свідоцтва про народження виданого Кагановічевським райбюро ЗАЦС м. Одеси, 20 січня 1953 року, актова запис № 75, та свідоцтву про укладення шлюбу, виданого та зареєстрованого Палацом одруження 20.08.1977 р., актовий запис № 1985, позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 Згідно до свідоцтва про шлюб від 13 березня 2004 року, виданого та зареєстрованого Третім відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 51, відповідачка ОСОБА_3 є дружиною ОСОБА_5 Відповідно до довідки Ф-1, позивачка ОСОБА_1, зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 13.05.1992 року, відповідачка ОСОБА_3 з 20.02.2008 року. Судом встановлено, що реєстрація ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 відбулась на підставі укладеного нею із ОСОБА_5 договору довічного утримання від 07.03.2007 р. Про вказане свідчить Постанова ОСОБА_6 окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року.

При розгляді вказаної судової справи, судом витребувано та досліджено копія спадкової справи із другої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори, щодо майна померлого 17 грудня 2012 року ОСОБА_5 Згідно вказаної нотаріальної справи, позивачка ОСОБА_1 звернулась 15 січня 2013 року із заявою про прийняття спадщини після батька ОСОБА_5 за законом, у встановленому законом порядку. В копії вказаної нотаріальної справи міститься заповіт ОСОБА_5 від 27.01.2006 року та заповіт ОСОБА_5 від 27.06.2008 року. Заповіт ОСОБА_5 від 27.06.2008 року стосується розпорядження належними йому грошовими заощадженнями, що не є предметом цього судового спору, та судом встановлено, що грошові рахунки були закриті ОСОБА_5 за життя, а гроші з них зняті - один рахунок 04.02.2008 року, інший 07.08.2009 року. Судом встановлено, що за заповітом від 27.06.2006 року, який міститься у вказаній спадковій справі, ОСОБА_5 зробив наступне розпорядження в нотаріально посвідченому заповіті: усе моє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі, все те, що на день смерті буде мені належати і на що я за законом матиму право заповідаю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Таким чином, суд дійшов до висновку, що на день смерті ОСОБА_5 17 грудня 2012 рік - ? частка квартири АДРЕСА_7, йому не належала, тому вказаним заповітом не охоплюється.

Згідно до ч.2 ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Враховуючи, що відповідно до ст. 1236 ЦК України, право заповідача на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, визначається наступним чином: Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Судом встановлено, що вказана норма закону, ОСОБА_5 була розяснена нотаріусом при посвідченні вказаного заповіту, про що зроблено в заповіті відповідний запис.

Відповідно до ст. 1245 ЦК України, частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. Згідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Згідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Згідно до ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Вказані норми закону співвідносяться із судовою практикою за цією категорією справ. Відповідно до п.16, п.п2, Постанови № 7, Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р., «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спорів у звязку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК та враховувати, що заповідач, зокрема, має право: без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, крім тих, які мають право на обовязкову частку у спадщині; у разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадкування втрачає чинність; (частини друга, третя, четверта статті 1235 ЦК). Приймаючи до уваги, фактичні обставини справи: в заповіті ОСОБА_5 на імя ОСОБА_3 від 27.01.2006 року, зроблено відмітка нотаріуса та підписано особисто ОСОБА_5: що «зміст ст.ст. 1233, 1234ё1235, 1241, 1254,1307 ЦК України, мені нотаріусом розяснено». Тому, суд дійшов до висновку, що ? частина квартири АДРЕСА_1, заповітом від 27.01.2006 року не охоплюється і підлягає спадкуванню за законом спадкоємцями першої черги в рівних частках дочкою померлого ОСОБА_5 позивачкою ОСОБА_1 і дружиною померлого ОСОБА_5 відповідачкою ОСОБА_3

Згідно до ч.1 ст. 1267 ЦК України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Тому, суд визнає за позивачем ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, та визнає за відповідачем ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, в порядку спадщини, за законом.

Крім того, суд прийшов до висновку про те, що при розгляді вказаної справи встановлені фактичні обставини справи, які є правовою підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, порядку, передбаченим ст. 365 ЦК України

Згідно до ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Так, судом встановлено, частка відповідачки ОСОБА_3, що є спадщиною за законом складає ідеальну частку ? частини квартири АДРЕСА_1. Вказана квартира відповідно до технічного паспорту має загальну площу 51 кв.м., жилу площу 40.3 кв.м., підсобну 10.7 кв.м. За технічним паспортом, вказана квартира складається із черепашнику, перекриття деревяні, рік забудови будинку не встановлено. Згідно до висновку будівельно-технічного експертного дослідження № 133/2013 від 29.08.2013 року, дві кімнати обладнані вікнами, а дві інших темні, усі житлові кімнати мають спільний вихід до кухні та туалету, будь-яка реконструкція квартири є технічно неможливою за її технічними характеристиками.

Тому, суд прийшов до висновку, що ? частка квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 в порядку спадщини після померлого ОСОБА_10 є незначною, не може бути виділена в натурі, за висновком будівельно-технічного експертного дослідження № 133/2013 від 29.08.2013 року, є неподільною річчю.

Крім того, наданні до суду як позивачем так і відповідачем письмові документи, що містять неодноразові звернення до Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, відповіді Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області та копії висновку ЖЄО № 17681 від 22.08.2013 року, вказують на неможливість спільного користування майном між сторонами, за неприязливими відносинами між сторонами. Так, відповідачка ОСОБА_3, під час судового розгляду цієї справи, письмово звертається до органів міліції, де вказує, що позивачка незаконно прибуває до спірної квартири та категорично заперечує проти сумісного користування спірною квартирою. А позивачка, неодноразово вказує, що її користуванню спірною квартирою фізично погрожує відповідачка Судом досліджено висновок № 12273-13 Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеської області, згідно до якого 22.08.2013 року, до них звернулась ОСОБА_1 із заявою в якій вона просить прийняти міри до її сусідки ОСОБА_3 , яка 22.08.2013 року, кидалась у бійку виражалась нецензурною лайкою. При розгляді вказаного матеріала було проведено перевірку та з ОСОБА_3 була проведена профілактична бесіда направлена на недопущення порушень діючого законодавства України. Судом досліджена скарга відповідачки ОСОБА_3 від 29 жовтня 2013 р., за якою вбачається, що « 20.08.2013 року у 17 год у квартиру за адресою: м. Одеса, вул.. Осіпова, б.50/52, к. 31 незаконно увійшла ОСОБА_1 разом із співробітником міліції. Після чого ОСОБА_1 зірвала з ОСОБА_3 золоту цепочку, та вирвала з моїх рук ключі від квартири.». Судом досліджено, письмова відповідь Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеської області № 31/17-А4231 від 11.11.2013 року, із якої вбачається, «В ході відпрацювання вашого звернення неодноразово відвідувалась адреса АДРЕСА_10, де по прибуттю двері ніхто не відкривав тому зясувати мотиви ОСОБА_3, не надалося можливим. Також факти викладені у Вашому зверненні відносяться до цивільно-правових відносин, з приводу яких раджу звертатися до суду».

Крім того, судом встановлено, позивачка ОСОБА_1 на час звернення із вказаним позовом до суду, згідно свідоцтва про право власності на житло від 13.08.93р. № 0230, виданого органом приватизації державного житлового фонду Приморського району, на підставі розпорядження № 230 від 13.08.93р., та рішення апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2006 року, є власником ? квартири АДРЕСА_7.

Тому суд, в порядку забезпечення позовних вимог, позивачки ОСОБА_1, за її заявою, заборонив відповідачці ОСОБА_3 чи будь-яким іншим фізичним особам вчиняти певні дії, а саме: перешкоджати будь-яким шляхом в користуванні ОСОБА_1 квартирою 31, будинку 50/52 по вулиці Осипова у м. Одесі. Суд також, заборонив ОСОБА_3 вселяти будь-яких фізичних осіб до квартири АДРЕСА_11. Виселити із квартири АДРЕСА_12. будь-яких фізичних осіб, які не є співвласниками вказаної квартири.

Вказані ухвали суду не були оскаржені відповідачкою у встановленому законом порядку, але не виконувались відповідачкою та з цього приводу між сторонами виникали бійки та сварки, з приводу можливого спільного користування майном. Про вказане свідчать пояснення свідків ОСОБА_11М, ОСОБА_12, які підтвердили про існування конфлікту між сторонами з приводу неможливості спільного користування спірною квартирою, при цьому мотиви виникнення вказаного конфлікту кожна із сторін та свідки вказують різні, але й на теперішній час спільне користування вказаним майном є неможливим за фактичними обставинами справи.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що спільне користування квартирою 31, будинку 50/52 по вул.. Осипова в м. Одесі, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 є неможливим за фактичними обставинами справи.

Крім того, суд дослідивши в судовому засіданні копію витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно № 13729908 від 28.02.2007 року, довідку № 1047 від 03 жовтня 2013 року про реєстрацію, надані представнику позивачки за адвокатським запитом КП «Житлово-комунальний сервіс «Фонтанський», згідно до яких відповідачка ОСОБА_3 12.01.2007 року приватизувала квартиру АДРЕСА_13, саме вона є відповідальним квартиронаймачем, та була зареєстрована у вказаній квартирі, до 08.02.2008 року. Відповідачка ОСОБА_3 знята із реєстрації із квартири АДРЕСА_13, за своєю особистою заявою, та зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі договору про довічне утримання ОСОБА_5 від 07.03.2007 року. Таким чином, судом встановлено, що під час шлюбу, відповідачка використала свої законні права на приватизацію, мала постійне місце проживання із своїм сином ОСОБА_13 та його сімєю в квартирі АДРЕСА_13, та залишилась відповідальним квартиронаймачем у вказаній квартирі, на теперішній час.

Тому суд вважає, що припинення права власності відповідачки ОСОБА_3 на 1/4 частку спірної квартири, не завдасть істотної шкоди її інтересам співвласника, за умови одержання грошової ринкової вартості ? частини квартири АДРЕСА_1 від позивачки ОСОБА_1 Крім того, суд враховує встановлені факти забезпечення інтересів співвласника відповідачки ОСОБА_3, яка після смерті свого чоловіка ОСОБА_5 набула додаткові пільги до своєї пенсії, як вдова померлого ОСОБА_5, має своє житло, приватизоване під час шлюбу, продовжує отримувати благодійну допомогу від благодійного фонду «Хесед Шаарей Ціон», який наддає матеріальну допомогу членам сімї померлого ОСОБА_5

Суд, також приймає до уваги, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належала ? вказаної квартири із 1993 року, згідно свідоцтва про право власності на житло від 13.08.93р. № 0230, виданого органом приватизації державного житлового фонду Приморського району, на підставі розпорядження № 230 від 13.08.93р., ще до вступу відповідачкою ОСОБА_3 в шлюб з ОСОБА_5 Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована у вказаній квартирі із 13.05.1992 року, та вказані фактичні дані не оскаржувалась померлим ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в встановленому законом порядку, хоча між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 існував тривалий спір в судовому засіданні з приводу користування спірною квартирою із 2004 року, тобто після укладення шлюбу ОСОБА_5 із ОСОБА_3, та після наміру ОСОБА_1 виїхати із України на постійне місце проживання до Германії.

Також, суд враховує, що 13 грудня 2013 року, позивачка ОСОБА_1 внесла на депозитний рахунок суду грошову вартість ? частини квартири АДРЕСА_1, в розмірі в розмірі 88970 грн. (платіжне доручення № 1 від 13.12.2013 р., код НОМЕР_1), що відповідає майновим інтересам співвласника - відповідачки ОСОБА_3

Таким чином, суд дійшов до висновку про можливість стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 88970 (вісімдесят вісім тисяч девятсот сімдесят) грн.., що складає грошову вартість ? частини квартири АДРЕСА_1 та припиненні права власності ОСОБА_3 на ? частку квартири АДРЕСА_1, яка є спільним майном із позивачкою ОСОБА_1

Відповідно до ст. 388 ч.1, п.3 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Суд, вважає, що набуття відповідачкою ОСОБА_3 права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 та її подальша реєстрація на підставі недійсного договору довічного утримання від 07.03.2007 року, свідчать про законне право позивача ОСОБА_1, яка була співвласником квартири, до набуття відповідачкою ОСОБА_3 права власності на ? частку спірної квартири, витребувати вказане майно від набувача. Але, суд, дійшов до висновку про задоволення вимог позивача ОСОБА_1 про виселення відповідачки із квартири АДРЕСА_1, та припиненні права власності ОСОБА_3 на ? частку в цієї квартирі, лише за умови попереднього внесення позивачкою ОСОБА_1, вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Також, суд керуючись, ст. 391 ЦК України, за якою власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, дійшов до висновку в задоволенні вимог ОСОБА_1 про виселенні із квартири АДРЕСА_1 відповідачки ОСОБА_3, та вселенні ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_1.

Суд, також задовольняє вимоги позивача ОСОБА_1, в частині стягнення з відповідачки ОСОБА_3 на її користь, судових витрат по справі, у відповідності до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України. А саме, згідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Так, позивачкою ОСОБА_1 сплачено та документально підтверджені в суді наступні судові витрати по справі: судовий збір в розмірі 1715 грн. 50 коп., за подання позову; 114,5 судовий збір за заяву про забезпечення позову; 344 грн.10 коп.(тричі сплачений судовий збір, за квитанціями по заявам про витребування доказів по справі в розмірі 114 гр.70 коп., кожна) та 114 грн.70 копійок, судовий збір, за заяву про виклик свідків по справі. Інших документальних підтверджень судових витрат, позивачем ОСОБА_1 до суду не надано, тому суд стягує із відповідачки ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 2289 грн.

Відповідно до ст. 217 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Тому, суд вважає за необхідним встановити порядок виконання судового рішення по справі.

На підставі викладеного, керуючись ч.2 ст. 747, 358, 369, 215,216, 391, 388, 1236, 1245, 1261, 1268, 365 ЦК України, ч. 1 ст. 33, 208, 209, 212-215, 217, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати недійсним договор довічного утримання від 7 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений Шостою ОСОБА_6 державною нотаріальною конторою за № 5-397, зареєстрований ОМБТІ та РОН 21.05.2007 року, реєстраційний номер 16975245, номер запису 283, в книзі 606 пр-179. Припинити право власності ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на ? частку квартири АДРЕСА_1, зареєстрованого на підставі договору довічного утримання від 07.03.2007 року, зареєстрованого ОМБТІ та РОН 21.05.2007 року, за реєстраційним номером 16975245, номер запису 283, в книзі 606 пр-179.

3.Визнати ? частину квартири АДРЕСА_1, спадщиною, після померлого 17 грудня 2012 року, ОСОБА_5, (ідентифікаційний номер НОМЕР_3), за законом.

4.Визнати право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_4), в порядку спадщини за законом, після померлого 17 грудня 2012 року, ОСОБА_5, (ідентифікаційний номер НОМЕР_3), за законом.

5.Визнати право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_3, в порядку спадщини за законом. Стягнути з депозитного рахунку суду на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2):рахунок2620150113862, отримувач: Теріторіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеської області, код 26302945, банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області (м.Одеса), код банку 373310014000123, МФО 828011, внесену 13 грудня 2013 року, платіжним дорученням № 1 від 13.12.2013 р., позивачкою ОСОБА_1, код НОМЕР_1, грошову ринкову вартість ? частини квартири АДРЕСА_1, в розмірі 88970 (вісімдесят вісім тисяч девятсот сімдесят) гривень. Припинити право власності ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на ? частину квартири АДРЕСА_1, в порядку спадщини за законом.

6.Визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4), право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_3, (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), в порядку судового розподілу майна між співвласниками квартири АДРЕСА_1.

7.Виселити ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), .із квартири АДРЕСА_1.

8.Вселити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4), до квартири АДРЕСА_1.

9.Стягнути із ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь позивачки ОСОБА_14 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4), судові витрати, в загальному розмірі 2174 грн.30 коп. (дві тисячі сто сімдесят чотири) грн. 30 коп.

10.У звязку із попереднім внесенням на депозитний рахунок суду, позивачем ОСОБА_1, грошової ринкової вартості ? частини квартири АДРЕСА_1, в розмірі 88970 грн., на користь відповідачки ОСОБА_3, судом встановлений наступний порядок виконання цього судового рішення: з моменту вступу судового рішення в законну силу, судом встановлюється наступна черговість виконання цього судового рішення: в першу чергу підлягає виконанню судове рішення в частині 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8 пунктів, які виконуються одночасно. Після їх виконання, в другу чергу, одночасно виконати пункти 5, 9 цього судового рішення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через Приморський районний суд м. Одеси.

Суддя:С.М.Кічмаренко

24.12.2013