Ухвала суду № 36549992, 18.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2758/13 18.09.2013 18.09.2013 18.09.2013

Провадження №22-ц/784/2344/13

Головуючий у суді 1 інстанції Старчеус О.П.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Леванчук О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Леванчука О.М.,

суддів: Буренкової К.О., Кушнірової Т.Б.,

секретар судового засідання Руднік Є.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

представника позивача ОСОБА_4,

відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 23 травня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

9 січня 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначала, що 10 березня 2010 року вона позичила відповідачам 3350 грн. на три місяці під 20% за кожен місяць користування грошима. Натомість відповідачі зобов'язалися повернути ці кошти з процентами за користування та з урахуванням інфляції або передати належний їм земельний пай площею 11,5 га. Про що в присутності свідків сторонами була складена розписка.

Між тим, відповідачі свої боргові зобов'язання не виконали, не зважаючи на неодноразові усні звернення та лист, написаний позивачем 20 лютого 2012 року.

Посилаючись на положення статей 625, 1048 та 1049 ЦК України, позивач вважала що з відповідачів на її користь підлягає стягненню солідарно 3673 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 23 450 грн. процентів за користування грошима.

Крім того, на думку позивача, не виконанням зобов'язання відповідачі завдали їй моральну шкоду, оскільки погіршився стан її здоров'я. Розмір відшкодування моральної шкоди позивач оцінила в 50 000 грн. (із розрахунку по 25 000 грн. з кожного відповідача).

Під час судового розгляду позивач збільшила вимоги в частині стягнення суми боргу і просила стягнути 3684 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, 24 790 грн. процентів за користування грошима, а також 2182 грн. 84 коп., витрачених нею на придбання ліків через погіршення стану здоров'я з вини відповідачів.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 23 травня 2013 року позов задоволено частково. З відповідачів на користь позивача солідарно стягнуто 3684 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 24120 грн. процентів за користування позикою. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_7, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та не відповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове - про стягнення з відповідачів 3350 грн. боргу та 2010 грн. процентів за користування коштами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, її представника та відповідачів, обговоривши доводи апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. ст. 1046-1048 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Такий договір укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Водночас, позичальник, згідно зі ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10 березня 2013 року між позивачем та відповідачами був укладений договір позики, підтвердженням укладення якого та його умов є надана позивачем розписка.

Згідно з цією розпискою (а. с. 6), відповідачі, в присутності свідків, отримали від позивача 3350 грн. в борг на 3 місяці. Вказані кошти вони зобов'язалися повернути разом з 20% за кожен місяць користування коштами.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку, що між сторонами був укладений договір позики, наявність якого підтверджується письмовою розпискою, і зобов'язання за яким боржники-відповідачі не виконали. Тому, з відповідачів, відповідно до ст. ст. 625, 1048 ЦК України, на користь позивача підлягали стягненню сума боргу з урахуванням індексу інфляції та проценти за користування коштами в межах позовної давності. У зв'язку з чим, суд обґрунтовано ухвалив рішення про задоволення позову в частині стягнення боргу за таким договором.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що вказаний правочин вчинений відповідачами примусово, на не вигідних для них умовах, а суд першої інстанції, порушивши принцип рівності сторін, не прийняв до уваги докази, надані відповідачами.

Безпідставними є і доводи відповідачів про відсутність між ними та позивачем будь-яких угод щодо позики, а натомість наявність договору оренди земельної ділянки, яка належить відповідачам.

Так, при ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

У ст. 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Чинне процесуальне законодавство відносить до письмових доказів будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи (ст. 64 ЦПК України). До інших доказів, що згадуються у ст. 218 ЦК України, можуть бути віднесені висновки експерта, речові докази.

Між тим, будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували висновок суду першої інстанції про наявність між сторонами договору позики, зобов'язання за яким відповідачі як боржники не виконали, вони суду не надали, і суд таких обставин не встановив.

Пояснення відповідачів про те, що позивач утримує у себе оригінал Державного акту про право власності на земельну ділянку для ведення садівництва на ім'я ОСОБА_5 і у зв'язку з цим зобов'язань за договором позики вони перед позивачем не мають, не можуть бути достатньою правовою підставою для погашення боргу, оскільки будь-яких цивільно-правових угод про відчуження зазначеної земельної ділянки на користь позивача вони не укладали.

Інші доводи апеляційної скарги та заперечень відповідачів також не спростовують висновків суду.

За такого, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин між сторонами та обґрунтовано дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів за користування позикою.

Водночас, апеляційна скарга не містить доводів, я б могли спростувати висновки суду. Тому немає підстав для скасування правильного по суті рішення.

В частині вирішення вимог ОСОБА_3 про відшкодування коштів, витрачених на ліки, та моральної шкоди рішення не оскаржувалося.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді