Ухвала суду № 3654432, 12.05.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

Справа № 2-а-19167/09/0570 Суддя у 1-ій інст: Смагар С.В.

Суддя-доповідач: Шаптала Н.К.

донецький апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2009 року місто Донецьк

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шаптала Н.К.

суддів апеляційного суду: Ястребової Л.В., Колеснік Г.А.

при секретарі судового засідання: Козловій О.М.

З участю сторін: представника відповідача Ворони В.Г.; представника позивача Шавляк С.М.;

розглянувши апеляційну скаргуДержавної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецькана постанову Донецького окружного адміністративного суду (суддяСмагар С.В.)від 09 грудня 2008рокуза позовомІноземного підприємства «АІС-Донецьк»до

Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

проЧасткове скасування податкових повідомлень-рішень від 19 липня 2007 року № 0001512340/0, від 20 серпня 2007 року № 0001512340/1, від 31 жовтня 2007 року № 0001512340/2, від 15 січня 2008 року № 0001512340/3;

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2008 року було задоволено позовні вимоги Іноземного підприємства «АІС-Донецьк» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька про часткове скасуванняподаткових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька від 19 липня 2007 року за № 0001512340/0, від 20 серпня 2007 року за № 3001512340/1, від 31 жовтня 2007 року за № 0001512340/2, від 15 січня 2008 року за № 0001512340/3 в частині визначення податкового зобов'язання і податку на додану вартість у розмірі 87 685 грн. 50 коп., з яких за основним платежем, у розмірі 58 457 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 29 228 грн. 50 коп.

З даною постановою не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу в якій просив постанову суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, зявившихся представників сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а постанова суду має бути залишена без змін.

До такого висновку колегія прийшла з огляду на наступне:

Як було правильно встановлено в суді першої інстанції, 6 липня 2007 року відповідачем була здійснена виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 17 липня 2006 року по 31 березня 2007 року, результати якої були викладені в акті перевірки № 2428/23-111-1/34512180.

На підставі даного акту перевірки та за результатами його адміністративного оскарження відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2007 року № 000І512340/0, від 20 серпня 2007 року № 000І512340/1, від 31 жовтня 2007 року № 0001512340/2, від 15 січня 2008 року № 0001512340/3, якими визначені суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 96078 гри., з яких за основним платежем у розмірі 64052.грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 32 026 грн. Позивачем оскаржуються спірні рішення в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 87 685 грн. 50 коп., з яких, за основним платежем у розмірі 58 457 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 29 228 грн. 50 коп.

Правовою підставою прийняття спірних рішень відповідачем визначені підпункти 3.2.7, 3.2.5 пункту 3.2. статті 3, підпункт 7.4.1 пункту 7.4. підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР, пункт 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем підпункту 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість операції, у тому числі, з виплат роялті, у грошовій формі. Відповідач вважає, що позивачем-безпідставно враховано у складі податкового кредиту серпня - грудня 2006 року, січня та лютого 2007 року податок на додану вартість загальною сумою 28000 грн. з винагороди за користування товарним знаком за договором франчайзингу № АМ/Р 015-135 (невиключна ліцензія) від 17 липня 2006 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС-моторс» (надалі - ТОВ «АІС-моторс»).

Позивач за вказаним договором є ліцензіатом, тобто стороною, яка на підставі вказаного договору отримує від ТОВ «АІС-моторс» - діцензіара дозвіл на використання знаку для товарів та послуг. За цю послугу ліцензіат-позивач сплачує ліцензіару - ТОВ «АІС-моторс» винагороду, що підтверджується актами виконаних робіт.

Відповідач же вважає, що сплачена винагорода є роялті згідно пункту 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР далі - Закон № 334).

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, який не погодився з відповідачем з приводу того, що винагорода, отримана за договором франчайзингу, є роялті, та що позивач набуває права інтелектуальної власності на об'єкт без набуття права власності на нього, з огляду на те, що у розумінні вказаної норми Закону №334, роялті - це платежі, одержані за надання дозволу на користування будь-яким авторським правом, або за придбання будь-якого зареєстрованого знаку на товари та послуги.

Тобто суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що суть даного спору полягає у різному розумінні сторонами пункту 1.30 статті 1 Закону України №334.

Колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції з цього питання, яке грунтується на визначенні поняття права інтелектуальної власності включає в себе і право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), таким чином не всі об'єкти права інтелектуальної власності є об'єктами авторського права.

В статті 420 Цивільного кодексу України зазначено перелік об'єктів інтелектуальної власності, де одним з таких обєкгів є право на знак, на товари та послуги. Стаття 433 вказаного Кодексу установлює об'єкти авторського права, і серед зазначених об'єктів авторського права відсутнє право на знак, на товари та послуги.

Крім того, як правильно вказав суд першої інстанції, відповідно до норм ст. 419 Цивільного кодексу України, позивач набуває право інтелектуальної власності на об'єкт без набуття, права власності на нього, відповідно ж до Закону № 334, мова йдеться про об'єкт авторського права, а не об'єкт права інтелектуальної власності взагалі.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що за договором франчайзингу позивач отримав дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності, але не об'єктом авторського права.

Колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції, стосовно порушення, на думку відповідача, позивачем підпункту 3.2.5 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

В цій частині, спір також полягає у різному розумінні сторонами поняття «факторингу», «відступлення права вимоги» та «перевід боргу». Суд не приймає посилання відповідача на те, що факториг та «відступлення права вимоги» (цесія) тотожні поняття. Свої доводи суд першої інстанції грунтує на тому, що різний підхід до визначення поняття «факторінг» та «відступлення права вимоги» у сторін виник, внаслідок невідповідності вимог пункту 1.10 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. ст.512, 1077 Цивільного кодексу України. Так, вищенаведеним пунктом Закону України «Про податок на додану вартість» та статтею 1077 Цивільного кодексу України, однаково визначається суть факторингу, як операція з переуступки першим кредитором права вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору, а також, що це фінансування під відступлення права грошової вимоги, коли одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за­плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідності до Цивільного кодексу України, поняття «фактору» міститься у розділі «окремі види зобов'язань», тобто «факторинг» це господарська операція результатом якої є отримання вигоди, це оплачувана послуга, яку перший кредитор надає другому кредиторові. Стороною (фактором) у договорі факторингу може бути тільки банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до вимог 512 Цивільного кодексу Україні - «відступлення права вимоги» це не господарська операція з отриманням відповідної вигоди, а підстава заміни кредитора у зобов'язанні. Причому у якості кредитора за такою заміною може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Суд першої інстанції, також зазначає, що поняття «перевід боргу» не є господарською операцією, та передбачене у якості підстави для заміни боржника у зобов'язанні та регулюється ст.520 Цивільного кодексу України. При понятті «факторинг» мова йдеться тільки про кредиторів та про переуступку права вимоги -боргу третьої особи, а не про боржників та їх перевід боргу.

За таких обставин, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач не довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідно до частини 2 статті 71Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що позовні вимоги позивача були задоволені в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195, 198 ч.1 п.1, ст.200, 207, 254 КАС України, колегія; -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргуДержавної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 9 грудня 2008 року, якою було задоволено позовні вимоги Іноземного підприємства «АІС-Донецьк» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м.Донецька про часткове скасуванняподаткових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька : від 19 липня 2007 року за № 0001512340/0, від 20серпня 2007 року за № 3001512340/1, від 31 жовтня 2007 року за № 0001512340/2, від 15 січня 2008 року за № 0001512340/3 в частині визначення податкового зобов'язання і податку на додану вартість у розмірі 87 685 грн. 50 коп., з яких за основним платежем, у розмірі 58 457 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 29 228 грн. 50 коп. залишити без змін.

Дана ухвала набуває чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду безпосередньо протягом одного місяця з моменту виготовлення повного тексту рішення, тобто з 18 травня 2009року.

Колегія суддів: