Ухвала суду № 36534714, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К-32843/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року

у справі № 2а-47999/09/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверестгруп»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверестгруп» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0001722301/0/1095 від 06 квітня 2009 року, № 0001722301/1/1952 від 16 червня 2009 року, № 0001722301/2/2912 від 14 вересня 2009 року та № 0001722301/3/3697 від 25 листопада 2009 року (в редакції доповнень до позову від 09 лютого 2010 року).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області № 0001722301/0/1095 від 06 квітня 2009 року, №0001722301/1/1952 від 16 червня 2009 року, № 0001722301/2/2912 від 14 вересня 2009 року та № 0001722301/3/3697 від 25 листопада 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Еверестгруп» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року залишено без змін.

У касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області провела планову виїзну перевірку ТОВ «Еверестгруп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої був складений акт від 26 березня 2009 року № 1114/23-209/35414469.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені, зокрема, вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у періоді, який перевірявся, на загальну суму 74393,00 грн., у тому числі по періодах: за січень 2008 року - 2263,00 грн., за лютий 2008 року - 3017,00 грн., за березень 2008 року - 2947,00 грн., за квітень 2008 року - 4774,00 грн., за травень 2008 року - 7225,00 грн., за липень 2008 року - 7500,00 грн., за серпень 2008 року - 20000,00 грн., за вересень 2008 року - 5000,00 грн., за жовтень 2008 року - 11667,00 грн., за листопад 2008 року - 10000,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних та згідно договору-доручення про надання транспортно-екпедиторських послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом № 12 від 03 січня 2008 року, укладеному з ТОВ «Нефтекор-СК», з огляду на відсутність у ТОВ «Еверестгруп» первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом: товарно-транспортних накладних, які підтверджують транспортування паливно-мастильних матеріалів від позивача до покупців.

06 квітня 2009 року Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001722301/0/1095, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ТОВ «Еверестгруп» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість в розмірі 111589,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 74393,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 37196,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001722301/1/1952 від 16 червня 2009 року, № 0001722301/2/2912 від 14 вересня 2009 року та №0001722301/3/3697 від 25 листопада 2009 року на аналогічні суми податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт надання позивачу експедиторських підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, актами надання експедиторських послуг, платіжними дорученнями, податковими накладними, рахунками-фактурами, а також первинними бухгалтерськими документами контрагентів позивача - покупців паливно-мастильних матеріалів, які підтверджують транспортування паливно-мастильних матеріалів таким суб'єктам господарювання, місцезнаходження яких співпадає з пунктами призначення, вказаними ТОВ «Нефтекор-СК» у актах надання експедиторських послуг, у зв'язку з чим позивач правомірно сформував податковий кредит за такими операціями, з урахуванням того, що Законом України «Про податок на додану вартість» не встановлено наявності товарно-транспортних накладних як обов'язкової умови для формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), податковий кредит може вважатися не підтвердженим.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на податку на додану вартість, сплаченого у складі вартості такого товару (робіт, послуг), до складу податкового кредиту.

Відповідно до статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, факт надання позивачу ТОВ «Нефтекор-СК» експедиторських підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, актами надання експедиторських послуг, платіжними дорученнями, податковими накладними, рахунками-фактурами, а також первинними бухгалтерськими документами контрагентів позивача - покупців паливно-мастильних матеріалів, які підтверджують транспортування паливно-мастильних матеріалів таким суб'єктам господарювання, місцезнаходження яких співпадає з пунктами призначення, вказаними ТОВ «Нефтекор-СК» у актах надання експедиторських послуг (т.1 арк. справи 56-166, т.2 арк. справи 3-240, т.3 арк. справи 2-319, т.4 арк. справи 1-326).

Таким чином, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду податок на додану вартість, сплачений у складі вартості експедиторських послуг, наданих ТОВ «Нефтекор-СК», з урахуванням того, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не спростовує факту надання таких послуг, а також зважаючи на те, що доказів, які б спростовували встановлені судами обставини, матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що прийняті податковим органом оспорювані податкові повідомлення-рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18 березня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна