Постанова № 36534583, 18.12.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" грудня 2013 р. м. Київ К/9991/21432/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника позивача - Лісовського А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року

у справі № 2а-6785/10/2370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор»

до Державної податкової інспекції у Катеринопільському районі Черкаської області

про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Катеринопільському районі Черкаської області (далі - відповідач) про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень № 00002223012/0 від 29 вересня 2009 року, № 00002223012/1 від 09 грудня 2009 року, № 00002223012/2 від 16 лютого 2010 року та № 00002223012/3 від 27 квітня 2010 року (в редакції заяви про зміну позовних вимог від 01 лютого 2011 року).

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ «Катеринопільський елеватор», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ у Катеринопільському районі Черкаської області, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - ДПІ у Катеринопільському районі Черкаської області її правонаступником - Катеринопільською ОДПІ Черкаської області ДПС, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії ААВ № 014253 від 05 березня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Катеринопільському районі Черкаської області провела позапланову виїзну перевірку ТОВ «Катеринопільський елеватор» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 червня 2009 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої був складений акт від 18 вересня 2009 року № 82/23-017/32580463.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у завищення від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту за червень 2009 року на суму 964309,00 грн.; вимоги підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено розмір бюджетного відшкодування за липень 2009 року на суму 964309,00 грн.

Зокрема, перевіркою було встановлено, що: ТОВ «Катеринопільський елеватор» неправомірно включило до складу податкового кредиту червня 2009 року податок на додану вартість у розмірі 935030,92 грн. за податковими накладними, період виписки яких припадає на попередні податкові періоди; ТОВ «Катеринопільський елеватор» неправомірно включило до складу податкового кредиту червня 2009 року податок на додану вартість у розмірі 29247,70 грн. у відповідності до заяв із скаргами, наданих до органу державної податкової служби, у зв'язку з відмовою постачальників у наданні податкових накладних без додання до таких заяв розрахункових документів, які підтверджують факт сплати податку; ТОВ «Катеринопільський елеватор» неправомірно включило до складу податкового кредиту червня 2009 року податок на додану вартість у розмірі 30,00 грн. за податковою накладною, виписаною постачальником 01 липня 2009 року.

29 вересня 2009 року ДПІ у Катеринопільському районі Черкаської області на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 00002223012/0, яким згідно з підпунктами «б», «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ТОВ «Катеринопільський елеватор» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за липень 2009 року на 964309,00 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення № 00002223012/1 від 09 грудня 2009 року, № 00002223012/2 від 16 лютого 2010 року та № 00002223012/3 від 27 квітня 2010 року на аналогічні суми зменшення бюджетного відшкодування.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не було надано доказів фактичного отримання податкових накладних, виписаних у попередніх періодах, саме у червні 2009 року.

Однак, з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів повністю погодитись не може, з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість та, зокрема, податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Абзацом 3 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, у випадку коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Отримання позивачем податкових накладних саме у червні 2009 року підтверджується, зокрема, реєстром отриманих та виданих податкових закладних за червень 2009 року (т.2 арк. справи 10-37).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вказує, що у разі, коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого статтею 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а саме: не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду, не позбавляється права на включення вказаної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

Так, пунктом 1.8. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.1. пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 пункту 7.7. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, виходячи зі змісту вказаного підпункту статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) попереднім податковим періодом може бути будь-який податковий період, який передує звітному, тому визначення суми податку на додану вартість, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, може здійснюватися за будь-який попередній податковий період, а не лише за період, який передував звітному.

З огляду на викладене, колегія суддів вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправомірного висновку про те, що позивач безпідставно включив до податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 935030,92 за податковими накладними виписаними у попередніх періодах, проте отриманими позивачем у червні 2009 року.

Слід зазначити, що податковий орган не посилався на невідповідність виданих контрагентами позивача податкових накладних податковому законодавству України, а саме вимогам пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідачем також не заперечувався та не спростовувався факт оплати позивачем вартості поставлених продавцями товарів, а також сум податку на додану вартість у складі вартості таких товарів.

Колегія суддів також вказує, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, не надали належної правової оцінки тому, що позивач в своїх поясненнях (т.2 арк. справи 6) не заперечував проти встановлених в акті перевірки порушень ним вимог підпункт 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо неправомірного включення до складу податкового кредиту червня 2009 року податку на додану вартість у розмірі 29247,70 грн. у відповідності до заяв із скаргами, наданих до органу державної податкової служби, у зв'язку з відмовою постачальників у наданні податкових накладних без додання до таких заяв розрахункових документів, які підтверджують факт сплати податку, а також щодо неправомірного включення до складу податкового кредиту червня 2009 року податку на додану вартість у розмірі 30,00 грн. за податковою накладною, виписаною постачальником 01 липня 2009 року. В касаційній скарзі вказані обставини позивачем також не спростовувались.

Крім того, представник позивача в судовому засіданні при розгляді касаційної скарги підтвердив, що вказані порушення ТОВ «Катеринопільський елеватор» визнаються і в суді касаційної інстанції не оспорюються.

За таких обставин, ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 00002223012/0 від 29 вересня 2009 року, № 00002223012/1 від 09 грудня 2009 року, № 00002223012/2 від 16 лютого 2010 року та № 00002223012/3 від 27 квітня 2010 року щодо зменшення ТОВ «Катеринопільський елеватор» суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за липень 2009 року на 935030,92 грн. із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. В решті постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року підлягають залишенню без змін.

Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень не є обґрунтованим.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 00002223012/0 від 29 вересня 2009 року, № 00002223012/1 від 09 грудня 2009 року, № 00002223012/2 від 16 лютого 2010 року та № 00002223012/3 від 27 квітня 2010 року щодо зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю «Катеринопільський елеватор» суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за липень 2009 року на 935030,92 грн. із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.

В решті постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна