Ухвала суду № 36534383, 27.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/1864/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Гончарук І.Ю.,

за участю:

представника позивача - Мацкова О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року

у справі № 2-а-5900/11/2070

за позовом Приватного підприємства «Анкон Плюс»

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «Анкон Плюс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001392311 від 11 квітня 2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Чугуївської ОДПІ Харківської області від 11 квітня 2011 року № 0001392311. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Анкон Плюс» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Чугуївська ОДПІ Харківської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Також, відповідача надіслав до суду касаційної інстанції клопотання про заміну Чугуївської ОДПІ Харківської області її правонаступником - Чугуївською ОДПІ Харківської області ДПС, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії ААБ № 094560 від 01 березня 2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

За таких обставин, колегія суддів ухвалила замінити Чугуївську ОДПІ Харківської області її правонаступником - Чугуївською ОДПІ Харківської області ДПС.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Чугуївська ОДПІ Харківської області провела позапланову виїзну перевірку ПП «Анкон Плюс» в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту за грудень 2010 року, за результатами якої був складений акт № 215/2311/33651152 від 28 березня 2011 року.

За висновками акта перевірки позивачем були порушені вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на 280900,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що ПП «Анкон Плюс» неправомірно включило до складу податкового кредиту грудня 2010 року податок на додану вартість у сумі 280900,00 грн. за господарськими операціями з придбання у ТОВ «Нео-Синтез», ТОВ «Кванта Коста», ТОВ «Вінкап», ТОВ «Домінант Індастріал» нафтопродуктів, а саме - газу скрапленого, оскільки ціна придбання цих нафтопродуктів відрізняється від звичайної ціни - ціни заводів-виробників, а саме: ПАТ «Лінник» та ДК «Укргазвидобування». Вказані обставини слугували підставою для висновку органу державної податкової служби про те, що ТОВ «Нео-Синтез», ТОВ «Кванта Коста», ТОВ «Вінкап», ТОВ «Домінант Індастріал» є транзитерами, діяльність яких направлена на мінімізацію доходів та має ознаки фіктивності, з огляду на що, ПП «Анкон Плюс» має право на віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, виходячи із ціни, встановленої заводом-виробником.

11 квітня 2011 року Чугуївська ОДПІ Харківської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001392311, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України збільшила ПП «Анкон Плюс» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 351125,00 грн., у тому числі: 280900,00 грн. - за основним платежем, 70225,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що органом державної податкової служби не було здійснено жодних заходів щодо збору матеріалів стосовно середньої ринкової ціни, що клалась в момент реалізації, з урахуванням відпускних цін на аналогічну продукцію інших продавців нафтопродуктів, з урахуванням того, що законодавець не передбачив пріоритетності використання інформації про договори, укладені суб'єктом господарювання з іншими незалежними контрагентами. Також, суди виходили з того, що в силу положень Закону України «Про ціни та ціноутворення», Цивільного та Господарського кодексів України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яким здійснюється державне регулювання цін і тарифів, з урахуванням того, що положення вказаних законодавчих актів не містять застережень щодо того, що ціна заводу-виробника є звичайною ціною таких товарів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій за платежем: податок на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення, слугував висновок податкового органу про те, що ціни за газ скріплений, придбаний позивачем у ТОВ «Нео-Синтез» (договір поставки нафтопродуктів (скрапленого газу пропан-бутан) № 01/06-10 від 01 червня 2010 року), ТОВ «Кванта Коста» (договір поставки нафтопродуктів (скрапленого газу пропан-бутан) № 01/07/06-10 від 01 липня 2010 року), ТОВ «Вінкап» (договір поставки № 4-21/10/В від 21 жовтня 2010 року), ТОВ «Домінант Індастріал» (договір поставки нафтопродуктів № 06-07/10 від 23 липня 2010 року, були вищими від звичайних цін, а саме: цін заводів-виробників, а саме: ПАТ «Лінник» та ДК «Укргазвидобування».

При цьому, факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, а також факт оплати позивачем вартості скрапленого газу, у тому числі податку на додану вартість, органом державної податкової служби не заперечувався та підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами: рахунками на оплату, актами приймання-передачі, накладними на маршрут або групу вагонів, податковими накладними, видатковими накладними, виписками банку, товарно-транспортними накладними, актами приймання-здачі виконаних робіт, платіжними дорученнями (т.1 арк. справи 80-86, 92-107, 110-117, 120-158, 162-190, т.2 арк. справи 4-65).

За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За приписами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник..

Абзацом 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

За визначенням, наведеним у абзаці 1 статті 1 Закону України «Про підприємництво» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до положень частини 3 статті 189, частини 1 статті 190 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

За приписами статей 6, 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, при визначенні звичайної ціни на скраплений газ орган державної податкової служби діяв не у спосіб, визначений пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а прийняв до розрахунку не договірну ціну, а відпускну ціну заводу-виробника, при цьому не врахувавши обсяги придбаного газу, умови платежів та умови поставки, а також не взявши до уваги той факт, що реалізація подавцями безпосередньому покупцю товарно-матеріальних цінностей за цінами заводу-виробника без врахування власних затрат на придбання таких товарно-матеріальних цінностей, а також торгівельної націнки, нівелює мету підприємництва - а саме: отримання прибутку.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ціни придбання позивачем у ТОВ «Нео-Синтез», ТОВ «Кванта Коста», ТОВ «Вінкап», ТОВ «Домінант Індастріал» нафтопродуктів, а саме - газу скрапленого, не перевищили рівень звичайних цін, з урахуванням того, що органом державної податкової служби не був дотриманий порядок визначення звичайних цін, встановлений пунктом 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також зважаючи на те, що вказаний Закон не містить положень щодо того, що ціна товарно-матеріальних цінностей, встановлена заводом-виробником, є його звичайною ціною, та враховуючи відсутність договірних відносин між позивачем та ПАТ «Лінник» і ДК «Укргазвидобування» з приводу поставки нафтопродуктів.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Чугуївської ОДПІ Харківської області ДПС підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна