Ухвала суду № 36533901, 17.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1336/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П.,Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форнетті-Україна" до Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Форнетті-Україна" (далі - ТОВ "Форнетті-Україна") звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (далі - Козелецька МДПІ Чернігівської області ДПС), в якому просив:

- визати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.03.2013 № 0000102200, яким ТОВ "Форнетті-Україна" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 166 516,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 130 743,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35 773,00 грн.) та від 19.03.2013 № 0000112200, яким ТОВ "Форнетті-Україна" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств приватної власності у розмірі 80 570,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 64 456,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 114,00 грн.);

- визнати протиправними дії Козелецька МДПІ Чернігівської області ДПС та скасувати нарахування пені в сумі 44 017,87 грн.;

- визнати протиправними дії (рішення) Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області в частині винесення наказу від 14.02.2013 № 75 та наказу від 20.02.2013 № 95 ''Про внесення змін до наказу Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області від 14.02.2013 № 75 та призначення і проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Форнетті-Україна", (код ЄДРПОУ 32858983), з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ФОП ОСОБА_2, за період з 01.01.2009 по 30.04.2011 та за період з 01.10.2011 по 31.12.2011'';

- встановити відсутність повноважень Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області встановлювати та визнавати угоди (правочини), укладені між ТОВ "Форнетті-Україна" та ФОП ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_3), недійсними та/або нікчемними.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року позов задоволено частково.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області від 19.03.2013 № 0000102200, від 19.03.2013 № 0000112200.

В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Оскільки апелянтом не заявлялися вимоги щодо перегляду рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, колегія суддів вважає за необдне здійснювати апеляційной розгляд даної справи в межах вимог апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ "Форнетті-Україна" зареєстровано 23.03.2004 Козелецькою районною державною адміністрацією, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та з 25.03.2004 року взято на облік до Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області як платник податків за № 444, зареєстрований платником ПДВ (Свідоцтво про реєстрацію від 25.03.2004 № 135) (а. с. 175-176, т. 1).

В період з 20.02.2013 по 26.02.2013 працівниками Козелецької МДПІ Чернігівської області ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Форнетті-Україна" (код ЄДРПОУ 32858983) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_3) за період з 01.01.2009 по 30.04.2011 та за період з 01.10.2011 по 31.12.2011.

За результатами перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 05.03.2013 № 76/22-011/32858983, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168 "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755 (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження підприємством суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету в загальному розмірі 200 689 грн., а саме:

- за 2009 рік у сумі 66 210 грн. (у січні 2009 року в сумі 1 896 грн., березні 2009 року в сумі 3 269 грн., у квітні 2009 року в сумі 2 802 грн., у травні 2009 року в сумі 5 601 грн., у червні 2009 року в сумі 8 033 грн., у липні 2009 року в сумі 5 985 грн., у серпні 2009 року в сумі 6 533 грн., у вересні 2009 року в сумі 9 588 грн., у жовтні 2009 року в сумі 7 121 грн., у листопаді 2009 року в сумі 11 676 грн. у грудні 2009 року в сумі 3 736 грн.);

- за 2010 рік у сумі 60 152 грн. (у січні 2010 року в сумі 3 736 грн., у лютому 2010 року в сумі 4 852 грн., у березні 2010 року в сумі 10 336 грн., у квітні 2010 року в сумі 6 714 грн., у травні 2010 року в сумі 4 670 грн., у червні 2010 року в сумі 4 670 грн., у липні 2010 року в сумі 7 220 грн., у серпні 2010 року в сумі 4 670 грн., у вересні 2010 року в сумі: 2 655 грн., у жовтні 2010 року в сумі 3 097,00 грн., у листопаді 2010 року в сумі 6 512 грн., у грудні 2010 року в сумі 1 020 грн.);

- за 2011 рік у сумі 74 327 грн., (у січні 2011 року в сумі 1 056 грн., у лютому 2011 року в сумі 19 009 грн., у березні 2011 року в сумі 10 926 грн., у жовтні 2010 року в сумі 15 710,00 грн., у листопаді 2010 року в сумі 14 246 грн., у грудні 2010 року в сумі 13 380 грн.);

Крім того, було встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп.. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.1997 № 283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток в загальній сумі 147 219 грн., у тому числі за 2009 рік в сумі 82 763 грн. (за 1-й квартал 2009 року на суму 6 456 грн., 2-й квартал 2009 року на суму 20 546 грн., 3-й квартал 2009 року на суму 27 595 грн., 4-й квартал 2009 року на суму 28 166 грн.), за 2010 рік в сумі 64456 грн. (за 1-й квартал 2010 року на суму 12 920 грн., І півріччя 2010 року на суму 20 067 грн., 3-й квартал 2010 року на суму 18 182 грн., 4-й квартал 2010 року на суму 13 287 грн.).

На підставі акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 19.03.2013 № 0000102200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 166 516,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 130 743,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 35 773,00 грн.) та від 19.03.2013 № 0000112200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 80 570,00 грн. (у т.ч. за основним платежем - 64 456,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 114,00 грн.).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

В силу вимог пп.7.4.5 п.7.4 цієї ж статті Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуги) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ФОП ОСОБА_2 упродовж періоду, що перевірявся, були укладені договори від 01.07.2008 № Д-014 (а. с. 179-182, т. 1) та від 04.01.2011 № 4/01/11 (а. с. 183-186, т. 1).

На підтвердження виконання договірних зобов'язань контрагентом позивача на адресу ТОВ "Форнетті-Україна" були виписані податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах даної справи. Позивач здійснив оплату товару, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

В період 2009-2010 р.р. та у січні-березені і жовтні-грудні 2011 року позивачем до складу податкового кредиту були включені податкові накладні, виписані від імені ФОП ОСОБА_2 на загальну суму 200 689,00 грн. (з урахуванням ПДВ). Вказане підтверджується даними розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту в рорзірі контрагентів (додаток 5 до декларації), поданих ТОВ "Форнетті-Україна".

Відповідно до ст.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Положенням статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; й) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

Відповідно до п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.6 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому, платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, виходячи зі змісту вищенаведених норм чинного законодавства, слід зазначити, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару до податкового кредиту, виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач посилається на висновки акту документальної перевірки ФОП ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_3) від 19.12.2011 № 3659/17/НОМЕР_3, в якому зафіксовано порушення ним вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.1 п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та п. 1, п. 5 ст. 203, ч. 1, ч. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України.

Так, в своїх доводах відповідач зазначає, що контрагентом позивача - ФОП ОСОБА_2 на запит податкового органу не було надано підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань, в т.ч. укладених угод (договорів), документів податкового обліку по взаємовідносинах з постачальниками та покупцями товарів (матеріалів, сировини тощо), податкових накладних, видаткових накладних, актів здачі - прийняття робіт (послуг), довіреностей, рахунків-фактур, відомостей про перевізників на всіх етапах руху товарно-матеріальних цінностей та оплату зазначених послуг, у разі залучення перевізників (свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, заявки на транспорт, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, виписки банку, акти виконаних робіт (наданих послуг) тощо), відомостей про умови зберігання товарно-матеріальних цінностей, наявність складських та офісних приміщень (власних або орендованих), договорів або свідоцтв (актів) про право власності, даних про наявність активів, щодо яких здійснювалась підприємницька діяльність, інформації про кількість працюючих з відповідними фаховими знаннями для здійснення виробництва (надання послуг, виконання робіт), реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, відомостей про розрахунки між суб'єктами господарювання, як з постачальниками так і з покупцями (платіжні доручення, виписки банку, векселі, заліки, акти взаєморозрахунків, тощо) та даних розрахунків - сальдо станом на 01.10.2011 p., книги доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, інших документів, у разі їх наявності, що належать до предмета перевірки або пов'язані з ним.

У в'язку з цим, податковий орган дійшов висновку, що включена позивачем до податкового кредиту за період з 01.01.2009 по 30.04.2011 та за період з 01.10.2011 по 31.12.2011 сума ПДВ у розмірі 130 743 грн. та валові витрати на суму 64 456 грн. по контрагенту ФОП ОСОБА_2, не підлягають включенню до складу валових витрат та податкового кредиту відповідних періодів.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року, крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діяв до 1 січня 2013 року, згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI), право на валові витрати виникає в результаті придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання в господарській діяльності.

Приписи п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) забороняли віднесення до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, дійсність господарських операцій за спірними правочинами та факт отримання позивачем товару і послуг підтверджується наявними в справі копіями видаткових накладних, витягів із журналів виїзду та заїзду автотранспорту, журналів-ордерів та відомостей по рахунках, журналів вхідного контролю сировини, платіжних доручень, де встановлені підписи відповідальних осіб (а. с. 187-250, т. 1, а. с. 1-203, т. 2).

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, господарські операції позивача у взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_2 мали реальний характер, були вчинені між право- і дієздатним суб'єктом права; первинні бухгалтерські документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та в повній мірі відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (із змінами та доповненнями), первинні документи письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, облікові регістри - носії спеціального формату у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, аналізуючи норми діючого законодавства та досліджуючи обставини даної справи разом з наявними в ній доказами, колегія суддів дійшла висновку про законність господарських операцій, вчиненх позивачем упродовж періоду, що перевярвся, про що свідчать належним чином оформлені первинні документи, що підтверджують факт виконання ним договірних зобов'язань. При цьому, в акті перевірки від 05.03.2013 № 76/22-011/32858983 не міститься жодних зауважень стосвоно оформлення податкових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_2 на адресу ТОВ "Форнетті-Україна".

Крім того, на час здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ФОП ОСОБА_2 За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про контрагента позивача - ФОП ОСОБА_2

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про незаконність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача від 19.03.2013 № 0000102200 та від 19.03.2013 № 0000112200, які за своїм змістом суперечать нормам чинного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року по адміністративній справі № К/9991/47893/12 та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 02 липня 2013 року № К/9991/74923/12.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Козелецької міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 23.12.13р.

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.