Постанова № 36530982, 25.12.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 грудня 2013 року № 826/18818/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Курені» до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про зобов’язання вчинити певні дії, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідачем без наявних законних підстав, накладено арешт на майно ТОВ «Курені», що призвело до порушення прав та інтересів позивача.

У позовній заяві позивач просить суд: визнати протиправним обтяження у вигляді арешту на нерухоме майно ТОВ «КУРЕНІ» накладене відділом державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві; зобов'язати відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві зняти обтяження у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, що належить ТОВ «Курені», а саме: нежилі приміщення підвалу з №1 по №15, №15а, 3 №16 по №49 (групи приміщень №10), №№1,2 (групи приміщень №11), №№1,2,3 (групи приміщень№12). №1 (групи приміщень №13), №№1,2,3,4,5 (групи приміщень №14), №№ 1.13,4,5,5а, 3 №6 по №32, №1, 3 №33 по №68, №68а, з №69 по №108 (групи заміщень №1), №№1,2,3,4 (групи приміщень №2), №1 (групи приміщень №3), №№1,2,3,4 (групи приміщень №4) універсального торговельного центру загальною злощею 14933,70 кв.м., які розташовані в м. Києві по вул. Малиновського Маршала №12 літера А (приміщення,12); нежилі приміщення другого поверху з №1 ПО №66, №65а, з №67 по №108 (групи приміщень №5), третього поверху з №1 по №15, №18а, з №16 по №31, №31а, з №32 по №57, №57а, з №58 по № 67, №67а, з №68 по №138, №138а, з №139 по №154 (групи хгиміщень №6). Універсального торговельного центру загальною площею 11719,3 кв.м., які розташовані в м. Києві по вул. Малиновського Маршала №12 (літера А), приміщення 12-а; нежилі приміщення четвертого о поверху №№1,2, з № 4 по №9, 3 №11 по № 72 (групи приміщень №7 ), №№ 1,2,3,4 (групи приміщень № 8), П'ятого поверху з № 1 по №22 (Групи приміщень № 9) Універсального торговельного центру загальною площею 4758,90 кв.м., які розташовані в м. Києві по вул. Малиновського Маршала 412 (літера А); зобов'язати відділ державної виконавчої служби Оболонського районного правління юстиції у м. Києві вилучити наступні записи в єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна: Запис зареєстрований 01.04.2009р. за №8601211; Запис зареєстрований 01.04.2009р. за №8601215; Запис зареєстрований 01.04.2009р. за №8601229.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України за номерами: №8601211; №8601215; №8601229 були зареєстровані обтяження у вигляді накладення арешту на нерухоме майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Курені» (04205, м. Київ, проспект Оболонський, 23-А, код ЄДРПОУ 21548624), юридична адреса на дату подання заяви: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 5-6, оф.З.

Підставою обтяжень за №8601211; №8601215; №8601229 є ухвала Господарського суду м. Києва №22/64 від 30.01.2008р. про накладення арешту на нерухоме майно, що належить ТОВ «Курені», відповідно до Витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна.

Заявником зазначено Відділ державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції в м. Києві 04201, м Київ, вул. Полярна, 13-А.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем направлено до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції в м. Києві заяву з вимогою вилучити записи в єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна: №7 зареєстрований 01.04.2009р. за №8601211; №8 зареєстрований 01.04.2009р. за №8601215; №9 зареєстрований 01.04.2009р. за №8601229.

Відповідач листом від 30.08.2013р. ч/13, повідомив позивача про те, що згідно даних Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, встановлено, що ухвала Господарського суду м. Києва №22/64 від 30.01.2008р. про накладення арешту на нерухоме майно, що належить ТОВ «Курені», у відділі на виконанні не перебувала, у зв’язку з чим відсутні підстави для вилучення записів про обтяження нерухомого майна.

Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606 (надалі –Закон України №606, в редакції на час вчинення виконавчих дій) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст.1 Закону №606, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ст.2 Закону №606, примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці).

За змістом ст.3 Закону №606, примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень цих комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном; 8) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу; 9) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

10) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до ст.5 Закону №606, державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їх права і обов'язки; проводить оцінку (переоцінку) майна в порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством.

За змістом ст.55 Закону №606, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Відповідно до статті 60 Закону № 606 ( в редакції від 16.10.2013р.) особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

Виходячи зі змісту наведеної норми Закону, право на звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту належить особі, яка вважає себе власником спірного майна.

Наведене свідчить про те, що, розглядаючи такий позов, суд повинен повно та всебічно встановити обставини, на які посилається позивач, щодо виникнення права власності на спірне майно, і ці обставини позивач повинен довести належними та допустимими доказами відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо ж договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації особами.

Відповідно до статті 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження” (далі – Закон №1952- IV) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Статтею 15 Закону №1952- IV встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав; видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону №1952- IV державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Відповідно до статті 282 Закон №1952- IV державний виконавець під час примусового виконання рішень відповідно до закону користується інформацією з Державного реєстру прав про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва та обтяження таких прав.

Державний виконавець під час примусового виконання рішень відповідно до закону здійснює пошук у Державному реєстрі прав відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва та обтяження таких прав і за його результатом формує інформаційну довідку з Державного реєстру прав, яка залишається у виконавчому провадженні державного виконавця.

Водночас, як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів підтвердження права власності позивача на майно, на яке накладено обтяження у вигляді арешту.

Таким чином, виходячи з викладеного, беручи до уваги те, що позивачем не надано належних доказів щодо права власності на нерухоме майно, суд приходить до висновку про правомірність дій відповідача та відсутність правових підстав для звільнення з під арешту нерухомого майна.

Також суд не бере до уваги витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, оскільки він датований 23.08.12 р., а до суду за захистом своїх прав позивач звернувся 28.11.13 р. Інших доказів щодо права власності на нерухоме майно позивачем до суду не надано.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних товариства з обмеженою відповідальністю «Курені» –– відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов