Постанова № 36529907, 05.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 року № 810/5935/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі - Пилипчук В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить, з урахуванням уточнених позовних вимог, визнати протиправними дії Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області щодо проведення перевірки позивача, за результатами якої складено Акт від 11.09.2013 № 788/17-2/НОМЕР_1/130 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 22.07.2013 року», визнати протиправними дії відповідача щодо формування висновків, викладених в даному Акті перевірки, визнати протиправними дії відповідача щодо внесення до інформаційних баз, які використовуються податковою службою, інформації про даний Акт перевірки, та зобов'язати відповідача вилучити з інформаційних баз, які використовуються податковою службою, інформацію про даний Акт перевірки.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що перевірку, за наслідками якої складено вказаний Акт, проведено протиправно, а її висновки є необґрунтованими.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовних вимог не визнав, стверджував, що перевірку позивача проведено правомірно, а її висновки є обґрунтованими, тому просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на податковому обліку в Рокитнянській МДПІ з 18.05.2007 за №3748, є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом від 04.10.2007 НОМЕР_3 номер платника ПДВ - НОМЕР_1.

Посадовими особами Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області з 29.08.2013 по 04.09.2013 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 22.07.2013.

За наслідками перевірки складено Акт від 11.09.2013 №788/17-2/НОМЕР_1/130 (т. 1, а.с. 15 - 112), згідно висновків якого встановлено порушення:

1) п.44.1, п.44.6 ст.44, п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187, п.198.1 ст. 198, п.198.2, 198.3 та п.198.6 ст.198 ПК України, відповідно до п.3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського Кодексу України від 16.01.03 №436-IV п.2 ст.3 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п.2.7 Наказу Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, п.8 розділу III, п.3.1 розділу V Наказу ДПА України від 25.01.11 № 41, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 22.07.2013 на загальну суму 40 076 409 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 22.07.2013 р. на загальну суму 34 053 740,00грн. в тому числі:

- за період з 01.12.2011 по 31.12.2011 встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 421 675,00 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 116 251,20 грн.,

- за період з 01.01.2012 по 30.04.2012 встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 593076,33грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 343821,33грн.,

- за період з 01.01.2010 по 01.12.2011 встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 33 213 296,00грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 31 093 606,00грн. (Акт від 05.12.2011р. № 15/1701/НОМЕР_1 Рокитнянської МДПІ про результати документальної позапланової перевірки достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за період з 18.05.2007р. по 01.12.2011р. Станом на 29.08.2013р. даний акт оскаржується у Вищому адміністративному суді України),

- за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 1 058 192,00 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 1 058 192,00 грн. (Акт від 06.07.2012р. № 11/1701/НОМЕР_1 Рокитнянської МДПІ про результати документальної позапланової перевірки достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за період з 01.01.2012р. по 31.03.2012р.,

- за період з 01.04.2012 по 30.04.2012 встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 384166,67грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 384166,67грн. (Акт від 09.08.2012р. №17/1701/НОМЕР_1 Рокитнянської МДПІ про результати документальної позапланової перевірки достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за період з 01.04.2012 по 30.04.2012,

- за період з 01.05.2012 по 01.10.2012 встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 2 566 621,00грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 783 447,00грн. (Акт від 30.11.2012р. № 29/1701/НОМЕР_1 Рокитнянської МДПІ про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.05.2012 по 01.10.2012,

- за період з 01.10.2012 по 31.12.2012 встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 1 080 687,00 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 82 758,00 грн. (Акт від 08.02.2013р. № 7/1701/НОМЕР_1 Рокитнянської МДПІ про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2012,

- за період з 01.01.2013 по 31.01.2013 встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 236 232,40 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 55 855,53 грн. (Акт від 27.03.2013р. №16/1701/НОМЕР_1 Рокитнянської МДПІ про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.01.2013,

- за період з 01.02.2013 по 28.02.2013 встановлено завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 522 461,61 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 135 642,05 грн. (Акт від 08.04.2013р. № 20/1701/НОМЕР_1 Рокитнянської МДПІ про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.02.2013 по 28.02.2013,

- за період з 01.06.2011 по 31.07.2011 встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 4491196,07грн. (Акт від 01.11.2011р. № 10/1701/НОМЕР_1 Рокитнянської МДПІ про результати документальної позапланової перевірки достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за період з 01.06.2011 по 31.07.2011. Станом на 29.08.2013р. даний акт оскаржується у Київському апеляційному адміністративному суді),

- за період з 01.12.2011 по 31.12.2011 р. встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 261346,80грн. (Акт від 04.05.2012р. № 5/1701/НОМЕР_1 Рокитнянської МДПІ про результати документальної позапланової перевірки достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за період з 01.12.2011 по 31.12.2011.

Вважаючи дії відповідача щодо проведення перевірки та формування її висновків протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області з проведення перевірки позивача, за результатами якої складено Акт від 11.09.2013 № 788/17-2/НОМЕР_1/130, суд зазначає наступне.

Позові вимоги в цій частині обґрунтовуються тим, що у наказі Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 28.08.2013 №295 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1.» вказано, що перевірку слід провести з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 22.07.2013.

З посиланням на положення п. 44.3 ст. 44 ПК України, яким визначено, що платник податків зобов'язаний зберігати документи не менше як 1095 днів, позивач стверджує, що він не зобов'язаний забезпечувати зберігання документів за періоди, які передують 31.07.2010, і не несе за них відповідальність.

Також зазначає, що більша частина періоду, зазначеного в Наказі, вже неодноразово була перевірена податковими органами, а наслідки відповідних перевірок були оскаржені в судовому порядку.

З такими доводами позивача суд не погоджується у зв'язку з наступним.

Як встановлено судом, вказаний Наказ прийнято у зв'язку з отриманням податковим органом постанови старшого слідчого з ОВС СУ ФР ГУ Міндоходів у Київській області капітана податкової міліції Середи В.В. від 22.07.2013 № 341/2 по кримінальному провадженню №32012100000000001 від 21.11.2012 про призначення позапланової документальної невиїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 по 22.07.2013.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначається ст. 78 ПК України.

Так, зі змісту пп. 78.1.11 п. 78 даної статті слідує, що документальна позапланова перевірка здійснюється податковим органом у випадку отримання рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 40 КПК України слідчий органу досудового розслідування уповноважений призначати ревізії та перевірки у порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 3 ст. 110 КПК України рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Отже, слідчому законом надано право призначати документальні позапланові невиїзні перевірки суб'єктів підприємницької діяльності.

У ході розгляду справи позивачем не надано суду будь-яких доказів оскарження вказаної постанови слідчого або її протиправності, у зв'язку з чим дії відповідача з проведення перевірки на її виконання є правомірними, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того суд зазначає, що перевірки суб'єктів господарювання, проведені податковим органом на виконання постанов слідчих органів у ході досудового розслідування, за своєю правовою природою не можуть ототожнюватись з проведенням таких перевірок з метою виконання функцій податкового органу щодо контролю за правильністю визначення та сплати податкових зобов'язань, оскільки слідчий не має повноважень щодо контролю за сплатою податків, відповідно, акт податкової перевірки повинен бути доказом по кримінальній справі, тобто призначенням перевірки слідчий виконує свою функцію по збиранню доказів. Тому доводи позивача щодо строків зберігання документів податкового обліку, визначених ст. 44 ПК України, та наявністю висновків перевірок більшої частини періоду, визначеного в Наказі, є необґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо формування висновків, викладених Акті перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основним завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) розтлумачено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", а саме зазначено, що цей термін слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Порушення законного інтересу позивача полягає у встановленні конкретних фактів порушень податкового законодавства через формування своєї бухгалтерської та податкової звітності з урахуванням висновків про нікчемність його правочинів, а також формуванні висновків вказаного Акту перевірки, який є службовим документом і є носієм доказової інформації, та може бути використаний для аналогічних коригувань податкової звітності його постійних контрагентів, що потягне негативні наслідки для позивача у вигляді відмови з боку цих контрагентів від подальшої співпраці.

Враховуючи викладене, суд визнає такий інтерес законним та таким, що може бути самостійним об'єктом судового захисту. Тому суд оцінює дії відповідача з точки зору наявності чи відсутності порушення такими діями прав та законних інтересів позивача.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1.7 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395 (далі - Порядок № 395) факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів».

У той же час, Акт перевірки не міститься конкретних посилань на первинні документи позивача, якими б підтверджувались порушення податкового законодавства.

Також суд зазначає, що Наказ про призначення перевірки та повідомлення від 28.08.2013 №538/17-2 отримані позивачем лише 03.09.2013, що не заперечувалось відповідачем, тобто в передостанній день перевірки.

Крім того, згідно Акту перевірки (а.с. 15) Наказ та повідомлення про місце та дату початку документальної невиїзної позапланової перевірки направлено позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення 28.08.2013, у той час коли перевірки проводилась з 29.08.2013 по 04.09.2013 (а.с. 16).

Згідно п. 85.4 ст. 85 ПК України при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби..

Відповідно до п. 85.7 ст. 85 ПК України отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи органу державної податкової служби, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

Суд зазначає, що з у рахуванням перевіряємого періоду позивачу необхідно було підготувати значний обсяг первинних документів, а перевіряючим особам - підготувати опис, що, з урахуванням дати ознайомлення позивача з призначенням перевірки, є обґрунтовано неможливим.

Зі змісту п. 2.1 Порядку № 395 слідує, що акт (довідка) документальної перевірки складається з трьох частин: вступної, описової та висновку. До акта (довідки) додаються інформативні додатки.

У той же час, Акт перевірки не містить посилань на такі додатки, а відповідачем не надано суду будь-яких доказів їх існування.

Також, зі змісту Акту слідує, що перевірка проводилась на предмет правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати позивачем податку на додану вартість.

Відповідно до п. 1.5 Порядку № 395 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно пп. 2.3.2.2 п. 2 Порядку № 395 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акту письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій, які покладено у основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Зі змісту Акту перевірки позивача слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на відомостях, відображених в інших актах перевірок позивача та його контрагентів.

Також, при прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується, що предмет господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що не заперечувалось відповідачем.

Крім того, контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій були належним чином зареєстрованій як юридичні особи та мали статус платників податку на додану вартість, що не заперечувалось податковим органом, отже мали право видавати податкові накладні. При цьому, первинні документи відповідають наведеним вище вимогам щодо форми і змісту.

Також суд зазначає, що невиконання контрагентами позивача своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Отже, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими.

Будь-яких доказів на підтвердження неможливості здійснення контрагентами позивача вказаних господарських операцій податковим органом суду не надано.

Суд також зазначає, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність цін за вказаними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки продукції, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Під час розгляду справи відповідачем не наведено обставин, які б перешкоджали наданню цих доказів.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч. 1 ст. 228 ЦК України).

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. (ч. 2 ст. 228 ЦК України).

Частиною 3 ст. 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Зі змісту ст. 228 ЦК України слідує, що законодавець з 01 січня 2011 року виключив правочини, які були укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів, і відніс такі правочини до оспорюваних.

Таким чином, з 01.01.2011 повноваження на встановлення законності правочину належать до виключної прерогативи суду.

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів того, що укладені між позивачем та його контрагентами у перевіряємому періоді договори оспорювались в судовому порядку або наявності таких, які набули законної сили, рішень судів з приводу визнання договорів недійсними.

Отже, висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України, зроблений на підставі невірного тлумачення податковим органом змісту вказаної норми матеріального права.

Відповідна правова позиція відображена у Постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12

Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу по справі № 21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Також в Акті перевірки містяться посилання на протоколи допитів працівників позивача, а саме: громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з пояснень яких податковим органом з роблено висновок про неможливість здійснення позивачем поставки вторсировини на підприємства реального сектору економіки, оскільки обсяг зібраної макулатури в місяць складає одну тону.

Як встановлено судом, вказані особи працювали лише на сміттєзвалищі (про що зазначається і в Акті перевірки). Однак вторсировина оброблялась і зберігалась не на звалищі, а на складі, який орендується позивачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи фотокопією договору оренди.

Отже, висновки про загальний обсяг вторсировини, яка обробляється, зберігається і поставляється позивачем ґрунтуються лише на підставі пояснень і є необґрунтованими та не можуть бути підтвердженням порушення позивачем норм податкового законодавства.

Також суд зазначає, що до обов'язків вказаних громадян входить лише збір вторсировини, що підтверджується Актом перевірки, а не функції, зокрема, пов'язані зі зважуванням макулатури, які б надали змогу надати пояснення щодо загального обсягу вторсировини, яка обробляється, зберігається і поставляється позивачем.

Крім того, в Акті перевірки міститься посилання на висновки експертиз, згідно яких первинні документи, якими оформлені господарські операції між позивачем та ПрАТ «Богуславський маслозавод», підписані від імені ФОП ОСОБА_1 іншою особою.

Суд зазначає, що первинні документи, якими оформлювались господарські операції позивача, у т.ч. з ПрАТ «Богуславський маслозавод», підписувались у переважній більшості ОСОБА_6 від імені позивача на підставі належним чином оформленої довіреності, копія якої міститься в матеріалах справи.

Як пояснив позивач, на даний факт він та ОСОБА_6 неодноразово вказували в ході розслідування у межах кримінального провадження № 32012100000000001 від 21.11.2012 р., на матеріали якого містяться посилання в Акті перевірки, так і виступаючи в якості свідків у судових справах стосовно оскарження результатів податкових перевірок контрагентів позивача.

Також в Акті перевірки ставиться під сумнів реальність операцій позивача з ТОВ «ТФ «Діаніт», ТОВ «Продсоюз-7» та ТОВ «Укрфансервіс».

Як встановлено судом, господарські відносини між позивачем і ТОВ «ТФ «Діаніт» та ТОВ «Продсоюз-7» уже були предметом перевірки з боку податкових органів.

Так, Рокитнянською МДПІ у Київській області проведено перевірку позивача, за наслідками якої складено акт від 01.11.2011 № 10/1701/НОМЕР_1 про результати документальної позапланової перевірки з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за червень-липень 2011 року ФОП ОСОБА_1

Основним питанням, яке було висвітлено в цьому акті, були саме правовідносини позивача з ТОВ «ТФ «Діаніт» та ТОВ «Продсоюз-7».

Згідно висновків даного акту перевірки правочини між позивачем і ТОВ «ТФ «Діаніт» та ТОВ «Продсоюз-7» є нікчемними, у зв'язку з чим податковий орган відмовився визнавати право на податковий кредит з податку на додану вартість, сформований позивачем за операціями з ТОВ «ТФ «Діаніт» та ТОВ «Продсоюз-7».

На підставі вказаного акту Рокитнянською МДПІ у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.11.2011 №0000321701, яке оскаржене позивачем у судовому порядку.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 у справі № 2а-5843/11/1070, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.05.2012 №0000051701.

Даним рішенням встановлено, що операції між позивачем і ТОВ «ТФ «Діаніт» та ТОВ «Продсоюз-7» мали реальний характер, і жодних порушень з боку позивача встановлено не було.

Щодо господарських взаємовідносин між позивачем і ТОВ «Укрфансервіс», суд зазначає, що постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2013 у справі № 2а-4722/12/1070, яка набрала законної сили на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 18.11.2013 про відмову у відкритті апеляційного провадження, встановлено реальність характеру правовідносин між ФОП ОСОБА_6 та ТОВ «Укрфансервіс», а також спростовано висновки акту від 04.05.2012 №4/1701/НОМЕР_2, складеного Рокитнянською МДПІ у Київській області, про те, що правочини ФОП ОСОБА_6 і ТОВ «Укрфансервіс» є нікчемними.

Також в Акті перевірки міститься посилання на окремі рішення судової практики, які, на думку податкового органу, підтверджують висновки Акту.

Проте, дані рішення не охоплюють питання, що досліджувались в ході перевірки.

Так, окремими рішеннями, на які міститься посилання в Акті перевірки (а саме, Ухвали Вищого адміністративного суду України від 20.12.2012 року № К/9991/47333/11 та від 24.01.2013 р. №К-39847/10 та Постанова Верховного Суду України від 21.01.2011р.) суди касаційної інстанції направили справи на новий розгляд і запропонували судам попередніх інстанцій надати юридичну оцінку обставинам, які можуть стосуватися реальності здійснення господарських операцій.

При цьому, у вказаних рішеннях не зазначається про те, що відповідні обставини неодмінно підтверджують відсутність реальної мети операцій, не підтверджується законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, як і не підтверджується правомірність та обґрунтованість висновків актів перевірок, на підставі яких ці податкові повідомлення-рішення прийнято.

Крім того, в Акті перевірки не міститься посилання на жодне рішення суду, підтверджується протиправність або нікчемність операцій позивача, як і не міститься посилань на обвинувальні висновки в межах кримінальних справ чи вироки у кримінальних справах.

У судовій практиці Європейського Суду з прав людини з метою дотримання принципу верховенства права спостерігається чітка вимога обов'язкового застосування принципу правової (юридичної) певності як одного з основних елементів верховенства права при вирішенні судових спорів.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини по справі Науменко проти України від 09.11.2004 зазначено, що принцип правової певності є одним з основних елементів верховенства права і відповідно його порушення є неприпустимим.

Вказаний принцип широко використовується, зокрема, при розгляді Європейським Судом з прав людини справ проти України.

Так, наприклад, у справах Трегубенко проти України, Іванова проти України, Салов проти України Європейський Суд з прав людини зазначив, що державою було порушено принцип правової певності. Відповідно, рішення по вказаних справ були винесені на користь заявників.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача в частині протиправності дій Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області щодо формування висновків, викладених в Акті перевірки від 11.09. 2013 №788/17-2/НОМЕР_1/130 та дій щодо внесення до інформаційних баз, які використовуються податковою службою, висновків даного Акту є обґрунтованими, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Також, враховуючи викладене, з метою виконання завдань адміністративного судочинства, визначених ч. 1 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вилучити з інформаційних баз, які використовуються податковою службою, інформацію про висновки вказаного Акту перевірки.

Відповідно до частин 1, 2 і 3 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено..

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, судові витрати позивача (квитанція від 04.11.2013 №981/з6) підлягають відшкодуванню в частині 51,61 грн.

У той же час, оскільки з клопотанням про відшкодування судових витрат відповідач до суду не звертався, такі витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 97, 122, 158-163, 167, 257 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області щодо формування висновків, викладених в Акті перевірки від 11.09. 2013 №788/17-2/НОМЕР_1/130.

Визнати протиправними дії Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області щодо внесення до інформаційних баз, які використовуються податковою службою, висновків Акту перевірки від 11.09.2013 № 788/17-2/НОМЕР_1/130.

Зобов'язати Білоцерківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області вилучити з інформаційних баз, які використовуються податковою службою, інформацію про висновки Акту перевірки від 11.09.2013 №788/17-2/НОМЕР_1/130.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 51 (п'ятдесят одна) грн. 61 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 грудня 2013 р.