Постанова № 36529792, 05.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2013 року № 810/6224/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Лапія С.М.,

при секретарі - Пилипчук В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Лаверна» до державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Лаверна» звернулось до суду з позовом до ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.06.2013 №0000892202 та №0000882202.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства є необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення - протиправними.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовних вимог не визнав, стверджував, що позивачем порушено вимоги податкового законодавства, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, тому просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

ТОВ «Лаверна» зареєстроване як юридична особа 31.09.1993, ідентифікаційний код 19407661, як платник податків перебуває на обліку у ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області.

Посадовими особами ДПІ в Обухівському районі Київської області ДПС, яку реорганізовано у ДПІ в Обухівському районі ГУ Міндоходів у Київській області, проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Лаверна» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування з податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 за липень та серпень 2012 року.

За наслідками перевірки складено Акт від 20.05.2013 №686/220/19407661, згідно висновків якого господарські операції позивача із вказаним контрагентом визнано нікчемними та встановлено порушення підприємством пп. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 01.06.2013 №0000892202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 15 608,00 грн., з яких 10 405,00 грн. - за основним платежем, та 5 203,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, та № 0000882202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 14 688,50 грн., з яких 9 909,00 грн. - за основним платежем, та 4 779,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За наслідками адміністративного оскарження висновки податкового органу та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи висновки податкового органу необґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як встановлено судом, до видів діяльності ТОВ «Лаверна» відноситься виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів (20.30.0), виробництво паперових виробів господарського-побутового та санітарно-гігієнічного призначення (21.22.0), інші види оптової торгівлі (основний вид діяльності, 57.90.0), роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту (52.12.0), діяльність кафе (55.30.2).

У перевіряємий період ТОВ «Лаверна» мало фінансово-господарські взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1, які виникли на підставі договору про надання послуг з перевезення вантажів від 06.08.2012 №09/08 та договору купівлі-продажу від 10.07.2012 №10-07-12.

Як встановлено судом, за вказаними договорами ФОП ОСОБА_1 надавав ТОВ «Лаверна» послуги з перевезення вантажів та реалізував позивачу продукцію, а саме: палички для морозива.

За наслідками виконання умов договору сторонами оформлено наступні документи:

- податкові накладні від 09.08.2012 №316 та від 10.07.2012 №2;

- рахунок фактуру від 09.08.2012 №316;

- акт здачі-прийняття робіт від 09.08.2012 №316;

- ТТН від 07.08.2012 №УС-0000501 та від 10.07.2012 №3;

- платіжне доручення від 21.08.2012 № 1905;

- видаткову накладну від 10.07.2012 №2;

- рахунок на оплату від 10.07.2012 №3.

Вартість отриманих послуг за наслідками виконання умов договору оплачена позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, і не заперечувалось податковим органом у ході перевірки.

На підставі виписаних контрагентами первинних документів, копії яких містяться в матеріалах справи, позивачем сформовано податкову звітність у перевіряємий період.

Дослідивши вказані документи, суд вважає, що вони містять повний перелік всіх обов'язкових реквізитів, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон №996-XIV) та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення № 88).

У той же час податковим органом не вказано жодних зауважень щодо форми, правильності заповнення чи наявності обов'язкових реквізитів зазначених документів.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів робіт/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК України).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладну.

З викладеного слідує, що законодавством визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця, фіктивність операцій/відсутність поставки (нездійснення оподатковуваної операції) та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів, податкових накладних або видача їх юридичною особою, яка не є платником ПДВ. У свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за №233/2037 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена юридичною особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Водночас статтею 1 цього ж Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ч. 2 цієї статті та пунктів 2.4., 2.5., 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, зокрема, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Відтак, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою операцією.

При дослідженні факту здійснення господарських операцій оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тих операцій, на підставі яких сформовані дані податкового обліку.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, у т.ч. визначених у Акті перевірки, на підтвердження висновків про безтоварність вказаних господарських операцій, які покладено у основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Зі змісту Акту перевірки позивача слідує, що висновки про порушення підприємством вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на відомостях, відображених в акті Рокитнянської МДПІ від 11.02.2013 №08/1701/НОМЕР_2 про результати проведення документальної позапланової перевірки ФОП ОСОБА_1 за період з 01.07.2012 по 30.11.2012.

Так, податковим органом вказано, що ФОП ОСОБА_1 на письмові запити Рокитнянської МДПІ від 15.10.2012 №326/С, від 14.11.2012 №357/С та від 04.01.2013 №3/С не надано інформації та її документального підтвердження, у зв'язку з чим неможливо встановити реальний рух товарів (робіт, послуг) та підтвердити правомірність формування податкових зобов'язань його контрагентами.

Суд зазначає, що невиконання контрагентом позивача своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування валових витрат та податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник, яким у даному випадку позивач не є. Отже, доводи, якими податковий орган мотивував правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими.

Будь-яких доказів, отриманих в ході перевірки позивача на підтвердження неможливості здійснення ФОП ОСОБА_1 вказаних господарських операцій податковим органом, суду не надано.

Суд також зазначає, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність цін за вказаними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту надання послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Під час розгляду справи відповідачем не наведено обставин, які б перешкоджали наданню цих доказів.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом.

Також, при прийнятті рішення в даній адміністративній справі судом враховується, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, на що вказує аналіз операцій з придбання товару і його подальшого використання позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Щодо доводів податкового органу про відсутність серед видів господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 надання послуг з перевезення вантажів суд зазначає наступне.

З пояснень представника позивача у ході розгляду справи встановлено, що ФОП ОСОБА_1 за вказаним договором позивачу надавались послуги з організації перевезення придбаної продукції, що не заперечувалось податковим органом.

Щодо стосується посилань податкового органу в Акті перевірки щодо невстановлення факту передачі товарів у зв'язку з недоліками документів, які засвідчують транспортування (ТТН), суд зазначає наступне.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, матеріали справи містять фотокопії товарно-транспортних накладних, оформлених в ході виконання вказаних господарських операцій.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обставин та підстав, які б унеможливлювали формування позивачем сум валових витрат та податкового кредиту за вказаними операціями.

Верховним Судом України 31.01.2011 винесено ухвалу по справі № 21-47а10, прийняту за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

Суд, дослідивши матеріали справи і оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, відповідно, позовні вимоги підлягають задоволенню, а висновки податкового органу про нікчемність вказаних правочинів є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 172,06 грн. (платіжне доручення від 18.11.2013 № 129), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Керуючись статтями 11, 69, 70, 71, 94, 122, 158-163, 167, 257 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області від 01.06.2013 №0000892202 та №0000882202.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лаверна» (ідентифікаційний код 19407661) суму сплаченого судового збору в розмірі 172 (сто сімдесят дві) грн. 06 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 грудня 2013 р.