Постанова № 36529409, 11.12.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2013 р. Справа №805/15998/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 година 20 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

при секретарі судового засідання Залмаєвій О.М.,

за участю

позивача - ОСОБА_1 - особисто,

представника відповідача - Леуцької О.В. - на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання дій протиправними, -

встановив:

08 листопада 2013 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області (далі - Відповідач або Реєстраційна служба), в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати рішення Реєстраційної служби від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06;

- визнати протиправними дії Реєстраційної служби, спрямовані на невиконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року по справі № 805/4082/13-а.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначила, що в провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала справа № 805/4082/13-а за її позовом до Реєстраційної служби про визнання рішення та дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

25 квітня 2013 року за клопотанням позивача у справі № 805/4082/13-а постановлена ухвала про витребування доказів, якою Реєстраційну службу зобов'язано надати Інформаційну довідку з Державного реєстру прав щодо власника житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Не виконавши вказану ухвалу, відповідач надав суду відповідь від 31 травня 2013 року за № 1329/4.6-06, в якій зазначив: «розглянувши Ваш запит від 24 травня 2013 року вихідний № 805/4082/13-а про надання інформації, повертаємо без виконання».

За твердженням позивача, рішення Реєстраційної служби від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06, яке полягає у невиконанні та у прямій відмові виконувати ухвалу суду від 25 квітня 2013 року, є незаконним та таким, що підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Відповідачем прямо проігнорований принцип обов'язковості судових рішень, закріплений в ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст.255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачем не надана належна правова оцінка ухвалі Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року по справі № 805/4082/13-а, яка кваліфікована ним як запит.

Посилаючись на положення ч.4 ст.28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.12, Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, п.11 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, та наказ Міністерства юстиції України від 17 квітня 2012 року № 595/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2012 року за № 590/20903, ОСОБА_1 стверджувала, що у Реєстраційної служби не було визначених законодавством підстав для відмови у наданні інформації з Державного реєстру прав на виконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року.

Позивач стверджувала, що в порушення вимог п.п.16, 18 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2011 року № 3601/5 «Про затвердження форм рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно та вимог до їх оформлення» відповідь від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06 надана Реєстраційною службою не за встановленою формою.

На думку позивача, відмова Реєстраційної служби виконати ухвалу від 25 квітня 2013 року по справі № 805/4082/13-а порушує її права та охоронювані законом інтереси.

Так, Реєстраційна служба порушила конституційний принцип обов'язковості судових рішень та проявила зневагу до прав та інтересів позивача.

Позбавляючи суд можливості отримати інформацію з Державного реєстру прав, Реєстраційна служба продемонструвала відсутність зацікавленості у найскорішому вирішенні справи, відновленню законності, справедливості і порушеного права власності позивача, що в свою чергу порушило право ОСОБА_1 на справедливий суд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, а також право на повагу до власності, закріпленого ст.1 Першого протоколу. Не надаючи докази по справі, відповідач порушив право позивача на ефективний засіб юридичного захисту, гарантований ст.13 Конвенції.

Посилаючись на положення ст.55 Конституції України та ч.2 ст.30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивач наполягала на задоволенні позовних вимог (а.с.4-10).

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала заявлені вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надала пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просила задовольнити позов.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, надала письмові заперечення (а.с.28-30) та пояснила наступне.

27 травня 2013 року на адресу Реєстраційної служби надійшла ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року по справі № 805/4082/13-а про витребування доказів, якою Реєстраційну службу зобов'язано надати Інформаційну довідку з Державного реєстру прав щодо власника житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. До ухвали був доданий запит про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У зв'язку з тим, що запит про надання був поданий без дотримання визначених законодавством вимог щодо його заповнення, а саме заява була заповнена за допомогою технічних засобів, в ній одночасно були зазначені два параметри ідентифікації об'єкта, на адресу суду був надісланий лист від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06 з відповідними роз'ясненнями.

Відзначила, що позивачем порушується питання про визнання незаконним та скасування рішення від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06, проте такого рішення Реєстраційна служба не приймала.

Крім того, стверджувала, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що Реєстраційною службою надавалися будь-які рішення на ім'я ОСОБА_1, які б давали їй правові підстави бути належним позивачем по цій справі.

З урахуванням наведеного просила залишити позов без задоволення.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

В провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 2а/0570/5047/2012 за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, Міського комунального підприємства «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» про визнання рішення та дій протиправними, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2012 року по справі № 2а/0570/5047/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково; скасоване свідоцтво про право власності на нерухоме майно Маріупольської міської ради від 25 серпня 2011 року на нерухоме майно - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_3; скасована державна реєстрація права власності на майно за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно Маріупольської міської ради від 25 серпня 2011 року; в іншій частині позовних вимог - відмовлено (а.с.50-58).

22 січня 2013 року державним реєстратором прав Реєстраційної служби Недрига Р.Г. за результатами розгляду заяви ОСОБА_1, прийнятої 22 січня 2013 року за реєстраційним номером 53702, відмовлено у скасуванні запису про нерухоме майно за номером 34468745 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 34468745 (спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) (а.с.49).

Не погодившись із вказаним рішенням, 29 березня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Реєстраційної служби про визнання незаконним та скасування рішення № 92154 від 22 січня 2013 року та зобов'язання вчинити певні дії (справа № 805/4082/13-а).

В процесі судового розгляду ОСОБА_1 було заявлено клопотання про витребування Інформаційної довідки з Державного реєстру прав з метою встановлення особи, яка є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та залучення цієї особи до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

25 квітня 2013 року Донецьким окружним адміністративним судом постановлена ухвала про витребування доказів у справі № 805/4082/13-а, якою суд зобов'язав Реєстраційну службу надати Інформаційну довідку з Державного реєстру прав щодо власника житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13).

Разом з ухвалою від 25 квітня 2013 року на адресу Реєстраційної служби був надісланий запит про надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за формою, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 17 квітня 2012 року № 595/5.

Як вбачається зі змісту вказаного запиту, судом запитувалась інформація про надання актуальних даних щодо об'єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта 34468745) з місцезнаходженням: АДРЕСА_1. У запиті вказані відомості про найменування юридичної особи та прізвище, ім'я, по батькові уповноваженої особи, а також спосіб отримання інформації. Запит оформлений за допомогою технічних засобів (а.с.31).

Посилаючись на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», постанову Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», постанову Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», а також наказ Міністерства юстиції України від 17 квітня 2012 року № 595/5, листом від 31 травня 2013 року за № 1329/4.6-06 Реєстраційна служба повернула ухвалу про витребування доказів у справі № 806/4082/13-а від 25 квітня 2013 року, розцінивши її як запит (а.с.14).

Лист від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06 отриманий Донецьким окружним адміністративним судом 07 червня 2013 року та зареєстрований за вхідним номером 16114/13, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції (а.с.14).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2013 року по справі № 805/4082/13-а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від позовні вимоги ОСОБА_1 до Реєстраційної служби задоволені частково; рішення Реєстраційної служби про відмову у скасуванні від 22 січня 2013 року № 92154 щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_3; зобов'язано Реєстраційну службу внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого на ім'я ОСОБА_3; в задоволенні інших вимог позову відмовлено. Крім того, встановлений судовий контроль за виконання Реєстраційною службою зазначеного судового рішення (а.с.15-20).

Крім того, 26 липня 2013 року у справі № 805/4082/13-а Донецьким окружним адміністративним судом постановлена окрема ухвала, якою до відома прокурора м. Маріуполя доведені обставини пов'язані, з невиконанням Реєстраційною службою ухвали від 25 квітня 2013 року про витребування доказів, з метою вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню законодавства (а.с.65-66).

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ, що передбачено ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно з ч.5 ст.124 Основного Закону судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Обов'язковість судових рішень є однією з основних засад судочинства, гарантованою п.9 ч.3 ст.129 Конституції України. Вказана конституційна норма кореспондується з положеннями п.7 ч.1 ст.7 КАС України.

Відповідно до ч.ч.2-3 ст.14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами ч.ч.1-2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням п.1 ст.1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції (рішення у справі «Зубко та інші проти України»).

Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі «Ромашов проти України»).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України»).

Як встановлено судом, на користь ОСОБА_1 постановлена низка судових рішень, які набрали законної сили, у справах, відповідачем у яких була Реєстраційна служба. Невиконання вказаних судових рішень Реєстраційна служба мотивує недосконалістю чинного законодавства.

Так, відповідно до ч.1 ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Ч.2 ст.257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є підставою для його виконання.

Згідно з ч.4 ст.257 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». При цьому, процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом, що передбачено ч.5 ст.257 КАС України.

Отже, з набранням законної сили судовими рішеннями у справах № 2а/0570/5047/2012 та № 805/4082/13-а спірні правовідносини між ОСОБА_1 та Реєстраційною службою перейшли у виконавчу сферу.

Питання судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані положеннями ст.267 КАС України, за приписами ч.1 якої вказаний вид контролю здійснюється судом, який ухвалив рішення в адміністративній справі.

Зокрема, ч.9 ст.267 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Відповідно до ч.10 ст.267 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. У разі наявності підстав для задоволення заяви суд ухвалює одну із постанов, що передбачені ч.2 ст.162 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм процесуального закону зумовлює висновок, що судовий контроль за виконанням рішень у справах № 2а/0570/5047/2012 та № 805/4082/13-а має здійснюватися в рамках вказаних справ, з тієї причини, що в такому випадку відсутній новий публічно-правовий спір, що потребує судового вирішення.

Таким чином, доводи ОСОБА_1 стосовно того, що внаслідок невиконання постановлених на її користь судових рішень, Реєстраційною службою порушуються її права та охоронювані законом інтереси, не можуть бути покладені в обґрунтування протиправності дій (рішень) Реєстраційної служби, законність яких є предметом спору у справі, що розглядається.

Ч.2 ст.2 КАС України визначено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок оскарження.

Згідно з положеннями п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

При цьому до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Зміст вказаних правових норм свідчить, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Позивачем заявлені вимоги про визнання протиправними дій Реєстраційної служби, спрямованих на невиконання ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2013 року у справі № 805/4082/13-а.

Види судових рішень визначені ст.158 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови; судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.

Ухвала про витребування доказів у справі № 805/4082/13-а від 25 квітня 2013 року, не є судовим рішенням, яке вирішує спір між ОСОБА_1 та Реєстраційною службою по суті.

За своєю правовою природою згадана ухвала є документом, що опосередковує процесуальну діяльність суду, спрямовану на всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин у справі з метою прийняття законного і обґрунтованого рішення по суті спору.

Як наслідок, невиконання Реєстраційною службою ухвали про витребування доказів від 25 квітня 2013 року безпосереднього впливу на права та інтереси позивача не мало, оскільки оспорювані дії відповідача не породжували, не змінювали та не припиняли прав чи обов'язків позивача у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст.166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Правова оцінка спірним діям Реєстраційної служби вже була надана судом у спосіб, передбачений ст.166 КАС України, шляхом постановлення окремої ухвали у справі № 805/4082/13-а, яка набрала законної сили, а тому додаткової оцінки суду вони не потребують.

Позивачем не доведено факту порушення її прав та охоронюваних законом інтересів оспорюваними діями відповідача, отже відсутній предмет судового захисту, як наслідок, позовні вимоги про визнання протиправними дій Реєстраційної служби, тобто такими, що порушують права позивача, не підлягають задоволенню.

Оспорюваний лист Реєстраційної служби від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06 не є рішенням суб'єкта владних повноважень (нормативно-правовим актом або актом індивідуальної дії), не породжує, не змінює та не припиняє прав та обов'язків позивача.

Як зазначено вище, згідно з п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.157 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п.1 ч.1 цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Розгляд справ про оскарження листів суб'єкта владних повноважень, які не встановлюють, не змінюють чи не припиняють прав та обов'язків особи, не віднесено до цивільного, господарського або кримінального судочинства.

З огляду на викладене, з метою забезпечення гарантованого ст.55 Конституції України права особи на судовий захист, суд вважав за необхідне розглянути вимоги ОСОБА_1 щодо визнання незаконним та скасування рішення Реєстраційної служби від 31 травня 2013 року № 1329/4.6-06 з прийняттям рішення по суті цих позовних вимог, а саме про відмову у їх задоволенні.

При цьому суд звертає увагу на те, що ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Не ставлячи під сумнів принцип обов'язковості судових рішень, а також той факт, що внаслідок їх невиконання фактично нівелюється право позивача на ефективний судових захист, суд вважає за необхідне відзначити, що звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом є помилково обраним способом захисту її порушених прав, оскільки він не може розцінюватися як ефективний засіб юридичного захисту.

Заслухавши пояснення позивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір» судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання дій протиправними - відмовити у повному обсязі.

2. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені в судовому засіданні 11 грудня 2013 року.

3. Постанова складена у повному обсязі 16 грудня 2013 року.

4. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

5. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

6. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.