Постанова № 36529315, 18.12.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 р. Справа № 805/17034/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Дворникова М.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної Азовської морської екологічної інспекції про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної Азовської морської екологічної інспекції про стягнення з цієї інспекції на користь позивача 10425,08 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку та 2000,00 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказала, що при її звільненні відповідач, всупереч вимог ст. 24 Закону України "Про відпустки", ст.ст. 47, 83, 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), не виплатив їй компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки. Крім того, позивач зазначила, що невиплата з вини відповідача належної позивачу суми компенсації за невикористану щорічну відпустку призвела до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації життя. Виходячи з цього на підставі ст.237-1 КЗпП України позивач просила також стягнути на її користь моральну шкоду в сумі 2000 грн.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала. Відповідач направив заяву про розгляд справи за його відсутності, своїм правом на надання заперечень не скористався, будь-яких доказів на підтвердження правомірності своїх дій суду не надав.

Враховуючи положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 18 грудня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

У період з 01 листопада 2005 року позивач працювала в Державній екологічній інспекції Азовського моря, яка являлась спеціальним підрозділом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на посадах головного спеціаліста - юрисконсульта, завідувачем юридичного сектору, має стаж державної служби понад 8 років.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (далі - Мінприроди) від 30 вересня 2011 року № 359 «Про ліквідацію спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та затвердження голів комісії з ліквідації» прийнято рішення про ліквідацію Державної екологічної інспекції Азовського моря.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2011 року № 995 утворена як юридична особа публічного права Державна Азовська морська екологічна інспекція, яка є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, та правонаступником Державної екологічної інспекції Азовського моря, яка є спеціальним підрозділом Мінприроди.

Наказом Державної екологічної інспекції Азовського моря від 27 грудня 2011 року № 231/К позивача звільнено з 30 грудня 2011 року з Державної екологічної інспекції Азовського моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у порядку переведення для подальшої роботи у Державній Азовській морській екологічній інспекції Державної екологічної інспекції України, за п.5 ст.36 КЗпП України.

У даному наказі зазначено про необхідність взяти до уваги, що працівникам Державної екологічної інспекції Азовського моря не нарахована компенсація за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток, в тому числі позивачу за відпрацьований період з 01.11.2008 року по 31.10.2009 року - 3 календарних дні; з 01.11.2009 року по 31.10.2010 року - 30 календарних днів; з 01.11.2010 року по 31.10.2011 року - 30 календарних днів; з 01.11.2011 року по 30.12.2011 року - 5 календарних днів, а всього 68 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

При звільненні позивача із Державної екологічної інспекції Азовського моря Мінприроди в порядку переведення для подальшої роботи в Державній Азовській морській екологічній інспекції Державної екологічної інспекції України компенсація за невикористані дні щорічної відпустки їй сплачена не була.

Наказом Державної Азовської морської екологічної інспекції Державної екологічної інспекції України від 03 січня 2012 року №3/К позивача призначено на посаду завідувача юридичним сектором порядком переведення з Державної екологічної інспекції Азовського моря Мінприроди (а.с. 25).

Як було зазначено, Державна Азовська морська екологічна інспекція Державної екологічної інспекції України є правонаступником Державної екологічної інспекції Азовського моря Мінприроди, тобто набула права та обов'язки цієї установи.

Наказом Державної Азовської морської екологічної інспекції від 22.10.2013 року № 227/К позивача звільнено з займаної посади з 25 жовтня 2013 року за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України, відповідно до поданої заяви.

У період роботи в Державній Азовській морській екологічній інспекції компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у кількості 68 календарних днів позивачу також не сплачувалась.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить з такого.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, регулюються Законом України "Про державну службу".

Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю, а також з підстав, визначених даною статтею. Таким чином, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не передбачено спеціальним законом.

У своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504) право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом, та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

За правилами ч. 1 ст. 24 цього Закону та ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням перераховується на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

Статтею 9 цього Закону та ч.2 ст.81 КЗпП України визначено, що якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Зазначене узгоджується також із вимогами статті 11 Конвенції МОП № 132 про оплачувані відпустки (переглянутої у 1970 році), згідно з якою особі, що працює за наймом, надається після припинення роботи оплачувана відпустка, пропорціональна тривалості періоду її роботи, за який вона ще не отримала відпустку, або замість цього їй виплачується компенсація чи надається еквівалентне право на майбутню відпустку.

Таким чином, незалежно від того, чи перераховано з попереднього місця роботи грошові кошти за невикористані щорічні відпустки, чи ні, переведеному працівникові мають надати й оплатити невикористані на попередньому місці роботи дні щорічної відпустки.

Всупереч наведених правових положень компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у кількості 68 календарних днів в день звільнення позивачу не нарахована та не виплачена.

Це також вбачається із розрахункового листа від 25.10.2013 року, з яким позивач була ознайомлена в день звільнення. Цей розрахунок містить застереження позивача: "Ознайомлена, але не згодна".

Як передбачено частиною другою статті 21 Закону України «Про відпустки», порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначений Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться з урахуванням виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться діленням сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Якихось особливих умов чи застережень щодо порядку обчислення заробітної плати за час відпустки працівникам у разі переведення, зокрема і щодо виплати працівникам компенсації за невикористану на попередньому місці роботи відпустку чи включення цих сум компенсації до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати, зазначеною постановою не передбачено, а тому визначення величини заробітної плати за час відпустки має провадитися, зважаючи на фактичні нарахування за час роботи на підприємстві, куди перейшов працівник.

Отже, виходячи з викладеного вище, зважаючи на те що позивача звільнено із Державної Азовської морської екологічної інспекції 25 жовтня 2013 року, останні 12 календарних місяців роботи, що передують її звільненню і повинні бути враховані при обчисленні та виплати компенсації є період з жовтня 2012 року по вересень 2013 року.

07 листопада 2013 року позивач звернулась на адресу Державної Азовської морської екологічної інспекції із заявою про видачу їй довідки про заробітну плату за період роботи в Інспекції починаючи з жовтня 2012 року по вересень 2013 року, проте, не отримала її.

Цю довідку було також витребувано у відповідача судом відповідно до ухвали від 29.11.2013 (а.с. 1). Однак цей документ так і не був наданий вказаною інспекцією.

Відповідно до відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб Міндоходів України від 22 листопада 2013 року вих.№ 23850/к/18-213-5 в період з 01.10.2012 року по 30.06.2013 року нарахована та виплачена позивачу заробітна плата складає 41057,37 грн.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату від 30.10.2013 року вих.№ 2729/13, видану позивачу на день її звільнення, нарахована заробітна плата за період з липня 2013 року по вересень 2013 року складає 13371 грн.

Виходячи з вищевикладеного, загальна сума виплат за 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації складає 54428,37 грн.

Середньоденна заробітна плата (яка розрахована на один календарний день) становить 54428,37 грн. : 355 = 153,31 грн. (сто п'ятдесят три грн. 31 коп.). Отже, розмір компенсації за 68 (шістдесят вісім) календарних днів невикористаної щорічної відпустки становить: 68 днів х 153,31 грн. = 10425,08 грн.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КзпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільненні.

Таким чином, Державна Азовська морська екологічна інспекція зобов'язана була при звільненні позивача виплатити їй компенсацію в сумі 10425,08 грн. за 68 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, проте, не зробила цього, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За правилами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до цієї статті є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.

Відповідно до п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Вину відповідача виключає всяке явище, яке перешкоджає йому належно виконати свої обов'язки перед працівником, але з обов'язковим проявом належної дбайливості щодо цього з його боку.

Наявність таких обставин відповідачем не доведено.

Таки обставини як відсутність грошей на розрахунковому рахунку та фінансові труднощі, навіть за їх наявності, вину відповідача як роботодавця виключати не можуть.

Відповідно до абз. 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку № 100).

Заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачем протягом двох місяців робочі дні складає: 4172,34 грн. за серпень 2013 року та 3377,19 грн. за вересень цього року. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача, виходячи з сорока двох фактично відпрацьованих за цей період днів складає: (4172,34 +3377,19) / 42 = 179,75 грн.

Середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 25.10.2013 року по день постановлення рішення по справі, виходячи з 39 робочих днів за цей період, складає: 39 х 179,75 = 7010,25 грн.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача завданої моральної шкоди, яку вона оцінює у 2000 грн., суд зазначає наступне.

У відповідності до Постанови Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Крім цього, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Нормами ст. 23 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5 - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають чотири складові частини, за наявності яких і настає відповідальність, а саме: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Наявності моральної шкоди суд під час розгляду справи не встановив, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи викадене та керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Державної Азовської морської екологічної інспекції на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) компенсацію за 68 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 10425,08 грн.

Стягнути з Державної Азовської морської екологічної інспекції на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за період затримки розрахунку з 25 жовтня 2013 року по 18 грудня 2013 року в сумі 7010,25 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня її отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дворников М.С.