Постанова № 36529280, 18.12.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2013 р. Справа №805/17182/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12:50

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Кошкош О.О.

при секретарі Олійник А.І.

за участю представника позивача Красильникової С.О.,

представника відповідача Суліми О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Селидіввугілля» до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Селидіввугілля» звернулось до суду з позовною заявою до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень, в обґрунтування позовних вимог зазначили, що за результатами перевірки по взаємовідносинам з ТОВ «Ліга-Груп» відповідачем встановлені порушення з боку позивача вимог пп.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст. 14, п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138, п.144.1 ст.144, п.198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та складено акт від 13.11.2012 року №700/22-2/33426253 на підставі висновків якого 22 листопада 202 року прийняті неправомірні податкові повідомлення-рішення №0000172202, №0000182202, №0000192202. Позивач не погоджується з вказаними рішеннями та вказує, що за угодою, укладеною позивачем із зазначеним підприємством, позивач придбавав товари відповідно до своєї господарської діяльності. Поставка товару позивачу підтверджена первинними документами: видатковими накладними, податковими накладними, тощо. Просив скасувати податкові повідомлення рішення прийняті 27 листопада 2012 року №0000172202, №0000182202, №0000192202.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що операції по взаємовідносинам з ТОВ «Ліга-Груп» не мали реального товарного характеру, оформлені первинні документи є такими, що не мають юридичної сили, з огляду на те, що ТОВ «Ліга-Груп» має ознаки фіктивності. Красноармійською об'єднаною державної податковою інспекцією Донецької області ДПС при складанні акту перевірки та податкових повідомлень-рішень було досліджено акт перевірки постачальника позивача - ТОВ "Ліга-Груп", складений ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС. На підставі зазначеного акту зроблено висновок про відсутність у контрагента необхідних умов для ведення господарської діяльності, отже, встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій.

В ході проведення перевірки встановлено відсутність ТОВ "Ліга-Груп" за місцем реєстрації. Працівниками відділу податкової міліції опитано ОСОБА_3, який був директором ТОВ "Ліга-Груп" з 08.06.2011 року по 03.08.2011 року. ОСОБА_3 пояснив, що документів фінансово-господарської діяльності, первинних документів, податкових та видаткових накладних, актів виконаних робіт він не підписував, не складав податкової звітності, не ставив печатку підприємства на первинних та звітних документах, довіреності на пред'явлення інтересів від свого імені та від імені підприємства не видавав.

Посилаючись на вимоги Цивільного кодексу України відповідач вважає правочин, укладений між позивачем та ТОВ "Ліга-Груп", нікчемним, з огляду на що робить висновок про заниження позивачем сум податку на прибуток та податку на додану вартість, які належать до сплати в бюджет. Також зазначили, що у ДП «Селиддіввугілля» відсутня видаткова накладна, та наявний додаток 2 до Договору, який не підписаний ТОВ «Ліга-Груп», за що передбачена відповідальність у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. Просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач - Державне підприємство "Селидіввугілля" зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Селидівської міської ради Донецької області 06.06.2005 року, включено до ЄДРПОУ за кодом 33426253, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, довідкою з ЄДРПОУ, діє на підставі статуту, взято на податковий облік 08.06.2005 року Красноармійською ОДПІ.

Відповідач - Красноармійська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Донецькій області є юридичною особою публічного права, територіальним органом Державної податкової служби, тобто є суб'єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах реалізує повноваження, надані Податковим кодексом України.

На підставі направлень та відповідно до наказів Красноармійської ОДПІ Донецької області ДПС від 15.10.2012 року №1029, від 05.11.2012 року №1135 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Селидіввугілля» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.10.2011 року по 30.06.2012 року та податку на додану вартість за жовтень 2011 року з питань взаємовідносин з ТОВ «Ліга-Груп» код ЄДРПОУ 36449011 за результатами якої складено акт №700/22-2/33426253 від 13.11.2012 року.

Згідно з висновками акту перевірки, встановлені порушення позивачем:

ч.1 ст.216, ч.2 ст.215, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених з ТОВ «Ліга-Груп»;

пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44, п.138.2 ст.138,пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, п.144.1 ст.144 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування всього в сумі 11 758 грн., в т.ч. 4 квартал 2011 року - 2 766 грн., 1 квартал 2012 року - 6 916 грн., півріччя 2012 року - 8 992 грн.;

п.44.1 ст.44, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 16 600 грн., у т.ч. за жовтень 2011 року в сумі 16 600 грн.

27 листопада 2012 року Красноармійською ОДПІ Державної податкової служби прийняті податкові повідомлення-рішення:

№0000182202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20 750 грн., у т.ч. за основним платежем 16 600 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 150 грн.;

№0000192202 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 11 758 грн., у т.ч. 2-4 квартал 2011 року по декларації №9016915887 від 08.08.2012 року у розмірі 2 766 грн., півріччя 2012 року по декларації №9047587283 грн. від 09.08.2012 року у розмірі 8 992 грн.

№0000172202 про визначення суми грошового зобов'язання за адміністративними штрафами та іншими санкціями у розмірі 510 грн.

28 лютого 2013 року Державною податковою службою України винесено рішення на скаргу ДП «Селидіввугілля» яким податкові повідомлення рішення від 27 листопада 2012 року №0000172202, №0000182202, №0000192202 залишені без змін, а скаргу без задоволення.

Водночас, висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, які покладені в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, мотивовані тим, що правочин, укладений між ДП «Селидіввугілля» та ТОВ "Ліга-Груп" не спричинив реального настання юридичних наслідків та є нікчемним.

Судом встановлено, що 9 вересня 2011 року між покупцем ДП «Селидіввугілля» та постачальником ТОВ "Ліга-Груп" укладено договір купівлі-продажу №9/07/825-11013, предметом якого є постачання та встановлення спеціалізованого «Комплекту студійного обладнання «СВТ.VID» для організації нарад (конференцій) на базі "Polycom" та "CBT", згідно із Специфікацією Комплексу (додаток 1) та Технічного завдання (додаток 2). Постачальник разом з Комплексом надає видаткову накладну (рахунки-фактури), податкову накладну (пункт 2.2 договору). Загальна вартість Договору дорівнює ціні Комплексу, зазначеній у Специфікації (додаток 1) та становить 99 600 грн., в т.ч. ПДВ - 16 600 грн.

До вказаного договору додані: додаток №1 - специфікація із відомостями про найменування обладнання (послуг), їх ціною, кількістю, вартістю та додаток №2 - технічні вимоги до місця установки студії відеоконференцзв'язку.

Крім цього, при укладанні договору купівлі-продажу ТОВ «Ліга-груп» покупцю надано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №143227 від 25.03.2009 року; довідку з єдиного державного реєстру підприємств та організацій, відповідно до якої основними видами діяльності є будівництво будівель, діяльність у сфері інжинірингу, оптова торгівля будівельними матеріалами, інші роботи з завершення будівництва, інші монтажні роботи, організація перевезення вантажів; свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100220096 від 02.04.2009 року; довідку про взяття на облік платника податків форми 4-ОПП №666 від 16.06.2011 року.

28 жовтня 2011 року покупцем ДП «Селидіввугілля» здійснена передплата за надані товари і послуги згідно договору №9/07/825-11 08 від 09.09.2011 року на розрахунковий рахунок ТОВ «Ліга-груп» у розмірі 99 600 грн.

28 жовтня 2011 року ТОВ «Ліга-груп» надало ДП «Селидіввугілля» податкову накладну №59 на суму 99 600 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 16 600 грн.

Виконання умов договору поставки підтверджено актом прийому-передачі основних засобів від 31.10.2011 року, актом прийому-передачі обладнання від 31.10.2011 року, актом прийому-передачі наданих послуг від 31.10.2011 року.

Суму податку на додану вартість, відповідно до отриманої податкової накладної, позивач включив до складу податкового кредиту у жовтні 2011 року, що відобразив у податковій декларації з податку на додану вартість за цей період №9011651605 від 21.11.2011 року, про що свідчить розшифровка податкового кредиту в розрізі контрагентів №9011651337 від 21.11.2011 року.

Витрати з придбання товару позивач відніс до складу витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, що відобразив у податковій декларації з податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив в акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення Цивільного кодексу України та роз'яснення Пленуму Верховного суду України свідчили про нікчемність правочинів. Також, вказані правочини не визнавались недійсним у судовому порядку.

Суд зазначає, що відповідач не взяв до уваги припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в актах висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

З урахуванням наведених вище норм законодавства та роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України, суд доходить висновку, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статті 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та ТОВ "Ліга-Груп" правочину. Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача в акті перевірки на результати перевірки ТОВ "Ліга-Груп" (постачальника позивача) з таких підстав.

В акті перевірки позивача, Красноармійська ОДПІ Державної податкової служби посилається на акт ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС від 31.08.2012 № 304/22-2/36449011 про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ "Ліга-Груп" (код ЄДРПОУ 36449011).

Зазначеним актом встановлено, що операції здійснені ТОВ "Ліга-Груп" не мали реального товарного характеру, товар не перевозився і не зберігався, не виявлено відповідних офісних, виробничих та/або складських приміщень, не встановлено наявність трудових ресурсів для здійснення будь-якого виду діяльності, не виявлено наявності розумних економічних або інших причин (ділової мети), систематичного придбання та продажу товарів.

На переконання суду, акт перевірки ТОВ "Ліга-Груп" (постачальника позивача) не може вважатись доказом нікчемності укладеного договору між позивачем та ТОВ "Ліга-Груп" з огляду на приведені вище положення законодавства.

У судовому засіданні представник відповідача не підтвердив документально обставин, викладених у цьому акті. Суд також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів у контрагентів постачальника позивача не може бути підставою для висновку про нікчемність укладеного з ним договору на підставі частин 1, 5 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Також, в акті перевірки позивача ДПІ посилається на невідповідність первинних документів вимогам законодавства з тих підстав, що первинні документи, складені від імені ТОВ "Ліга-Груп" не мають юридичної сили і доказовості, у зв'язку з тим, що вони складені внаслідок здійснення нікчемного правочину.

Суд вважає необґрунтованими вказані висновки податкового органу, оскільки у судовому засіданні відповідач не вказав конкретних вимог законодавства, з порушенням якого були складені первинні документи. Натомість, з наданих суду копій вказаних первинних документів вбачається наявність усіх необхідних реквізитів та інших даних.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність правочину - договору купівлі-продажу від 09.09.2011 року № 9/07/825-11 ОВ. Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню товару за вказаними договором з його господарською діяльністю та фактичне використання отриманого товару у власній господарській діяльності. Зокрема, на підтвердження існування вищезазначених активів підприємства, згідно наказу №349 від 30.10.2012 року проведена інвентаризація, за результатами якої складено інвентаризаційний опис основних засобів від 30.10.2012 року, з якого вбачається наявність на підприємстві комплекту студійного обладнання «СВІТ.VID».

З огляду на викладене, висновки податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між ДП "Селидіввугілля" та ТОВ "Ліга-Груп", є необґрунтованими.

Як вбачається з податкової декларації з податку на прибуток за спірний податковий період, суму витрат на придбання спеціалізованого "Комплекту студійного обладнання "CBT.VID" позивач відніс до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Всі вони поділяються на витрати, що враховуються і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат (за виключенням деяких витрат, зокрема, амортизації).

Згідно з положеннями підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як встановлено судом вище, позивачем надано достатній обсяг первинних документів бухгалтерського обліку, на підставі яких визначено витрати операційної діяльності та, відповідно, визначено об'єкт оподаткування податком на прибуток, з огляду на те, що суд вважає необґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Що стосується податку на додану вартість, то як зазначено судом вище, на підставі податкової накладної, виданої контрагентом позивача за наслідками спірної господарської операції, позивач сформував податковий кредит, про що зазначив у податковій декларації з податку на додану вартість за жовтень 2011 року. Копія зазначеної декларації наявна в матеріалах справи.

Відповідно до положень підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, законодавством визначено дві підстави для виникнення права на податковий кредит, а саме: фактична сплата коштів постачальнику в оплату придбаних товарів, в тому числі і податку на додану вартість та факт отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів, в якій зазначено суми податку на додану вартість. Таким чином, покупець сплачує суму податку на додану вартість у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому впливати на надходження цих сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Як вже зазначалось, на підтвердження факту використання придбаного комплексу у своїй господарській діяльності, позивачем надано інвентарний опис майна підприємства станом на 31.102012 року, інвентарну картку 233/466, водночас, на його первісну вартість у розмірі 83 000,00 гривень у податковому обліку нараховується щомісячна амортизація з подальшим відображенням у складі витрат податкової декларації з податку на прибуток підприємств, про що свідчить бухгалтерська довідка.

Враховуючи наявність у позивача достатніх первинних документів та податкової накладної, що були досліджені під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено правомірність формування сум податкового кредиту та податкових зобов'язань за перевіряємий період. Таким чином, необґрунтованість збільшення позивачу податкових зобов'язань спірними податковими повідомленнями-рішеннями виключає можливість застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Відносно застосування адміністративного штрафу у розмірі 510 грн. по податковому повідомленню-рішенню №0000172202 від 27.11.2012 року за порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п.85.2 ст. 85 Податкового кодексу України суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що у позивача відсутня видаткова накладна, а додаток 2 до Договору - «Технічні вимоги до місця установки студії відеоконференцзв'язку» не підписаний ТОВ «Ліга Груп».

Разом з тим, суд зазначає, що не підписання такого документу, як Технічні вимоги до місця установки студії відеоконференцзв'язку не впливає на висновок щодо нереальності здійснення правочину.

Водночас, згідно п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пунктом 121.1. статті 121 Податкового кодексу України передбачено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо правомірного винесення податкового повідомлення-рішення №0000172202 від 27.11.2012 року яким застосовано штраф у розмірі 510 грн. за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, а саме видаткової накладної.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Державного підприємства "Селидіввугілля" підлягають частковому задоволенню.

На підставі ч.3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Отже, враховуючи те, що судовий збір за подання вказаного адміністративного позову щодо скасування трьох податкових повідомлень-рішень складає 1 720,50 грн., позивачем сплачено 10 відсотків зазначеної суми, що підтверджується платіжним дорученням №2271 від 27.11.2013 року, таким чином, відповідно до задоволених вимог, з Державного підприємства "Селидіввугілля" підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 401,45 грн..

Керуючись статтями 2 - 15, 17 - 18, 33 - 35, 41 - 42, 47 - 51, 56 - 59, 69 - 71, 79, 86, 87, 94, 99, 104 - 107, 110 - 111, 121, 122 - 143, 151 - 154, 158, 162, 163, 167, 185 - 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Державного підприємства «Селидіввугілля» до Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби від 27 листопада 2012 року № 0000182202.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби від 27 листопада 2012 року № 0000192202.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь Державного бюджету України (р/р 31217206784005, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Донецькій області, МФО банку - 834016, ЄДРПОУ отримувача - 38034015) судовий збір у сумі 401 (чотириста одна) грн. 45 коп.

Повний текст постанови виготовлено 23 грудня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови особами, які беруть участь у справі, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кошкош О.О.