Постанова № 36529114, 27.11.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 р. Справа № 804/13799/13-а

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя за участю:Букіна Л. Є., секретаря судового засіданняЧервяченко Д.В., представників позивача представника відповідача Гордієнко Т.О., Кривовязюк І.П., Ваховська Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Адоніс» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Адоніс» (далі - позивач, ПП «Адоніс») 18 жовтня 2013 року звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська) з позовними вимогами про скасування податкового повідомлення-рішення від 07.10.2013 року №0005671501.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно призначено та проведено документальну позапланову перевірку позивача, оскільки позивачем на запит відповідача у 10-денний строк надано всі документи; податковим органом безпідставно зроблені в акті перевірки висновки щодо здійснення позивачем безприбуткових господарських операцій, які не пов'язанні з його господарською діяльністю і вчинені з метою отримання податкової вигоди.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні доводам позовної заяви.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав письмові заперечення проти позову. В обґрунтування заперечень зазначено, що здійснені господарські операції є збитковими, а також не стосуються господарської діяльності позивача, а тому оскаржене податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки посадових осіб податкової служби під час здійснення податкового контролю, врегульовано положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до пп. 21.1.1. п. 21.1. ст. 21 ПК України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно до відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст. 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом:

- ведення обліку платників податків, в порядку, визначеному в главі 6 ПК України;

- інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в порядку, визначеному в главі 7 ПК України;

- перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу (згідно глави 8 ПК України), а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Судом встановлено, що ПП «Адоніс» зареєстроване 27.11.2001р. Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради. Згідно довідки АА №651775 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) видами діяльності ПП «Адоніс» за КВЕД-2010 є неспеціалізована оптова торгівля - основний (код 46.90), діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (код 46.19), ремонт комп'ютерів і периферійного устаткування (код 95.11), оптова торгівля металами та металевими рудами (код 46.72), надання інших інформаційних послуг (код 63.99).

Позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська.

Відповідно до наказу від 06 вересня 2013 року №376 посадовими особами ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська у період з 06.09.2013 року по 12.09.2013 року на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правильності та правомірності відображення в податковому обліку операцій з продажу експортної продукції за період березень 2013 року та за відповідні періоди її придбання, за результатами якої складено акт від 19.09.2013 року №1070/22-01/31736789.

Перевірка проведена з відома директора ПП «Адоніс» Кривовязюк Д.Ю.

У періоді, що перевірявся, ПП «Адоніс» було платником податку на додану вартість, податку на прибуток, податку на доходи фізичних осіб.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 198.3 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в загальній сумі 13 216,00 грн., у тому числі у періодах: квітень 2011 року - 3 805,00 грн., травень 2013 року - 9 411,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.10.2013 року №0005671501, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 16 520,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 304,00 грн.

Як вбачається акту перевірки від 19.09.2013 року №1070/22-01/31736789, ПП «Адоніс» в березні 2013 року здійснено операції з експорту рейок кранових за межі митної території України на загальну суму 231 938,05 грн. згідно контракту від 12.03.2013 року №10/13, укладеного (мовою оригіналу) з Обществом с ограниченной ответственностью «МИТАР-МЕТ» (м. Вітебськ, Республіка Білорусь).

Зазначений товар придбано на території України у підприємств-контрагентів позивача: ПАТ «Євраз-ДМЗ ім.Петровського» (договір від 06.01.2010 року №PV-10), ПП «МД-Колхіда» (договір від 23.11.2012 року №053/12), ТОВ «Сінерджи Агро Україна» (договір від 25.02.2013 року №004/13), ПП «Полтаваавтотрейдсервіс» (договір від 01.03.2013 року №007/13), ТОВ ВТП «Харківелектромонтаж» (договір від 04.03.2013р. №009/13)

Придбання товару підтверджується видатковими накладними на відпуск товару. Постачальниками товару видано податкові накладні на суму вартості реалізованого товару. Факт реальності здійснення господарських операцій податковим органом не заперечується та не спростовується. Первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, оформлені належним чином відповідно до вимог чинного законодавства України.

Перевіркою встановлено, у судовому засіданні підтверджено, що за всіма переліченими вище договорами розрахунки були проведені в безготівковій формі в повному обсязі, в тому числі зі сплатою у їх ціні податку на додану вартість, що підтверджується відомістю за рахунками 631 за вказаними вище контрагентами та банківськими виписками.

Сплачені при придбанні товару суми податку на додану вартість віднесено до складу податкового кредиту в наступних періодах: за операціями з ПАТ «Євраз-ДМЗ ім.Петровського» - у квітні 2011 року в розмірі 3 804,77 грн., за операціями з ПП «Полтаваавтотрейдсервіс» - у травні 2013 року в розмірі 9 411,60 грн.

Договірна вартість придбання рейок, реалізованих на експорт в березні 2013 року, склала 238 055,31 грн., в тому числі ПДВ - 39 657,88 грн.

За висновками податкового органу, операція з продажу рейок на експорт не має за своєю сутністю економічної доцільності, оскільки реалізація на експорт за ціною, нижчою від ціни придбання не зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності ПП «Адоніс» і не мала на меті отримання доходу від такої операції. Фактичним джерелом вигідності даної господарської операції для ПП «Адоніс» є лише податкова вигода у вигляді податкового кредиту на суму 13 216,37 грн., яка полягає у можливості несплати на цю суму до Державного бюджету України податку на додану вартість. Намір отримати доход лише в обраний суб'єктом спосіб - шляхом отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту з ПДВ - не можна розглядати як самостійну ділову мету. За наведених обставин наявність у ПП «Адоніс» належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є підставою для отримання податкового кредиту, оскільки не встановлено об'єктивність причин продажу товару за ціною, нижчою від ціни придбання, а відповідно і правомірність формування витрат та податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з такого.

Відповідно до пп.14.1.179, пп.14.1.181, п. 14.1 ст. 14 ПК України, податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу (податок на додану вартість) - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Як передбачено п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 ПК України).

Згідно з вимогами п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України.).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару податку на додану вартість до складу податкового кредиту є наявність господарської операції, наслідком якої є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій, сплата ПДВ у зв'язку з придбанням товарів, факт належного документування сплаченого податку на додану вартість.

Правовий аналіз вище значених норм свідчить, що приписи Податкового кодексу України не ставлять право платника податків на формування податкового кредиту підприємства в залежність від наявності чи відсутності доходу (розміру доходу) за окремими господарськими операціями, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності.

Приймаючи до уваги, що придбання ПП «Адоніс» рейок у ПАТ «Євраз-ДМЗ ім.Петровського» та ПП «Полтаваавтотрейдсервіс» здійснено в межах провадження господарської діяльності для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях і підтверджено належним чином оформленими та складеними уповноваженими особами документами, віднесення до сплаченого при придбанні товару податку на додану вартість до складу податкового кредиту у квітні 2011 року в розмірі 3 804,77 грн. та травні 2013 року в розмірі 9 411,60 грн. здійснено у відповідності з нормами чинного законодавства.

Висновки податкового органу щодо збитковості господарських операції з продажу рейок на експорт є такими, що не відповідають нормам законодавства.

У відповідності до пп. 14.1.228. п. 14.1 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до п. 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318, собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №9 «Запаси». Згідно п. 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.99 року №246, первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат :

- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;

- транспортно-заготівельні витрати;

- інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

В пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість визначено як непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Таким чином, згідно Положень (стандартів) бухгалтерського обліку сума податку на додану вартість не включається до собівартості придбаного товару.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім не розподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 138.6 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. Перелік таких витрат наведено в п. 138.8 ст. 138 ПК України.

Згідно з пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України до складу витрат не включаються суми податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання. Для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, ПК України прямо передбачає право платника податків віднести витрати до складу валових витрат за фактом сплати коштів за товари, які придбаються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і, як наслідок, відповідно до ПК України у платника податку виникає право на формування податкового кредиту. При цьому, податок на додану вартість, включений до ціни товару (робіт, послуг), що придбаються платником податку для виробничого або невиробничого використання, не включається до складу витрат.

З огляду на викладені норми законодавчих актів загальна сума витрат ПП «Адоніс» на придбання рейок у підприємств-постачальників - ПАТ «Євраз-ДМЗ ім.Петровського», ПП «МД-Колхіда», ТОВ «Сінерджи Агро Україна», ПП «Полтаваавтотрейдсервіс» та ТОВ ВТП «Харківелектромонтаж» з урахуванням витрат на перевезення становить 198 671,39 грн. Сума виручки від продажу товару на експорт складає 231 938,05 грн. Тобто, в результаті здійснення господарських операцій ПП «Адоніс» отримано дохід в сумі 33 266,67 грн. і свідчить про прибутковий характер здійсненої операції.

Як вбачається з наданих в судовому засіданні пояснень, при проведенні перевірки при визначенні розміру витрат на придбання товару відповідачем не було застосовано норми пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 ПК України. Дане порушення закону призвело до неправильного визначення розміру витрат на придбання товару та подальшого помилкового висновку про збитковість господарських операцій ПП «Адоніс».

Суд вважає необгрунтованими посилання відповідача на здійснення ПП «Адоніс» господарських операцій з експорту рейок виключно з метою отримання податкової вигоди.

Статтею 193 ПК України встановлено, що ставки податку на додану вартість встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків.

Як передбачено в п. 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України, операції, зазначені у ст.185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка, оподатковуються за ставкою, зазначеною в пп.а) п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, яка є основною (20%).

Згідно з пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з вивезення товарів за межі митної території України: а) у митному режимі експорту; б) у митному режимі реекспорту, якщо товари поміщені у такий режим відповідно до пункту 5 частини першої статті 86 Митного кодексу України; в) у митному режимі безмитної торгівлі; г) у митному режимі вільної митної зони.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» експорт (експорт товарів) - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Застосування податкових ставок, визначених ПК України, для певних господарських операцій є обов'язковим для суб'єктів господарювання, що проводять відповідну діяльність.

Отже, при здійсненні експортних операцій формується позитивний залишок податкового кредиту, оскільки податок на додану вартість був сплачений при придбанні товару і включений до складу податкового кредиту, а податкові зобов'язання від реалізації товару на експорт не виникають.

Згідно форми податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 25.11.2011р. №1492, операції з придбання товарів на території України підлягають відображенню в рядку 10.1 (придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів з метою їх використання виключно у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за основною ставкою та нульовою ставкою) з наступним включенням суми податку на додану вартість до податкового кредиту у складі рядка 17 декларації.

В той же час, операції з продажу товару на експорт відображаються в декларації з ПДВ в рядку рядок 2.1 (операції, що оподатковуються за нульовою ставкою (операції з вивезення товарів за межі митної території України) і до складу податкових зобов'язань (рядок 9) не включаються.

З поданих до справи доказів вбачається, що позивач здійснював господарські операції у відповідності до норм чинного законодавства з нарахуванням податку на додану вартість за встановленими законом податковими ставками, які різними для різних видів операцій, зокрема, поставки товарів на території України оподатковуються за ставкою 20%, а експорт товарів - за ставкою 0%.

Суми, віднесені до складу податкового кредиту, дорівнюють сумам податку на додану вартість, що сплачені при придбання товару шляхом безготівкового розрахунку.

За таких обставин, здійснені ПП «Адоніс» господарські операції з продажу рейок на експорт є прибутковими, а посилання податкового органу на їх вчинення виключно з метою отримання податкової вигоди є неправомірними і спростовуються наявними у справі доказами.

Суд не погоджується з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, що продаж товару за ціною нижчою від ціни придбання не узгоджується з поняттям «господарської діяльності», метою якої є одержання доходу, а тому позивач не мав права на формування податкового кредиту.

За змістом ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України суб'єкти підприємницької діяльності мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону (ст. 44 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 10 Закону України «Про ціни та ціноутворення» встановлено, що суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Статтею 14 Закону «Про ціни і ціноутворення» встановлено, що під час проведення експортних (імпортних) операцій у розрахунках з іноземними суб'єктами господарювання застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Згідно з приписами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України, доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності. Прибуток - це сума доходу, зменшена на суму витрат (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Господарська операція, в свою чергу, розуміється як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Таким чином, поняття «господарська діяльність» та «господарська операція» не є тотожними.

Окрема господарська операція може і не мати всіх ознак господарської діяльності, зокрема, обов'язковості отримання доходу (прибутковості). Водночас, саме сукупність господарських операцій за певний період є господарською діяльністю, метою якої є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання доходу. Прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Як вбачається з даних балансу ПП «Адоніс» станом на 31.03.2013р., фінансовий результат (чистий прибуток) від здійснення господарської діяльності складає 37,1 тис. грн., що спростовує міркування податкового органу про збитковий характер діяльності позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

При зверненні до суду ПП «Адоніс» сплачено судовий збір у розмірі 507,48 грн. та заявлено клопотання про присудження цих витрат з Державного бюджету України. Враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з урахуванням вимог частини 1 статті 94 КАС України, суд вважає за можливе присудити з Державного бюджету України на користь ПП «Адоніс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 507,48 грн.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Адоніс» - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 07.10.2013 року №0005671501.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Адоніс» сплачені та документально підтверджені витрати зі сплати судового збору у розмірі 507 (п'ятсот сім) грн. 48 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини постанови.

Повний текст постанови складено 05.12.2013 року.

Головуючий суддя Л.Є. Букіна