Ухвала суду № 36516694, 30.12.2013, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/3742/13 Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/783/7912/13 Доповідач в 2-й інстанції: Зверхановська Л. Д.

Категорія: 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Зверхановської Л.Д.

суддів: Ванівського О.М., Шеремети Н.О.

при секретарі: Ясиновській Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Степова» на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 жовтня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 21 жовтня 2013 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ДП «Львіввугілля» про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання.

Стягнуто з ДП «Львіввугілля», ідентифікаційний код № 32323256 в користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний НОМЕР_1, прож. АДРЕСА_1 - 12000 (дванадцять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання.

Вирішено питання судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржило Державне підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Степова».

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права. Вказує, що суд першої інстанції не врахував вимоги п.п.4, 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Вважає, що суд не взяв до уваги того, що на час встановлення позивачу втрати професійної працездатності діяв Наказ Міністерства охорони здоров'я від 22.11.1995 р. № 212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», відповідно до якого підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу або лікарсько-консультаційної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, якого зазнав потерпілий у результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, чи їх наслідків, про депресію чи інші негативні вияви стану потерпілого.

Крім того апелянт зазначає, що районний суд не з'ясував підтвердження факту заподіяння моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, з чого позивач виходив при оцінці заподіяної шкоди. Також вказує, що позивачем пропущено тримісячний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності осіб, які беруть участь у справі, у тому числі і представника апелянта, котрі належним чином відповідно до вимог ст.ст.74-76 ЦПК України повідомлені про час та місце розгляду справи, але не з'явилися в судове засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи із наступного.

Районним судом встановлено, що ОСОБА_2 впродовж 1987-2011 років працював на шахті «Степова», що є структурним підрозділом ДП «Львівугілля». 14.06.2011 року за станом здоров'я його звільнено з посади гірничого майстра, а 15.06.2011 р. звільнено за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію як інваліда ІІІ групи.

Через тривалу роботу під землею у несприятливих умовах погіршився стан його здоров'я, він був вимушений звертатись за медичною допомогою, що підтверджується епікризом №12189/1312 від 03.12.2010 р., витягами з медичної картки від 04.01.2011 р. ;2296/1112.

Окрім цього, в період з 24.03.2011 р. по 08.04.2011 р. та з 28.04.2011 р. по 03.05.2011р. ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні у Червоноградській ЦМЛ з приводу лікування хронічного обструктивного бронхіту та нейросенсорної приглухуватості.

Згідно акту розслідування професійного захворювання форми П-4 від 07.06.2011 р. було проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання та зроблено висновок про шкідливі умови праці і вони характеризуються умовами в основному пов'язаними контактом з вугільно - породним пилом в концентрації вище ГДК, несприятливим мікрокліматом.

Висновком обласної МСЕК №3 від 08.06.2011 року позивачу встановлено 60% втрати професійної працездатності і ІІІ групу інвалідності та визначено потребу у постійному лікуванні в лікувально-профілактичних закладах і курортному лікуванні.

25.06.2013 року висновком обласної МСЕК ОСОБА_2 втрата професійної працездатності у розмірі 60% та ІІІ група інвалідності встановлені безтерміново.

Після цього позивач продовжував звертатись за медичною допомогою, що стверджується записами у медичній книжці, витягами з медичної картки стаціонарного хворого, медичним висновком ЦЛЕК Клініки професійних захворювань ДУ «Інституту медицини праці», що були оглянуті у судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов та стягуючи в користь позивача моральну шкоду у розмірі 12 000 грн., районний суд виходив з встановлених законом принципів виваженості та розумності, періоду роботи на підприємствах відповідача у шкідливих умовах праці, відсутності можливості позивача повноцінно працювати та для організації свого життя докладати додаткові зусилля.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно із ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.1 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №472,

Власник підприємства, установи і організації (надалі - підприємство) або уповноважений ним орган (надалі - власник) несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків (надалі - ушкодження здоров'я), а також за моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного чи психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його вини, а умови праці не є причиною моральної шкоди.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності( в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь - яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь - який її розмір може мати суто умовний характер.

Колегія суддів вважає, що районний суд прийшов до вірного висновку про те, що шкоду здоров'ю позивача було завдано в результаті його роботи в шкідливих умовах праці на підприємстві ДП "Львіввугілля" на протязі майже 25 років, він втратив 60% професійної працездатності, є інвалідом третьої групи, що призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, чим йому заподіяно моральну шкоду.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з врахуванням ст. 23 ЦК України, ст.137-1 КЗпП України, роз'яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» висновки суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди в повній мірі відповідають обставинам справи, є обґрунтованими, а тому, на думку судової колегії, є правильними.

Не заслуговують на увагу покликання апелянта Відокремленого підрозділу "Шахта "Степова" ДП "Львіввугілля" про застосування тримісячного строку позовної давності(ст.233 КЗпП України), оскільки згідно із ст.268 ЦК України позовна давність не застосовується до вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, тобто і на вимоги про відшкодування моральної шкоди, та вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав особи, якою є відшкодування моральної шкоди, і даний спір не є трудовим спором.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Степова» відхилити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді: